Дія п’ята

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Муром обведене подвір’я княжої палати. В глибині сцени видно фронт палати з ганком, до котрого йдеться сходами. З правого боку куліси представляють причілок княжої гридниці, з лівого боку вихід до стаєнь. Світає, а в протягу дії робиться цілком день.

Ява перша

Предслава боязливо вихиляється з-за угла гридниці і озирається по подвір’ї, потім виходить далі, все ще держачися близько стіни.

Предслава

Мої дітусі сплять. Мої біднятка!

Набідувались, голодом намлілись,

Від стужі натряслись, в сльоті намоклись!

О господи! Вже рік життя такого!

Страшенний рік! Нечувана покута

За гріх несповнений! Помилуй нас!

Скінчи сю пробу! Сил моїх уже

Не стане! Серце трісне в моїй груді!

(Поступає трохи далі, все озираючись.)

Нема нікого! Як же се? Чи то

Зловіщий сон манив мене? Та ні!

Всю ніч я й ока не стулила. Дика

Тривога била, мучила мене –

І не пуста тривога! Я виразно,

Виразно чула стук копит і брязкіт

Оружжя, кроки, голоси глухі

Отут, і тут, і тут, кругом сих стін!

Вони тут є – чекають – поховались,

Готові на страшне, прокляте діло.

О боже! І невже ж нема рятунку?

(Наближується до ганку.)

Князь спить, не знає, що довкола нього

Чатує зрада, що, мов дикий звір,

Чапить уже, щоб скочити з криївки

І розірвать його. Сьогодні суд, –

О так! Я добре чула, як змовлялись

Ті зрадники, Добриня й Гостомисл:

В день суду буде смерть для Святослава.

Добриня не дожив, та смертю ще

Своєю люто він помстивсь на мні

І на нещаснім моїм чоловіці.

Та другий ворог наш жиє й не спочиває.

Я добре знаю, він на нині все,

Все приготовив, щоб сповнити зраду.

Нещасний князь! Немов орел у клітці,

Безсильний, беззахисний, він попаде

В ворожі руки! Боже! З ним пропаде

Й моя надія! Таж від Гостомисла

І від Всеслава нам не ждать добра!

Та що ж! Бажала я спасти князя,

Та завзялась зла доля! Вчора вже

Остатніх сих добула, вже здавалось,

Що ціль осягнена – аж ні! А нині?

Чи вже запізно?

(Хвилю мовчить і думає.)

Певна річ, сей двір

Обступлений довкола, відси в город

Жива душа дістатися не може.

В палаті слуг немного, та й із них

Хто зна, чи деякі не є у змові

Із Гостомислом. Господи, хто зна,

Чи вже в тій хвилі діло їх прокляте

Не сповнене?

(Вбігає на ганок.)

Га! Все одно! Біжу

В палату, в княжу спальню знов ввірвусь.

Сли князь живий – остережу його,

Тут є підземний хід із сих палат

Аж на Дніпро, туди втекти він може.

А неживий – то най і я загину!

(Потихо входить у палату.)

Ява друга

За передньою правою кулісою чути скрип важкої брами і калатання дерев’яних засувів. По хвилі входять на сцену Гостомисл, уоружений, Запава, по-жіночому вбрана, та з кольчугою на грудях і з списом у руці, а за ними парами вояки, Путята, Овлур, розбійники і князь.

Гостомисл

Тихенько! Не стучіть! Не гомоніть!

Справляйтесь жваво! Чи постягані

Всі відділи, що крились через ніч

В церковних огорожах та садах?

Путята

Здається, всі.

Гостомисл

(побачивши розбійників)

А се ось що за люди?

Путята

Кунаш здобув нам несподівану

Підмогу: розбійницькую дружину

Підмовив, щоб ішла нам на підмогу.

Гостомисл

Се славно!

(До розбійників.)

Гей, ви, люди, а вам звісно,

Чого ви тут прийшли?

Васюта

(виступає наперед)

Одно нам звісно:

Робити те, що ти прикажеш, пане.

Гостомисл

А якби се небезпеченством пахло?

Васюта

Ми там у лісі смерті щогодина

Привикли в очі заглядать, то вже

І відучилися її боятись.

Гостомисл

(клепче його по плечі)

Гаразд, хлоп’ята! От люблю таких!

А чи не з вас котрий пожартував

Сю ніч у мене в замку?

Васюта

Ні, мій пане!

Сю ніч Кунаш, твій вірний муж, між нас

Зблудивши, розповів нам, що за діло

Задумав ти. І нам той князь старий

Ненависний, бо наших без ліку

Замучив та побив, зовсім зо світу

Зігнати нас завзявся. І ми всі

Відразу радісно пристали к ньому.

Прийшлось готовитись в дорогу, щоб

На час поспіти.

Гостомисл

Ну, а де ж Кунаш?

Васюта

Від нас він рушив у другу ватагу, –

Я надіюсь, що надійде ось-ось,

Бо наші всі, будь того певний, пане, –

По твоїм боці стануть.

Гостомисл

Много вас?

Васюта

Всіх тридцять мужа. Та ще п’ять пішло

Із Кунашем.

Гостомисл

Ну, гарно! А тепер

Обставте двір! Щоб з гридниці в палату

Ніхто не смів ходить, ані з палати

Не випускать душі живої! Браму

Запріть! На всіх рогах кріпку сторожу

Поставте!

Путята, вояки, розбійники з Овлуром і князем відходять. Часть їх уставлюється під вікнами, при гридниці і в лівих кулісах, а головна купа, з Овлуром і князем, обсаджує ганок. На переді сцени лишаються Гостомисл і Запава.

Гостомисл

Ну, здається, все як слід!

Доходить до мети все наше діло.

Запава

Здається! І сама се бачу. Та проте

Немов кліщами зимними стискає

Тривога грудь мою! Ой, Гостомисле!

Боюсь чогось! Боюсь, щоб у самій

Остатній хвилі вся твоя робота,

Весь труд твій не розвіявся, як дим!

Гостомисл

Жіноче серце і жіночий ум!

І бачить же сама на власні очі,

Що все як слід іде, що наш противник

Немов залізним обручем з усіх

Боків обхоплений, що город спить

І не спасе його – та ні! У неї

Важніший глупий сон! Вона боїться

Тих мар пустих, що сплодила вночі

Стривожена уява.

Запава

Мужу, мужу!

Ти не кепкуй із моїх снів! Таж знаєш,

Що булава твоя пропала! Се ж

Не сонні мари вхопили її.

Гостомисл

Ну, що ж, якийсь злодюга. Важне діло!

Ти тут гляди!

(Показує на палату.)

Скрізь наші! Ми тепер

Цілої Русі долю держимо

В своїх руках! Ще хвиля, і великий

Престол порожній буде, і піде

По всіх країнах руських шум і гомін!

Зворушиться від моря аж до моря

Народ. Подумай! Встануть супротивні

Могучі хвилі, а ми поверх них

Понесемось. Лиш з Гостомисла рук

Прийме великокняжую корону

Наслідник Святослава! Ось що я

Держу в руках! На се я довго літ

Трудився, се я підготовлював,

До того йшов, і біг, і повз, і дерся.

Тепер держу сей плід моїх зусиллів, –

Сам бог мені його не вирве з рук!

Ява третя

Ті самі і Предслава.

Зразу чути за сценою її крик, потім вона появляється в дверях палати.

Предслава

(за сценою)

Нема його! Нема! Убили! Вкрали!

Запава

Га, що се? Крик якийсь в палаті?

Гостомисл

Справді,

Голосить хтось.

Обоє ідуть до ганку.

Предслава

(з розпущеним волоссям, ламаючи руки, вибігає з палати)

Нема! Нема! О господи! Се що?

Вояки

Стій! Хто ти є? Невільно далі йти!

Предслава

Пустіть мене! Убійці! Розбишаки!

Чи вже поквапились? Чи вже зробили

Своє прокляте діло?

Гостомисл

(підходить до неї)

Жінко, хто ти?

Предслава

Я знаю, хто ти! Гостомисл! Постій,

Не бійсь мене! Дай руку, най погляну,

Чи є ще свіжа кров на ній?

(Хоче схопити його за руку, Гостомисл цофається взад.)

Гостомисл

Якась,

Здається, божевільна. Жінко, слухай!

Що сталось там в палаті? І чого

Ти так кричала?

Предслава

Ти мене питаєш?

Сам ліпше знаєш. Нелюде поганий,

Скажи, де князь?

Гостомисл

Де князь? Хіба його

Нема в палаті?

Предслава

Каїн! Каїн! Каїн!

«Хіба я, боже, сторож брата мого?»

Скажи, ти вбив його чи заховав

В яку тюрму підземну?

Гостомисл

Схаменись,

Що ти говориш, жінко? Ми князя

Не бачили. Він, певно, спить іще.

Предслава

О, певно, спить, та вічним сном! У спальні

Нема його, нема й сліду по нім.

Гостомисл

(збентежений)

Не може бути! Ти, мабуть, не знаєш,

Де княжа спальня! Стій! Держіть її

Ось тут! Не дайте їй кричать! А я

Піду погляну сам.

Запава

І я з тобою.

Путята

Я думаю, що добре б і мені

Ще з кількома піти. Не може бути,

Щоб князь отак з палати щез вночі.

Він мусить бути тут. Сховався, може.

Ану, зо мною двадцять наших! Треба

Перешукать усю палату.

Предслава

Юди!

Пішли Христа шукать! Та ні, нема

Його! О боже! Чи ти чудом виніс

Його вночі із сеї западні?

Гостомисл, Запава, Путята і їх дружинники входять у палату. Розбійники лишаються, зібрані довкола князя і Овлура.

Ява четверта

Князь, Овлур, Предслава, розбійники. Розмова ведеться уривано, шептом.

Овлур

(обнімає Предславу)

Голубочко моя!

Предслава

(перелякана)

Геть, геть від мене!

Овлур

Предславо! Що, не пізнаєш мене?

(Відхилює візир.)

Предслава

Овлур! Мій милий!

(Кидається в його обійми – та зараз виривається і відтручує його.)

Геть від мене, геть!

Ти тут! Між юдами, що сприсяглись

Князя убить, свій край продать чужому?

Овлур

Ми тут прийшли, щоби князя спасти.

Предслава

Запізно вже! Нема його.

Овлур

Чи справді

Нема в палаті? Ти шукала всюди?

Предслава

Нема у спальні. Що деінде він

Не заховавсь, се певно. Не такий він,

Щоби ховатись в хвилі небезпеки.

Він радше б вийшов з голими грудьми

Поміж мечі і списи, ніж ховатись.

Овлур

Так де ж він є?

Предслава

Чи справді не брехав

Сей Гостомисл? Чи справді він його

Не вбив, не вкрав, не закував в кайдани?

Овлур

Ні, люба. Він недавно тут прибув,

І ми всі враз у двір сей увійшли.

Предслава

Сли так, то я зовсім не знаю, що

І думати.

Князь

(підходить до них)

Так слухайте мене!

Овлуре, не теряй ані хвилини:

Бери із наших половину, йди

До брами, Гостомислову сторожу

Нападьте нагло, муж на мужа, всіх

Душіть, коліть, щоб жаден ані крикнув.

Тоді біжіть у город, бийте в дзвони,

Зовіть народ, ведіть його сюди.

А я вже буду тут робить, що треба.

Овлур

Та князь! Де князь? І що ми без князя?

Князь

Не бійся! Лиш роби, що я казав!

Овлур, Предслава і часть розбійників відходять наперед сцени в кулісу направо. По хвилі чути там у сутінку глухий лоскіт, приглушені викрики і стогнання. Потім тихо.

Ява п’ята

Князь, розбійники на ганку, потім Гостомисл і Запава.

Запава

(ламаючи руки, виходить із палати)

Пропало все! Сповнились сни мої!

Князя нема, він спасся, він утік!

Пропали наші голови! О горе!

Гостомисл

Запавочко, мовчи! Кріпися духом!

Іще ж не страчена надія! Ще

Путята перешукує палату.

Не може буть, щоб князь вночі, у спальні

Дізнавсь про все, щоби з двора утік

Так, щоб ніхто його й не запримітив!

Князь

(стає перед ним і знімає візир)

Не може буть? А бачиш, що утік!

Га, зрадники! Утік, не знавши ще

О твоїй зраді! Втік у темну ніч

По божому показу. Гей же, хлопці!

Візьміть їх зараз, пов’яжіть і рот

Заткайте кожному, щоб не кричали!

Гостомисл і Запава остовпілі з перестраху, а поки можуть отямитися, вже розбійники затикають їм роти і в’яжуть руки.

Розбійники

(з переляком)

О господи! Се князь! Ставур – се князь!

(Падають перед ним на коліна.)

О князю наш! Змилосердись над нами!

Не погубляй нас!

Князь

Встаньте! Не лякайтесь

Нічого! Ще нам грозить небезпека!

Розбійники

(встають)

Все, все для тебе ми зробить готові.

Остатню крові крапельку проллєм,

Щоб на твоє прощення заслужити.

Князь

Сих двоє треба заховать! Сюди

Ведіть їх, у отсю комору темну!

Кілька розбійників відводять Гостомисла і Запаву до палати, князь говорить до них.

Два вас при них лишіться! Скоро б з них

Котре металось, стукало, кричать

Хапалось, бийте в голову обухом!

Розбійники з Гостомислом і Запавою щезають у сінях палати.

Тепер три пари з вас хапайтесь живо!

До сих сіней дверей провадить троє.

Позамикайте їх! При кождих дверях

Ставайте два і підопріть плечима,

А бердиші в руках держіть. Нікого

Не випускайте, доки тілько можна.

А хто б протисся, бийте в лоб обухом!

Кілька розбійників знов входить до палати.

Тепер ідіть по двох і замішайтесь

Між тих, що попід вікнами вартують!

Нікого з Гостомислових людей,

Тих, що в палаті є, не випускайте!

Хто б ліз надвір, валіть обухом в лоб!

Ну, а про мене й згадувать не смійте!

Часть розбійників сходить з ганку і розсипається попід вікна.

Ну, много нас ще тут лишилось?

Васюта

Десять.

Князь

(замикає візир)

Га, скоро що, будемо боронитись!

За сценою чути голосне биття в дзвони, далі крики, гомін і тупіт.

Го, го! Працюють наші вже по місту!

(Кричить.)

Тепер, хлоп’ята, бачність!

Ява шоста

За сценою дзвони, глухий гомін. Внутрі палати чути стук, біганину. Гримають до дверей.

Путята

(за сценою)

Гей, воєводо Гостомисле! Що се?

У місті дзвонять!

Князь

(кричить у сіни)

Так, у місті дзвонять.

Путята

(за сценою)

Се хто говорить? Що за чорт замкнув

Ті двері? Одчиніть там із сіней!

Розбійник

Заждіть, бо десь ключі нам загубились!

Путята

(всередині)

Ламайте двері!

Розбійники

Стійте! Не ламайте!

Сюди, брати! Там тиснуть! Не давайтесь!

Путята

(всередині)

Що за чорти? Де Гостомисл? Пощо

Позамикали двері?

Голоси

(внутрі)

Зрада! Зрада!

З усіх боків чути змішані крики. До ганку збігаються прихильники Гостомисла з добутими мечами.

Вояки

Де Гостомисл? Що дієсь тут?

Князь

Стривайте!

Чи чуєте, у місті дзвонять?

Вояки

Зрада!

Де Гостомисл?

Князь

Чи він не межи вами?

Розбійники

У нас його нема.

Путята

(внутрі)

Ламайте двері!

Рубайте келефами!

Вояки

(на ганку)

Що за крик

Отам у сінях? Де Путята?

Розбійники

(у сінях)

Стій!

Хто перший випресь із дверей, той труп!

Вояки

(на ганку)

Там бійка в сінях! Що се?

Голоси

(з подвір’я)

Зрада! Зрада!

Князь

(з розбійниками стає у дверях і добуває меча, громовим голосом)

Проч відси! До сіней ніхто із вас

Не втиснеться, допоки ми живі!

Прихильники Гостомисла товпляться в ганку.

Розбійники

(в сінях)

Бий! Бий!

Путята

(внутрі)

О боже! Смерть моя!

Крик, лускіт оружжя, стогнання.

Вояки

(в ганку)

Се голос

Путяти! Вбитий! Проч з дверей! Пускайте!

Хто б’ється там?

(Напирають на розбійників.)

Князь

(відслонює візир)

Се я б’юсь! Князь ваш б’єсь

Із зрадниками!

Вояки

Господи! Се князь!

Цофаються з перестраху. В сінях ще йде бійка і крик. За сценою дзвони. З правої куліси впадає юрба народу, а попереду всіх Овлур і Предслава.

Ява сьома

Ті самі, Овлур, Предслава, народ, уоружений, чим хто міг, а також розбійники.

Овлур

(летить до ганку)

Тут б’ються! Де Ставур?

Князь

Нема Ставура.

Овлур

О боже! Князь!

(Паде перед ним на коліна.)

Так ось хто був таємний

Товариш мій сю ніч!

Предслава

(кидається до ніг князеві)

О княже! Пане!

Як много я за тебе протерпіла

Сю ніч!

Князь

Господь се відплатить тобі,

Душе правдива! Встань! І ти, Овлуре,

Вставай! Скінчилось чорне лихоліття.

Ще вчора ти ізгой був і ходив

До Гостомисла красти, а віднині

Ти будеш паном в замку Гостомисла.

Овлур

(стискає його коліна)

О княже, в карі й милуванні ти

Однаково великий!

Князь

Ні, Овлуре!

Я в карі був несправедливий троха,

Та не без твоєї вини. Чому ж ти

Мовчав уперто про причину вбійства

Добрині?

Овлур

Не без власної вини мовчав я.

Була у мене на Добриню злість

Чи зависть, може. Тож, як в п’янім стані

Він раз почав облесними словами

Мене на зраду підмовлять, щоб вбити

Тебе й Всеславу Київ передати,

Я замість відповіді вхопив меч

І розкроїв йому надвоє череп.

Протверезившись, я почав не вірить

Своїм ушам, чи справді чув такі

Слова огидні від Добрині. Совість

Мене страшенно мучила за вбійство,

А тут прийшлось би в власній обороні

Ще пам’ять вбитого знеславить. «Ні! –

Подумав я. – Вже сам перетерплю

Всю кару за свій вчинок, а не буду

Ім’я покійника топтать в болото».

Князь

(подає йому руку)

По тім я пізнаю твою натуру!

Мій друже!

(Цілує його.)

Нині я здобув два царства:

Одно, що зрадників позбувся хитрих,

А друге те, що серце віднайшов

Таке хоробре, щире, благородне!

Овлур

Де ж Гостомисл, Запава, де Путята?

Князь

Путяту вчастував один із твоїх

Людей почерез тім’я бердишем,

Та так, що більше вже йому не треба.

А Гостомисл і та його горда

Запава – зв’язані, чекають кари.

(До киян.)

Гей, діти! Обступіть сей двір довкола

І всіх оружних, хто тут є, візьміть,

І пов’яжіть, і в тюрми посаджайте!

Суд розслідити мусить все се діло!

Часть народу розходиться в різні боки купками.

Та не минула ще нас буча, діти!

Сі зрадники Всеслава завізвали

На нашу землю. Треба якнайшвидше

Нам готуватись всім до оборони.

Крик народу

Всі підемо, старі й малі! Не буде

Над нами панувати князь, що руки

Свої у братній крові полоскав.

Овлур

(кидає залізну рукавицю на землю)

Най згине, хто кровавить Русь роздором!

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 299 – 315.