Закреслені фрагменти

Іван Франко

На звороті окремих аркушів другої редакції знаходимо первісні варіанти окремих сцен. Франко відкинув місця, що його не задовольняли, а нові варіанти записав на звороті аркушів, де містився первісний перекреслений текст. Наводимо перекреслені варіанти.

На звороті аркуша 19 (пагінація тут і далі верхня):

…ким ворогам тяжким!

Олекса

Е, люди добрі! То небезпечна справа. Дайте мені чесне слово і руку, що нікому не скажете о тім, що ми тут будемо говорити.

Півторак.

Ось тобі наше слово і наші руки. (Подають руки.) Адже ж ніж нам до горла прикладають!

Грінчук.

Та чого вже нам боятися? Говори, радь! Усе зробимо.

Олекса…

За змістом це місце відповідає десятій сцені першого акту другої редакції.

На звороті аркушів 56, 58, 59, 60, 55 (подано в послідовності, що відповідає змісту перекресленого уривка) зберігся текст двох сцен, які були скорочені і частково написані заново:

Рябина

А що ж ти мені балакаєш про здекуцію?

Писар

Ну, екзекуція може прийти не на вас, а на громаду, за несплачені податки.

Рябина

На громаду? То нехай собі йде! Що се мене обходить?

Писар

Пане начальнику! Схаменіться! Адже ж знаєте, що громада податки давно зложила, а ви ті гроші дали жидові яко кавцію на довіз кльоців?

Рябина

Ах, не згадуй мені про се! Щоб йому чорти матір мучили з його кльоцами!

Писар

Чого ж ви так люто? Хіба се поганий інтерес? Тисячу кльоців до тартака довезти, і на кождому кльоцові ринський чистого зиску. Чого ж вам більше треба?

Рябина

Пане писарю, мовчи мені про сей інтерес! Не доводи мене до гніву! Знаєш, що він мені отут у печінках сидить!

Писар

А я гадаю, пане начальнику, що ви все-таки сього діла до печінок не беріть, а радше майте його в голові!

Рябина

Тисячу ринських чистого – по-твоєму і по-жидівському. А по-моєму, пане писарю, зовсім не так виходить. Раз то, що тих тисячу ринських ми згори жидові до рук дали яко кавцію.

Писар

Ну, се всюди так робиться.

Рябина

Дали з громадських, податкових грошей, а не з власної кишені.

Писар

Се ж не напропале! Кльоци звеземо, і гроші до кишені!

Рябина

Ага! Який ти прудкий! Кльоци звеземо. А чи знаєш ти, кілько кльоців досі звезених?

Писар

Гм, се після угоди ваша річ об тім дбати.

Рябина

Моя річ! Ага! А до поділу по рівній часті – то твоя річ! О, мудрий ти, пане писарю, страх який мудрий! Але, мабуть, оба ми макогін оближемо!

Писар

А то як?

Рябина

Та так! За тиждень наш реченець кінчиться, а досі ледве п’ятсот кльоців звезено. Коли сього тижня решти не довеземо, то наша кавція пропадає. А ти тут мене ще здекуцією страшиш.

Писар

Говорю те, що чув у місті. Поборця податковий виразно казав мені: «Перекажіть там свому війтові, щоб якнайшвидше вирівняв рестанції податкові, а то екзекуцію пришлемо».

Рябина

От тобі на! Вирівняй рестанцію! А як її вирівняти? Якби ще сього тижня кльоци звезти!

Писар

А ви говорили людям?

Рябина

Та говорив коло церкви, а тепер в коршмі поговорю де з ким. Але не гадаю, щоб се вдалося. Таже то якби щодня п’ятдесят фір, то й то би треба десять день, а у нас і думати годі, щоби п’ятдесят фір денно виїхало. Ей, пане писарю, пане писарю! Впер ти мене в інтерес з тими кльоцами!

Писар

Ну, що ви, пане начальнику, зараз і нарікаєте! Хіба ж то тілько мій інтерес? Адже й ваш!

Рябина

Тілько як прийдеться відповісти, то я мушу сам бекнути, бо на тобі якого пса пошукають!

Писар

Ну-ну-ну, того ви не говоріть! А моя честь! моя гідність, моя добра слава! Се мій маєток. І при тім же задля вас, пане начальнику, я все готов зробити. Вже ви будьте певні, що аби що сталося, а я вам пропасти не дам. Адже ж ви для мене як батько, ще більше, як батько рідний!

Рябина

Що-що-що ти городиш?

Писар

Ах, пане начальнику! Та й недогадливі ж ви! Хіба ви не бачите, що я до вашої Орисі теє-то як його…

Рябина

Що? Ти до моєї Орисі? А зась тобі! Моя Орися не для тебе! Чуєш, і не думай про неї!

Писар

Пане начальнику! Угамуйтеся! Ви мене знаєте! Я чоловік потрібний вам. Оба ми позаходили в такі інтереси, що один без одного не підемо. То чи не ліпше нам і сей інтерес по добру та в злагоді зробити, ніж щоби я мав іти против вас? А ви знаєте, що я можу вам більше пакості зробити, ніж ви мені.

Рябина

Роби, що хочеш, а про Орисю, я тобі ще раз кажу, і думати не смій!

(Відходить.)

Ява третя

Писар, потім Орися.

Писар

Он як! І думати не смій! Чого, пане начальнику! Ще ти не знаєш писаря Маколоняву! Але як його пізнаєш, то гірко в кулак затрубиш! А ось і моя квіточка!

Орися йде з коновками до криниці.

Орисю, Орисю!

Орися

(наближається)

. А вам чого від мене треба?

Писар

Ходи-но сюда! Маю тобі пару слів сказати!

Орися

(не йде).

Кажіть, а живо! Я й відси чую!

Писар

Та ходи-бо ближче! Що ж то, боїшся мене?

Орися

Я? Вас? А що ж то ви, опуд у просі, а я воробець?

(Підходить.)

Ну, чого вам, кажіть?

Писар

Ми тут, Орисечко, власне з вашим татком о тобі говорили.

Орися

Ото! Найшов мій тато церковцю богу молитися! Не мав з ким о мні говорити, та з вами!

Писар

Ей, язиката ти, Орисечко, язиката! А знаєш прецінь, що я твого татка і твій найщиріший приятель.

Орися

Я гадаю, що ви були б найліпші за вовка до ягнят.

Писар

Гріх тобі, Орисю, таке говорити. Ти гадаєш, я тобі зле зичу, а я, бігме ж то ну…

Орися

І не зичте мені нічогісінько! Не маю з чого процентів платити!

Писар

Ти би навіть не вгадала, яка наша розмова з твоїм татком була.

Орися

О, і вгадувати не потребую. Згори знаю, що про якісь шахрайства.

Писар

Фе, дитинко, фе! Чи годиться так про свого татка говорити! А от я покажу тобі, що я ліпший, ніж тобі здається, і скажу тобі, про що ми говорили. Знаєш, татко твій дуже гнівний на тебе.

Орися

Так? Ну, ще що вигадайте!

Писар

Не вигадую, а правду кажу. Гнівний за твої любощі з тим – як же його звуть, отого чорнявого парубка?

Орися

(змішана)

. Що-що-що? За любощі? Хіба татко щось знає о моїх любощах?

Писар

(таємниче).

Усе знає!

Орися

Нічого не знає! У мене з ніким ніяких любощів нема.

Писар

Та ти, дитинко, передо мною не крийся! Я се дуже добре розумію! Я, власне, говорив твоєму таткові, щоби не сварив на тебе за се, а противно, щоб віддав тебе за нього!

Орися

Що? Ви се говорили?

Писар

А ти думала, що як? Ось видиш, що я не такий лихий, як тобі здається! Так-таки і сказав, щоб віддав тебе за нього!

Орися

Ну, а таточко що?

Писар

Та де тобі! Ані слухати не хотіли. Він, кажуть, і такий і сякий…

Орися

О так, таточко його не люблять! Особливо через оту нещасну читальню дуже з ним загризлися.

Писар

Ага, так-так-так! Через читальню! Дуже на нього відказував. «Той, – каже, – Олекса Коваль своєю читальнею хоче віку мені вкоротити, а я б за нього, за голодранця, свою дитину, дав? Ні, – каже, – вже скоріше за вас її віддам», Ха-ха-ха, чуєш, Орисю?

Орися

За вас? Ну, сього він не зробить!

Писар

І я сам, моя горличко, сього не добиваюся. Куди мені женитися? Я чоловік бідний, зарібник, а твій тато багач. А ти дуже сього Олексу любиш?

Орися

Дуже, пане писарю! Страх як дуже!

Писар

А видиш! А зразу й признатися не хотіла. І що мені даси, щоб я так зробив, щоби твій татко дав тебе за нього?

Орися

А що ж я вам маю дати? Ну, штири неділі на місяць хочете?

Писар

Орисю, не жартуй з мене! Видиш сама, що я чоловік добрий і тобі не ворог! Ліпше тобі мати в мені помічника, ніж ворога.

Орися

Та що ж, коли ви дорогий помічник! Чим я такого помічника заплачу?

Писар

Е, про се не бійся. Ще-сь не чула, чого я жадаю за свою поміч, а вже кажеш: дорогий помічник.

Орися

Ну, то кажіть, чого жадаєте?

На звороті аркуша 57 зберігся первісний текст закінчення дев’ятої і перших рядків десятої яви третьої дії:

Рябина

Ба, а з кавцією що буде?

Рахміль

Пропаде.

Люди

(що за той час стояли довкола дерева. Крик.)

Гурра! Рябина опутаний! Рябина опутаний! Гурра!

Рябина

(лютий)

. Чи знов ви тут, прокляті? Не будете ви раз тихо?

Люди

Ні! Гурра! Рябина лютий!

Рябина

(кидається до них, вони розбігаються, крім Казиброда)

. Га, псе старий! Се ти бунтуєш їх! Се ти заказав їм по кльоци їхати.

Казибрід

Схаменись! Мені твої кльоци й не в голові. Се божий суд над тобою починається, от що!

Рябина

(кричить за сцену)

Присяжний! Ходимо сюда!

Присяжний

(входить)

. А чого вам, пане начальнику?

Рябина

Сьогодні має шандар бути у мене. Припильнуй його, а як прийде, то приведи його сюди.

Присяжний

Добре! Добре!

(Відходить.)

Рябина

(до Казиброда)

. Я тобі покажу! Ще нині в залізках підеш до міста!

Ява десята

Рябина, Казибрід, писар, Рахміль.

Писар

Та покиньте його, пане начальнику!

Рахміль

Ходіть сюда. Ми з вами маємо де об чім поговор…

У первісному варіанті у фіналі п’єси з’являвся комісар. В останній, 11-й яві четвертої дії (с. 75 автографа) після слів Рябини: «Осліпило мене було! Зовсім осліпило. Та слава тобі господи, що хоч тепер очі мені починають прояснюватися» йде перекреслений текст:

За сценою чути гуркіт візка.

Люди

Го-го-го, а се що таке? Якийсь пан у мундирі!

Рябина

Пан комісар з двома возними! А се що таке?

Ява дванадцята

Ті ж самі, комісар і два возні.

Комісар

Добрий день вам, люди!

Люди

Доброго здоров’я вам, пане!

Продовження цього перекресленого місця на звороті сторінки 49 і 50 автографа:

Комісар

Чи тут начальник?

(Побачив Рябину.)

Ага, ви тут, пане начальнику? Що се тут у вас у селі, бунт якийсь, збіговища?

Рябина

Ні, богу дякувати, все тихо.

Комісар

Як то? А ось і тут скілько народу зібралося.

Рябина

Се ми так… До церкви зібралися, та ждемо, аж на утреню задзвонять.

Комісар

Ну, а чого ж ви мене прикликали, реляцію до староства писали?

Рябина

Се, пане комісаре, наш писар написав.

Комісар

Як то, без вашого відома?

Рябина

Та ні. Ми оба говорили об тім, що треба би реляцію написати. Але се із-за нього громада почала була буритися. Та тепер, богу дякувати, все спокійно.

Комісар

Гм, то дивно. То щось не в порядку. Я все-таки мушу списати протокол, хто, коли і як бурився.

Рябина

Та, може, пане комісаре, не треба.

Комісар

(строго)

. Се моя річ знати, чи треба, чи не треба. Повага власті мусить бути піддержана. Скажіть мені, хто бурився?

(Виймає олівець і нотатку.)

Рябина

Га, коли вже пан комісар конче хочуть писати протокол, то нехай і так буде. В такім разі прошу поперед усього записати, що я, Прокіп Рябина, з днем нинішнім складаю свій уряд війтівський, і нехай світле староство визначить новий вибір.

Комісар

Що? Що? Що? Ви складаєте свій уряд?

Рябина

Так, пане комісаре.

Комісар

Га, вас, певно, присилували оті бунтівники! Застрашили вас? Загрозили?

Рябина

Ні, пане. Добровільно се чиню і прошу се також записати до протоколу.

Комісар

То не може бути! Староство потребує ваших услуг і обіцює вас піддержати. Не бійтеся нічого! Громада не сміє бунтуватися против вас, і ви не маєте пощо зрікатися.

Рябина

Пане комісаре! Прошу подякувати пану старості за його ласку, але я не можу з неї користати. Досить мені! Най собі староство для таких услуг кого іншого шукає.

Комісар

Пане Рябино! Ви, як бачу, кпите собі з власті!

Рябина

А най мене бог боронить! Я зовсім від щирого серця говорю.

Комісар

І стоїте на своїм?

Рябина

Стою.

Комісар

Так знайте ж, що староство знає про ваші справки з писарем і не думає на них крізь пальці дивитися. Ось вам поручення писемне від пана старости: маю зревізувати касу громадську, протоколи і книжки податкові.

(Дає папір.)

Рябина

Га, дійся воля божа! Не буду відпиратися, що не все там у мене в порядку. Може, й не я всьому винен – адже знаєте, що я неписьменний. Але коли вже на те прийшло, то нехай і так буде: відповім за все, що завинив.

Комісар

Слухайте, люди! Хто чується покривджений в чім-небудь війтом Рябиною, кого він побив, полаяв, кому податку перебрав або що іншого зробив, най зголошується до мене. Урядую нині весь день у канцелярії громадській.

Олекса

Іменем громади заявляю вам, пане комісаре, що ми з паном Рябиною зовсім перепросилися і не маємо нічого против нього.

Люди

Так, так!

Олекса

Ми своїми домашніми справами не хочемо світлого староства трудити.

Комісар

(строго)

. А ти хто такий? Як ся називаєш?

Олекса

Олекса Коваль.

Комісар

А, про тебе тут у реляції написано, що ти головний бунтівник, і я мав наказ тебе першого арештувати.

Рябина

Ні, пане комісаре, він мій найліпший прия…

Останні слова Рябини у фіналі було подано в такій редакції: «Ну, сусіди! На утреню дзвонять. Пора до церкви. Пане комісаре, по набоженстві ставлюся в канцелярії громадській до обрахунку. А тепер в ласці божій!

(Кланяється.)

(закреслено в автографі – с. 76 верхньої пагінації)

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 372 – 377.