6. «Пішов я, у бровар в Янові нанявсь…»

Іван Франко

Пішов я, у бровар в Янові нанявсь,

Живу, заробляю рік, другий, –

Згадаю про Файгу, згадаю дитя,

Ніт-ніт, та й заплачу із туги.

«Женись!» – каже батько. «Женився б, – кажу, –

Та от що шукать неспосібно».

«Ни, що там шукать! Я тобі сам найду!

Тобі лиш одного потрібно:

Щоб мала кус грошей, щоб проста була,

Сільська, до роботи придатна».

«Ні, – мовлю, – досить мені простих уже!

Най куля поб’є їх гарматна!»

Говорю вітцеві: «Лишіть ви мене,

Най сам я собі пошукаю!»

І став я потрохи сяк-так між людьми

Питати, і все помічаю.

А близько тут Еттінгер має село –

Жид дуже ж то вчений, багатий.

Тепер він у Львові за рабина став,

Та й то за сам гонор, без плати.

Прочув я: жидівочка в нього жиє,

У наймичках-ді, молодиця

Чи розвідка, хлопчик у неї трьох літ,

Є й гроші й одежа… Вертиться

Усе моя думка круг неї. «Сю взять!

Розумна, чень, чесного стану, –

Бо вже ж в такий дім яку-будь не візьмуть.

Ану-ко, піду та погляну!»

Пішов я так в шабас. До кухні зайшов,

Гляджу: по-міщанськи убрана,

А гарна, жива молодиця така…

«Ви, певно, – питає, – до пана?»

«Ні, – мовлю. – Я чув, тут живе Лібе Зіс»

«Нащо вам вона?» (Спаленіла!)

«Я чув, вона теє-то… замуж би їй»…

Вона тільки глип та й присіла,

Немов там огонь під котлом поправля.

«Мене, – мовлю, – брат посилає,

Такий і такий, і господар, гендляр…»

«Він, може, багачки шукає?»

«Ні, – мовлю, – а чув він, що має вона

Три сотки готовими грішми,

Що розвідка, хлопчик у неї трьох літ…

Не знаю, чи так се, повіж ми!»

«І так, і не так. Хлопець, правда, що є,

А грошей трьох сот я не маю.

Та маю одежу… одежі досить…»

«Що ж, добре й тото!» – повідаю.

Поглянула пильно на мене. «А ось

Мені щось здається, – сказала, –

Що в вас нема брата. Ви сам є той брат…»

Ну, бачите, хитра – вгадала!

«А якби так, мере, – кажу я, – то що?»

«Та що ж, – каже, – я за вас піду.

Ви, бачиться, добрий…» Се зговір наш був.

Просидів я там до обіду,

Поглянув, як робить, поїв, що варить, –

Все чисто і гарно, аж мило.

Пішов я, вітцеві кажу: так і так.

«Що ж, – каже, – щасти-біг на діло!

Та тільки я все б таки радив тобі

Простенької де пошукати.

Така практикована баба – го-го!

То можна біду напитати».

Немов батогом, мене цвігнули ті

Слова, та мовчу, лиш в утробі

Мов щось повернулось. Три місяці я

Не дав їй ні вісті о собі.

Надумавсь. Пішов. Застаю ї, якраз

Панам подавала печене.

«О, гості рідкі! Я гадала, що ті

Вже гості забули про мене!..»

Примітки

Янів – містечко, нині зветься Івано-Франкове, у Яворівському районі Львівської області.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 235 – 237.