4. «Раз якось я з ярмарку…»

Іван Франко

Раз якось я з ярмарку з Жовкви прийшов

Нема мої Файги; ще зранку,

Говорять сусіди, до батька пішла

З дитиною, жати поганку.

Надвечір вернула. Ов, чую: кричить

Дитина! «Чого воно плаче?»

«Та що ж би, нічого!» Гляджу я, дитя

Лежить все червоне, гаряче.

«Чи ти, може, в поле го брала з собов?»

«Та брала!» – «Й на сонці лишила?»

«Та ні, під снопом, лиш крихіточку раз…»

«А бий тебе божая сила!»

«Ти що розкричався? Він зовсім здоров!» –

Кричить моя Файга й не дбає.

Дає йому груди, він хопить і враз

Знов пустить, знов хап! – знов пускає.

Озливсь я. «А Rich’n danen Taten arán!

Не бачиш, дитина недужа!»

«Ти дурень! – вона кричить. – Мама мені

Казала: не слухай ти мужа!»

Розлютивсь я, вдарив її… А найгірш

За серце мя брав плач дитини.

Ще й нині болить мене в серці той плач!

Ох, синку мій, синку єдиний!

Кричить та й кричить. Що йому? Що робить?

Не знаю, та й як мені знати?

А жінка, дурна, як поліно, тремтить,

Лиш знає грудь в рот йому пхати.

А вно все лиш хопить та й пустить… Побіг

До тещі. Прийшла стара, оха,

Щось шепче, то купіль готовить якусь –

Дитина не втихла нітроха.

Промучились ми! А по доктора слать

Ні думки! Ніч, розкаль, три милі…

Що кошту!.. Коротко сказать: до трьох днів

Синок мій лежав у могилі.

Примітки

Жовква – місто, нині районний центр Львівської області.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 232 – 233.