Дія третя

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Спальня в замку Гостомисла. Ніч. При дверях два хлопці зі смолоскипами, перед іконою лампа.

Ява перша

Гостомисл, Путята, бояри, вояки, слуги.

Слуги виносять із сусідньої кімнати оружжя, мечі, кульбаки, ратища і подають Гостомислові, а той роздає їх по черзі боярам та воякам.

Гостомисл

(до вояка)

Тобі меча потрібно?

Вояк

Так, меча!

Гостомисл

(дає)

Ось, на! Гартований в Тмуторокані!

Носи його на славу!

Вояк відступає набік, пальцем трібуючи вістря.

Ось є панцир!

Кому потрібний?

Путята

Дай мені!

(Бере і надіває.)

Гостомисл

Ось спис!

Вояк

У мене ще немає списа!

Гостомисл

На!

(Дає.)

Ну, всі в’оружені?

Путята

(озирається)

Здається, всі.

Гостомисл

Значиться, можна вам в дорогу.

Путята

Дуже

Пора. Вже північ близько.

Гостомисл

Много вас?

Путята

Тут двадцять. На подвір’ї ще дві сотні,

А сотня різними шляхами вже

До Києва уроздріб подалась.

Гостомисл

Се добре. Думаю, що тої сили

Досить для нас.

(Зближається до Путяти і клепче його по плечу.)

Ти, друже мій, веди

Сей відділ! План весь нашої роботи

Тобі вже звісний.

Путята

Що вже й говорить!

Гостомисл

Яка безсмертна слава жде тих смілих,

Що діло се сповнять, про се я також

Тобі й вам всім не буду говорити.

А іншу річ скажу: весь княжий двір,

Всі скарби, на половцях ним здобуті,

Усе те ваше. Я для себе з того

Ні зерна не візьму. Одного тілько

Мені потрібно – щоб дістати в руки

Самого Святослава, хоч живого,

Хоч би й мертвого.

Путята

Що лиш буде можна,

Ми зробимо, щоб виконать твій план.

Боюсь лишень…

Гостомисл

Нічого вам боятись!

Путята

Ти знаєш, воєводо, ті кияни –

Дурний народ! Вони за Святослава

Готові у огонь і воду. Ну ж

Дізнаються, ударять на тривогу!..

Гостомисл

Не бійтеся! Дізнаються тоді,

Як буде все готове і ніхто

На світі вже не зможе розробити

Того, що зроблене.

Путята

А в брамі міста

Не спинять нас?

Гостомисл

Сьогодні сторожами

На білоградській брамі є мої

Повірники. Вони є з нами в змові

І пустять вас, як тілько шепнеш їм

Моє ім’я. А містом сміло йдіть

Простісінько до княжого двора.

Там завтра суд; хто вас побачить, зараз

Подумає, що судова сторожа.

Путята

Гаразд! Коли все виконання буде

Так гарне, як твій план і як усе,

Що досі зроблено, то завтра може

Всеслав могучий вже засісти на

Великокняжому престолі.

Гостомисл

Нуте

В дорогу! Поспіх, лад і згідність в ділі,

Рішучість тут і смілість нам потрібні.

Нехай провадять вас щасливі зорі!

Бояри, вояки і слуги відходять.

Ява друга

Гостомисл, два отроки з похіднями.

Гостомисл

(до одного хлопця)

Віддай йому ось другу похідню!

Хлопець дає.

Запри ті двері!

Хлопець запирає двері зброївні.

Поможи мені

Знять панцир і оружжя!

Хлопець помогає.

Положи

Ось тут на столику мій меч! Тут обік

Постав мій панцир! Шолом де?

Хлопець

(вносить із сусідньої кімнати)

Ось є.

Гостомисл

Постав на панцирі! Чекай! Ті кінські

Хвости – то знак воєнний! Їх мені

Не треба завтра. Завтра суд, то треба

Заткнуть на шолом мирний знак – га, га!

(Видобуває зі скрині китицю з пір’я і застромлює на шолом.)

Ось як! Ся китиця із пір’я – знак

Спокою, а й вона для мене завтра

Повинна буть щитом!

(До хлопця.)

Ну, що ти став?

Чого так витріщивсь на мене? Ти

Повинен буть у мене і глухий,

Як стовп, сліпий, німий і глупий, чуєш?

Хлопець

Так, пане.

Гостомисл

Де є булава моя?

Хлопець

(показує на стіну)

Чи ся?

Гостомисл

Ні, се воєнна! А мені

Потрібно тої, що з дзвінками, що

Держу на вічах та на судах княжих.

Хлопець

Вона у скрині. Нині ваша пані

Давала нам її почистить.

Гостомисл

(виймає зі скрині булаву і потрясає нею, вона дзвонить)

Так!

І се моє оружжя буде завтра!

Таким оружжям жаден полководець

Не вигравав ще битви з так могучим

Противником, як завтра вчиню я.

(Кладе булаву на столі обік меча, до хлопців.)

Тепер ідіть і спіть. А завтра рано

Лиш засвітає, збудите мене.

І будьте всі готові до дороги,

Бо рано в Києві нам треба стати.

Хлопці кланяються і виходять.

Ява третя

Гостомисл

(сам ходить по покою.)

Готове все! Заставлені всі сіті,

Обсаджені стежки, нап’яті луки.

Сам бог, здаєсь, не вирве з рук моїх

Отсього звіра! Ще сю ніч він спить

На пухових перинах, ще колишесь

Безпечно у колисці слави й власті

Великокняжої і сам не знає,

Що вже при корені його сокира!

О, завтра він пізнає все, та буде

Вже пізно! Мов залізним обручем,

Я обкрутив його, приспав його

Славутню бачність, вколисав його

І здушу, здушу, як дитя в колисці.

Ява четверта

Гостомисл і Запава, входить у нічному убранні зі свічкою, котру ставить на столі.

Гостомисл

Ти ще не спиш, Запаво?

Запава

Що ж то? Чим ти

Мене вважаєш? Чи ж то я не жінка

Твоя? Чи не дружина? Чи ж то, пане,

Не обов’язок мій допомагати

Тобі у твоїх замислах?

Гостомисл

Так ти

Ще й досі в кладовій була?

Запава

Авжеж!

Хіба ж я можу допустить, щоб слуги

Без мене там порядкували? Ну,

Вони б мені ладу там наробили!

Гостомисл

(цілує її в чоло)

Моя ти славна господине!

Запава

(обіймає його)

Що там!

Втомилась троха, та зате так рада,

Що все зробилось швидко і порядно.

Всіх вояків я хлібом наділила

І м’ясом на дорогу. Се для діла

Не менше важне, як хороша збруя.

Голодний вояк сил не має, тратить

Охоту й віру в добру вдачу діла.

Гостомисл

Чи бач, як гарно ти про се міркуєш!

Запава

Я чую, друже мій, що вся росту.

Здаєсь, летіти б рада десь-кудись, –

Так тішусь тим, що ти нарешті зваживсь

На се велике діло.

Гостомисл

Сли дасть бог

І діло вдасться – а що вдасться певно,

Про се вже й я не сумніваюсь нині –

То в тім найбільш твоя заслуга буде.

Ти видумала план, ти підняла

Мою слабую волю, ти прогнала

Мій страх…

Запава

Бо ви, мужчини, як воли:

Впряжуть вас у ярмо, то й тягнете

І не подумаєте навіть, що

У вас є сила більша десять раз,

Ніж того, хто запряг вас.

Гостомисл

Ви ж, жінки,

Як овади: літаєте кругом і жалите.

Часом здаєсь, що тілько кров ссете,

А інколи уколи ваші нас

Наперед гонять – к щастю або згубі.

Запава

(сміючись, б’є його по плечу)

Встидайсь, старий! І як ти можеш так

Балакать, мавши жінку молоду,

Хорошу – адже ж я хороша, правда?

Гостомисл

(обнімає її)

Моє ти сонце ясне!

Запава

А вдодатку

Ще й князівського роду! Адже ж мій

Отець повинен був сидіти нині

Там, де той клятий Святослав сидить!

І я повинна нині буть…

(Затулює очі.)

Гостомисл

Запаво!

Голубонько! Не плач!

Запава

Не гнівайсь, друже!

Ти знаєш, силою віддав мене,

Безрідну сироту та беззахисну,

За тебе Святослав. Ти знаєш, як

Я плакала, як рвалася від тебе,

Як проклинала день своїх уродин,

Людей, і світ, і бога, і його,

його, грабівника мого наслідства!

Не гнівайсь! друже! Я дурна була!

Минулося. Тебе пізнавши ближче,

Я полюбила зо всіх сил тебе

І бачу нині в тобі пана свого,

І мужа, й бога, й помсту за все те,

Чим був затрутий вік мій молодий.

Гостомисл

Моя ти бідна запахуща квітко!

Як рад би я тобі здобути все,

Все, що ти стратила!

Запава

І ти здобудеш!

Я знаю, що здобудеш! Лиш нехай

Удасться те, що статись має завтра!

Гостомисл

Ну, та щоб те вдалось, мені потрібно

Спочити троха!

(Бере з вікна клепсидру і заглядає.)

Бач, вже північ, любо,

А я втомився нині! Добрий шмат

Важкого діла нині я зробив,

Спочити треба, щоб на завтра мати

Знов свіжі сили.

Запава

О, і я втомилась

Чимало! Та боюсь, що не засну

Спокійно сеї ночі! Кров моя

Шалено б’ється в жилах, мов огонь

Горить, коли подумаю, що завтра,

Так швидко вже, за п’ять, за шість годин,

Рішитись має те, над чим так довго

Працюємо обоє.

Гостомисл

(роздягається)

Я думками

Вперед не забігаю, мріями

В будуще не вгризаюсь, та зате

Холодним розумом міркую, що

І як робить, щоби дійти до цілі.

Для того кров у мене супокійна,

Та тіло й мозок відпочинку просять.

(Лягає на ліжко і заслонюється котарою.)

Запава

Ну, спи! А рано я тебе розбуджу.

Роздягається, гасить свічку і також лягає. В кімнаті майже зовсім темно, тільки маленька лампада в головах у Запави перед іконою блимає. Хвилю тихо. Здалека чути гуркіт грому. Потому за сценою притишений стук кроків. Запава ворушиться на своїм ліжку за котарою.

Запава

Спиш, Гостомисле?

Гостомисл

(крізь сон )

Сплю! А що таке?

Запава

Здаєсь, немов по сінях хтось ходив.

Гостомисл

То, певно, вартовий.

Запава

Ага, то правда!

А я й забула, що сю ніч у нас

У замку варта!

Гостомисл

Ну, так спи!

Запава

Добраніч!

Ява п’ята

Ті самі, Овлур.

Довгу хвилю на сцені пусто. Тиша. Звільна і без шуму відхиляються двері, входить Овлур у зброї, босий і без стуку; ледве чутно, помаленьку робить кілька кроків наперед, потім стає і звільна розглядається по кімнаті, щоб розпізнати, де що є. Нараз Запава кидається на ліжку і кричить страшенним голосом.

Запава

Ах!

Овлур моментально присідає і ховається за стінку ліжка.

Гостомисл

(переляканий)

Господи! Запаво! Що тобі?

(Вихиляється з-за котари.)

Запава

(прийшовши до себе)

О боже! Вся дрожу! О боже! Боже!

Гостомисл

Та що таке?

Запава

Поглянь, нема нікого

У комнаті?

Гостомисл

Та бог з тобою, жінко!

Хто має бути?

Запава

Не стоїть ніхто

При дверях?

Гостомисл

(глядить)

Хто ж би там стояти мав?

Запава

Високий лицар, весь у чорній збруї.

Гостомисл

Та нікогісінько нема! Поглянь сама!

Запава

Ох ні, нізащо в світі! Досі ще

Трясуся вся!

Гостомисл

Та що таке? Скажи!

Запава

Значить, се сон був, та такий страшний,

Що серце похололо, вся душа,

Мов прут сухий, розламана надвоє.

Гостомисл

Ну, що ж тобі таке страшнеє снилось?

Запава

Я тілько що заснула, ба, здавалось,

Що ще й зовсім не сплю, коли се враз

Тихенько відчинились двері і ввійшов

Високий лицар, весь у чорній збруї.

Ішов нечутно, мов повітрям плив.

Серед кімнати став, зирнув довкола,

А потім в мене впер огнисті очі.

Я мов мертва лежу, дихнуть не можу,

Гляджу на нього й мучуся згадками:

Хто се такий? Нараз з лиця його

Спада візир, і бачу – ох, і досі

Мороз по мні проходить!..

Гостомисл

Та вспокійся!

Се ж сон, мара!

Запава

Боюсь, щоб та мара

Не віщувала нам якого лиха.

Бо слухай: в лицарі тім пізнаю

Покійного вітця. Та ж борода,

Ті вуси, тілько очі в десять раз

Яркіш горять, аж серце прошибають.

Глядів на мене, далі звільна-звільна

Покивав головою. Аж тепер

Я вздріла, що лиця на нім нема,

Лиш кість. Підняв угору праву руку

І помахав, мов звав мене до себе, –

А та рука була зовсім без м’яса.

А бачачи, що я лежу, він звільна

Почав зближатися до мене – ах!

Тоді я скрикнула і пробудилась.

Гостомисл

Се дивний сон.

Запава

Зовсім він вбив мене,

Зламав мою всю силу.

Гостомисл

Ну, так зараз

Нема чого йому і піддаватись.

Запава

Ні, Гостомисле! Нам якесь страшне

Нещастя грозить.

Гостомисл

Що ж, се божа воля.

Запава

Пропасти нам. Недаром батько мій

Мене до себе кличе.

Гостомисл

Ну, вже й батько!

Вже й кличе! Все се тілько плід гарячки.

Непевності, тривоги, крові гра.

Запава

Ні, ні, ні, ні! Я чую се, я знаю!

Не вдасться нам те завтрішнеє діло.

Гостомисл

Ну, жінко! Се вже здай зовсім на мене.

Запава

Пропадеш ти, пропаду й я з тобою.

Гостомисл

Я думаю, пропаде швидше князь.

Запава

Я ж думаю: покинь свій план, відклич

Свою дружину, поки час!

Гостомисл

(кидається на ліжку)

Запаво,

Чи ти здуріла? Покидать? Відкликать?

Тепер, коли вже замахнувсь топір

І впасти мусить? Ні, се неможливе.

Тепер покинуть, се значило б зрадить

Себе самого, видати себе

На згубу і не стрібувавши бою.

Запава

Ні, друже! Шепни лиш своїй дружині,

Що відкладаєш до другого разу

Се діло!

Гостомисл

Не послухають мене.

Запава

Послухають! Лиш вмій їм пояснити.

Гостомисл

А хоч послухають, то що? За два,

Три дні Всеслав з дружиною прибуде,

Так, як умовлено було між нами.

Запава

Пошли гонця, щоб зупинив його!

Гостомисл

Ні, любо! Все се ти пусте говориш!

Занадто много я пружин порушив,

Людей занадто много втяг в те діло,

Щоби могло втаїтись від князя.

Сли завтра не візьмем його у руки,

То завтра ж він про се дізнатись може

І, певно, нас тоді не пощадить.

Запава

Значить, пропасти нам! Я добре знаю!

Гостомисл

Запаво! Серце! Сном марним не муч

Себе й мене! Хто знає ще, чи він

Значить що-небудь. А коли й значить,

То, може, власне не таке, як ти

Ворожиш? Може, батько твій тобі

Хотів вказать: «Лиш сміло йди тим шляхом,

Котрим ідеш! І стань на теє місце,

Де я стояти мав!»

Запава

Нехай і так!

Дай бог, щоб так було, як ти говориш!

Гостомисл

Вспокійсь! Не бійся! Все ще добре буде,

Я чую се, бо розум мій мені

Говорить, що усе я обчислив.

Про все подумав, все устроїв так,

Що діло мусить вдатися. Тепер

Позволь заснуть мені й сама засни!

Обоє заслонюють котари. По хвилі чути сонне сапання Гостомисла. Запава ще якийсь час неспокійно кидається на ліжку. Потім тихо. Овлур підноситься і звільна прямує до дверей. При дверях нащупує столик, на котрім лежить булава. Приглядається їй і бере в руку. Булава дзвонить. Овлур швидко ховає її за рукав, вона дзвонить сильно, та він з булавою вибігає.

Ява шоста

Гостомисл, Запава.

Запава

(прокидається від брязкоту дзвоників, сідає на ліжку, відхиляє котару і вдивлюється довкола, потім говорить стривоженим голосом, зразу тихо, потім дужче)

Ей! Гостомисле! Чуєш, Гостомисле!

Гостомисл

(крізь сон)

Чи чорт якийсь! Хоч гинь, не дасть заснути!

Запава

Прокинься, друже мій! Тут щось непевне!

Гостомисл

Ну, що таке? Знов бабський сон якийсь.

Запава

(таємниче)

Тут є чужий хтось.

Гостомисл

(зривається і сідає на ліжку)

Що? Чужий хтось тут?

Запава

(як вище)

А ти ж хіба не чув?

Гостомисл

Що мав я чути?

Запава

(як вище)

Як хтось дзвонив твоєю булавою?

Гостомисл

Моєю булавою? Що тобі

Причулося?

Запава

Ні, друже мій! Сим разом

Я добре чула. Булаву твою

Хтось мав тепер в руках, вона дзвонила.

Гостомисл

Не може бути!

(Вискакує з ліжка і напомацки йде до столика.)

Тут вона! Та гов!

Се що таке? Її нема!

Запава

Я чула…

Гостомисл

(злий)

Ей, замовчи ти вже з своїм: я чула!

Чекай, я пошукаю!

(Бере лампаду з-перед образа і шукає.)

Ні, нема!

Се що за диво?

Запава

Тут хтось був чужий!

Буди всіх слуг!

Гостомисл б’є палкою об шолом, на той стук по хвилі вбігає слуга.

Ява сьома

Ті самі і слуга вбігає.

Гостомисл

Де варта замкова?

Слуга

Мабуть, вартує.

Гостомисл

А тут в сінях є хто?

Слуга

Та я там був.

Гостомисл

І незвичайного

Нічого ти не бачив?

Слуга

Ні, не бачив.

Запава

Ти, певно, спав?

Слуга

За дня втомився, пані,

То, грішний чоловік, здрімався троха!

Гостомисл

Ото-то й є! На вас і сподівайся!

На брамі варта, в коридорі варта,

А тут з моєї спальні біс якийсь

Вкрав булаву.

Слуга

Вкрав булаву?

Гостомисл

Ось тут

Лежала, та, з дзвінками!

Слуга

Та, з дзвінками!

Бігме, не бачив!

Запава

Ти б не бачив, певно,

Якби й тебе хто вкрав!

Гостомисл

Бігай, буди

Всю варту, всіх, хто в домі є! Шукайте

По всіх усюдах! Сли чужий який

Тут злодій був, то ще втекти не міг

Із замку, ще тут мусить бути. Живо!

Слуга вибігає.

Ява восьма

Гостомисл і Запава.

Гостомисл

(поспішно одягається)

Ну, се нечуване! Се диво! Ще

В житті мені подібне не трафлялось!

Запава

(також одягається)

А я вспокоїлась!

Гостомисл

Після чого?

Запава

А тямиш? Після мого сну страшного.

Тепер я бачу: се не був мій батько.

Се в полусні я мусила побачить

Отого злодія.

Гостомисл

Та й справді! От

Який я дурень! Тілько б встать було

Та пошукать, він мусив тут десь бути.

Запава

І, певно, все те чув, що ми з собою

Балакали.

Гостомисл

Се ще пусте. Багато

Не зрозумів він з того. А хоч дещо

І зрозумів, то що він нам пошкодить?

Я надіюсь, за хвильку будем мати

Його в руках.

Запава

(надслухує)

Ось вже ведуть його!

Ява дев’ята

Ті самі, слуга, вояк.

Гостомисл

Ну, що?

Слуга

Ось вартовий із брами.

Гостомисл

А,

Ти бачив щось?

Вояк

Страшенне щось, мій пане

Гостомисл

Страшенне? Що такеє, говори!

Вояк.

І сам не знаю, як вам се сказати.

Як тілько наші рушили в похід,

Заперто браму, я засів у будці

Над брамою та й троха задрімав.

Гостомисл

Отсе-то й є! Така-то в мене варта!

Все з того й почина, що задрімаєсь.

Вояк

Втомився, пане, я за дня страшенно!

Не витримав, хвилинку головою

Склонивсь на стінку. Прокидаюсь – що се

За диво? Крізь густу нічную тьму

Виразно бачу: по подвір’ї хтось,

Мов вартовий, помалу-малу ходить

Сюди й туди. Не чути стуку кроків,

Не чути віддиху, не чуть нічого,

А ходить, ходить, ходить… Придивляюсь:

Високий лицар, весь у чорній збруї,

З довжезним ратищем, з мечем при боці.

Я помертвів увесь. За горло щось

Немов здавило. Я згори хотів

На нього коп’єм кинути, та де там!

Рука мов здеревіла. Наче стовп

Стояв я в будці і очей не міг

Від нього відвести. Мов чорна хмара,

Отак ходив він по подвір’ї.

Гостомисл

Ну,

І що ж в тім є таке страшне?

Вояк

Не знаю,

Та я увесь мов помертвів.

Гостомисл

І що ж

З ним далі сталось?

Вояк

Так з годину, може.

Ходив.

Гостомисл

Ну, варт ти сто різок, мій друже,

Що за той час не взявся на відвагу

І не зловив його.

Вояк

Ні, пане. Я

Не трус, та тут не просте щось було.

Я й думать не посмів о тім, щоби

На сю появу руку міг підняти.

Гостомисл

Ну, ну, кажи, що далі сталось? Де

Вона поділась?

Вояк

От тепер якраз

Страшне приходить! Якось та поява

Зайшла за угло, так що тілько крихту

Я міг її ще бачить. По хвилині

Вертає й бух, розділюєсь надвоє.

Чи то сама надвоє розкололась,

Чи друга подібнісінька поява

З землі десь виросла чи з неба впала,

Сього не знаю. Бачу – їх вже дві.

Шугнули поза угло і пропали.

В тій хвилі чую з коридора крик

Слуги, що се злодії.

Гостомисл

Чом же ти

Не біг за ними, не тримав?

Вояк

Куди ж я

Мав бігти? Ми оба з отсим слугою

Оббігли замок весь довкола – де там!

Нема й душі живої!

Гостомисл

А на мурі

Від заходу хіба немає варти?

Вояк

Ах, правда! Є! Про неї ми й забули!

Гостомисл

Біжіть! Чень там стоїть хто розумніший,

Що не підшитий трусом!

Ява десята

Ті самі, 2 вояк впадає без духу.

2 вояк

Пане, пане!

Щось робиться недобре коло замку!

Гостомисл

Ну, що таке?

2 вояк

Якісь чужі появи

Мотаються. Ось тут від лісу, в корчах,

Я чув, як коні форкали. Потому

Якісь дві постаті, немов гадюки,

Підповзли аж під мур і щезли.

Гостомисл

Що?

Від лісу? Корчами? Де тайний вхід?

2 вояк

Чи є там вхід який, про се не знав я.

Та постаті там щезли. Та, мабуть,

Про тайний вхід вони не знали також,

Бо швидко я побачив їх оп’ять

В долині поміж корчами.

1 вояк

А тих

Не бачив, що снувались по подвір’ї?

2 вояк

Ні, тих не бачив! На подвір’я я

І не дививсь. Я з ока не спускав

Тих там, у корчах. І не розумію,

Чого вони там чатували?

Гостомисл

Чом же

Ти не сполошив їх, не постріляв?

2 вояк

Я ждав, що дальш робитимуть вони.

Гостомисл

І що ж робили?

2 вояк

Та нічого, пане.

Лишень нараз – я на момент кудись

Зирнув, аж бачу, вже чотири їх

Снується там. На коней посідали,

Легенький свист роздавсь, і штири їх,

Мов штири хмари, рушили і щезли.

Гостомисл

Куди погнались?

2 вояк

Бачиться, у ліс

Гостомисл

Значить, розбійники! Та диво тілько,

Що на таку відвагу піднялися!

І мусив хтось такий між ними бути,

Що добре знає замок сей. Ну, се

Ми вислідимо! Гей, біжіть, будіть

Усіх, хто в замку є! Вони далеко

Вночі лісами не поїдуть. Швидко

За ними рушимо в погоню. Вже

Світатиме за хвилю, то їх слід

Побачимо по зшибаній росі.

Ану, спішіть!

Слуга і вояки відходять.

Запава

І ти туди ж?

Гостомисл

(надіває панцир і шолом)

Авжеж!

Не бійся, не спізнюсь до свого діла.

Удасться нам зловити їх, то добре,

А ні, то се відложим на потому.

Запава

Я тим часом зготую вам снідання.

Обоє відходять.

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 257 – 280.