2. «Я з першою жінкою, бачте, розвівсь…»

Іван Франко

Я з першою жінкою, бачте, розвівсь,

Та й досі вна з тямки не никне –

Любив я її!.. Чоловік, наче хміль,

До всякої тички привикне.

Хоч смійтесь, а таки любив я її.

З любві навіть з нею розвівся….

Ни-ни, розкажу! А то скажете ще:

Плете, мов дуриці наївся.

Я змалку до поля, до коней, коров

До хлопської всеї роботи,

До плуга, мотики, пили й топора

Найбільше над все мав охоти.

Ни, батько й найшов мені дівчину тут,

В Жовтанцях: здорова, вродлива

І простого хову – піде до коров,

До сіна, до ціпа, до млива.

Вподобав я Файгу. А батько її

Коршмар був, багатий, як дідько,

Хоч шляху в Жовтанцях тоді не було,

А гостей в коршмі було рідко.

Вподобав чомусь і мене той коршмар,

Хоч я і зовсім був убогий.

Женивсь я і жить перейшов поки що

До тестя, в коршму край дороги.

Ба десь так за тиждень, за другий – гляджу:

Спить тесть мій весь день, мов убитий.

Смерком якісь хлопи прийдуть, п’ють, їдять

Та й ще собі кажуть платити.

Питаю я тестя – мовчить та бурчить,

Питаю у тещі – як риба,

У жінки – ні слова. Ходжу, мов дурний,

І думаю: що тут за хиба?

Аж бачу раз досвіта тесть мій якось

З поблизького лісу житами

Веде пару коней – та й коні ж були.

Що тії галки! й з хомутами!

Запряг у традайку, до Львова махнув –

З полудня вернув… під охотов…

Дві шкапи в традайці, лиш шкіра та кість,

А в чересі кілька банкнотів.

«Ни, – думаю я, а ще був молодий,

Не звик до такого ще гендлю, –

Тут, брате, нечисто, тут буде біда!»

Та й мовлю ось тестеві Мендлю:

«Послухай, реб Мендель, віддай ти мені,

Що дать обіцяв за дочкою!

Пора нам на свій хліб. Я, може б, тобі

Завадив – нам треба спокою».

Озвіривсь на мене старий. «На свій хліб?

Якого ж ще хліба забаг ти?»

«Я пахту візьму тут в сусідстві». – «Дурний!

Рожна тобі треба, не пахти!

Сиди ти при мні, заробляймо ураз,

За пару літ вийдеш на пана!»

«Або зогнию в криміналі!» – «Ага! –

Відворкнув мій тесть, і погана

Усмішка заграла в його на губах:

«Ти вже кримінал тут занюхав!..

Ну, йди ж, але знай, не минеш ти його,

Коли ти мене не послухав!»

В злу хвилю, мабуть, він сказав ті слова,

Скарай його, боже, за вік мій!

Він нині панує, я ось де зайшов –

Все сталося так, як прорік він.

Примітки

Жовтанці – село, нині – Кам’янко-Бузького району Львівської області.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 228 – 230.