Дія четверта

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Ніч. Під кінець дії починає світати. Поляна серед густого лісу. В глибині сцени кілька колиб з галуззя та кори, насеред сцени огонь горить. Над огнем висить котелок, в котрім вариться м’ясо. Коло котла порається один розбійник. Кілька розбійників сидить коло огню, інші лежать у колибах так, що видно їх голови.

Ява перша

Васюта, кухар, порається коло котла, розбійники при огні.

Панюта

Ну, що, Васюто! Швидко вже там буде

Вечеря? Ми втомились, спати час.

Васюта

Ще хвильку потерпіть. І так ватажка

Нема.

Чепіль

А де ж він дівся? Далі ніч

Мине! Ми стілько сіл оббігли, стілько

Страху наїлись, а його нема.

Васюта

Страху наїлись? Ну, значить, ви ситі.

Чепіль

А щоб такий був ситий ти, і князь,

І ті вояки, що їх нині стілько

Довкола шляєсь, наче міх із ними

Розсипався!

Васюта

Які вояки? Адже ж

Війни нема у нас! Хіба половці

Напали несподівано?

Панюта

Та де там!

Се наші. Дивно тілько, що вночі

Юрбами в Київ їдуть, наче тайком

Прокрадуються.

Чепіль

Щоб вони сказились!

Мене захопили на чистім полі,

Ще й з бараном. Я думав, що погоня,

І в балку кинувся насліпо. Сам

Не знаю, як ребер не поламав

Та голови о скали не розтріскав.

Панюта

І я боявся зразу і сховався

В корчі. Та швидко я переконався,

Що їм до мене мов немає діла.

Спішать, щось шепчуть. Се не княжі люди.

Васюта

Гей, братчики! Се щось несамовите!

А наш ватажко! Де він? Адже ж ще

Як вийшов відси вечором, то й досі

Ніякої не дав про себе звістки.

Панюта

Ну, не такий він, щоб у небезпеку

Та самохітно йшов.

Чепіль

А хто є з ним?

Васюта

Не знаю. Бачиться, із наших п’ять

З ним вибралось, та жадного ще досі

Нема.

Панюта

Агов! Чи чуєш? Щось тріщить

У лісі!

Чепіль

Коні тупотять!

Васюта

Погоня!

Панюта зривається і свище, з колиб вибігає кільканадцять розбійників.

Розбійники

Що? Що таке?

Панюта

Хтось їде. Розбіжіться

По лісу вартувать!

Розбійники біжать і щезають у лісі. 3 глибини лісу чути триразовий свист.

Чепіль

Еге, се наші!

Васюта

На конях? Наші? Се не може бути!

За сценою чути гомін, переклики, далі входять два розбійники, провадячи зв’язаного Кунаша. У нього зав’язані очі, на одежі видно кроваві плями.

Ява друга

Попередні, два розбійники, Кунаш.

Трубай

(кричить за сцену)

Попутай коней, най пасуться! Збрую

І сідла поздіймай!

(Обертається на сцену.)

Здорові, браття!

Розбійники

Здорові й ви!

Васюта

Се що за диво! Ви

На конях, мов бояри!

Чурило

Ну, а що ж?

Хіба се гріх? Нехай і не бояри,

Та на боярських конях!

Панюта

Де ж се ви

Уполювали?

Трубай

На містку, на шляху,

Що в Київ.

Панюта

Певно, се від тих вояків,

Що ніччю шлялися?

Чурило

Авжеж, від них!

П’ять коней вполювали і одного

Невольника.

(До Кунаша.)

Гей, ти! Давай нехай

Тобі розв’яжу очі!

(Розв’язує очі.)

Кунаш

(копає його ногою так, що розбійник аж падає на землю)

Ось тобі

За се!

Чурило

(зривається і хапає за сокиру)

Ах, псе! Ти так мені? Стривай!

Ось я тобі покажу!

(Замахується.)

Трубай

(зупиняє його)

Стій, безумний.

Хіба забув, що се ватажків плінник?

Що він казав нам берегти його?

Розбійник і Васюта

Ватажків плінник? Ну, а де ж ватажко?

Трубай

Еге ж! Ватажко копієм зранив

Його, зіпхнув з коня, то ми відтак

Коня спіймали, а потім найшли

Отсього панича у корчах.

Кунаш

Люди

Чи нелюди! Нащо я вам потрібний?

Пустіть мене!

Чурило

Го, го, який прудкий!

До любки, певно, квапишся? О, маю

Надію в бозі, що ще сеї ночі

Повиснеш тут на дубовій гілляці.

Кунаш

Пустіть мене! Я ж вас не зачіпав!

Я не із княжих. Скарбів, ні добра

Не маю, – пощо ж вам мене тримати?

Трубай

Та й справді, нам тебе до хріну треба.

Та що, небоже, наш ватажко нам

Казав тебе зловити, завести

Сюди і берегти, аж поки він

Не вернеться.

Кунаш

Щоб він пропав, проклятий!

У мене кожда хвиля дорога!

Чурило

О, скорше сам пропадеш ти, поганче!

Кунаш

Та розв’яжіть мене! У мене рана

Болить. Я вмру, заким його дождусь.

Панюта

Давай я гляну, що за рана в тебе.

Се справді не по-божому так мучить

Чужого чоловіка.

(Розв’язує йому руки, оглядає і перев’язує його рану. Поки він порається коло Кунаша, той лежить на землі, тихо стогнучи; розбійники розмовляють.)

Васюта

Ну, а ватажко? Де він? Що з ним дієсь?

Трубай

Го, го, ватажко наш сьогодні хват!

Таке придумав, що не знаю й відки

Воно взялось!

Розбійники

(обступають його)

Ну що? Ну що? Скажи!

Трубай

Та перше те, що на отих вояків

Рішився сам напасти. Адже ж їх

Там сила їхала, то якби всі

На нас ударили, було б нам круто.

Васюта

Зовсім безумний чоловік! І пощо

Чіпати їх, сли нас не зачіпають?

Трубай

Та се не все! Десь в пітьмі, серед ночі

Товариша нового роздобув,

Якесь страшило чорне, все закуте

В залізі. Ми поглянули на нього,

То аж мороз по нас пішов. Мара,

Чортяка! А ватажко мов здурів

Із радості. «Се, – каже нам, – новий

Товариш наш, Ставур».

Розбійники

Ставур! Якийсь

Боярин!

Трубай

Хто його там знає! Ждеш

Годину, поки вицідить слівце.

Я все своє говорю, що се чорт.

Васюта

Ну, бог з тобою! Що се за страхіття

Балакаєш? У мене аж мороз

По шкурі дре!

Трубай

Та слухайте лишень,

Що далі сталось! Одурів зовсім

Ватажко наш і разом з тим Ставуром

І з нашими двома пішов…

(Перериває і надслухує.)

Розбійники

(нетерпливо)

Куди?

Трубай

У Гостомислів замок красти.

Васюта

(плеще в долоні)

Боже!

Розбійники

Вони пропадуть там!

Чепіль

Сьогодні я

Слідив довкола Гостомисла замку, –

Там війська повно.

Васюта

О, се, певно, зрада!

Пропав ватажко наш!

Трубай

(надслухує)

Гей! Чуєте?

Розбійники

(слухають, хто притуливши долоні до вух, хто прилягши до землі)

Так! Ідуть! Коні стугонять!

Трубай

Ватажко,

І той Ставур, і наші два на конях.

Панюта

(до Кунаша)

Не бійсь, небоже! Рана не тяжка.

Сідай ось тут і будь спокійний! Наш

Ватажко добрий чоловік.

(До розбійників.)

Ну, хлопці!

У ліс! Хтось їде! На свої місця!

Розбійники розходяться. На сцені лишаються тільки Панюта, Васюта і Кунаш. Та коли розбійники обернулися в інший бік, Кунаш зривається і одним скоком щезає за сценою.

Ява третя

Васюта. Панюта, потім розбійник і Кунаш.

Васюта

Ой батечки! А де наш полоняник?

Панюта

Го, го! Так ось який він птах!

(Кричить.)

Гей-гей!

Агов, хлоп’ята!

Кілька розбійників вбігає.

Плінник наш утік!

Біжіть, шукайте!

Розбійники розбігаються. По лісі шум, хрускання гілляк, крики. По хвилі розбійники ведуть за руки Кунаша, що скажено борониться, б’є ногами і кричить.

Кунаш

Пустіть мене! Я мушу, мушу буть

У Києві ще сеї ночі!

Чурило

Будеш

У чорта на гостині, вражий сину!

(Б’є його.)

Панюта

Еге, небоже! Ти втікать трібуєш?

Се, знай, у нас не звичай! Ну-ко, хлопці,

Візьміть його і прив’яжіть до дуба,

Щоб був спокійний!

Кунаш

Іменем господнім

Благаю вас, пустіть мене! Самі ви

Не знаєте, що робите, коли

Мене ось тут тримаєте в неволі.

Розбійники

Ходи! Не час балакати з тобою!

Тягнуть його, він кричить.

Панюта

Щоб не кричав, то зав’яжіть і рот!

Розбійники і Кунаш відходять.

Васюта

Ну, що його до Києва так тягне?

Панюта

Панич! То звісно, краще ночувать

У Києві у теплих подушках,

Ніж між розбійниками в лісі.

Васюта

Ні,

Здається, тут щось інше! Щось там є

У нього на душі. Я трібував

Йому заглянуть в очі. Мов ті миші

У пастці, так ті очі бігають

У нього неспокійно, ні на хвилю

Не міг я їх спіймати. Так і видно,

Що він боїться, щоб йому крізь очі

Хто в душу не заглянув.

Панюта

Слухай! Свист!

Васюта

Га, наші їдуть! Чень ватажко!

За сценою чути гомін розбійників.

Панюта

Так!

Се він! Ну, богу слава! А то справді

Безумне діло він сю ніч почав!

Ява четверта

Ті самі, Овлур, князь, розбійники.

Розбійники

(кричать)

Гурра! Ватажко наш! Гурра!

Овлур

Ну, годі!

Не надто верещіть! Погоня йде

За нами!

Трубай

Е, ми тут не боїмось

Ніякої погоні!

Чурило

Особливо,

Як ти при нас.

Овлур

Ну, годі! Супокій!

(Сідає на колоді при огні, розбійники обступають його довкола, князь віддалік під дубом.)

Що? Всі ви тут?

Розбійники

Усі.

Овлур

А не було

Кому за дня якої де пригоди?

Розбійники

Бог милував.

Овлур

А що, того їздця

Найшли, що я ранив?

Трубай

Найшли.

Овлур

Де ж він?

Панюта

Я оглядів і зав’язав порядно

У нього рану – не страшна ні раз.

Та він зате пустивсь було втікати.

Ну, хлопці зараз тут його зловили,

Та силою прийшлось його тягти.

Усе кричить: «Пустіть мене! Я мушу

До Києва, сю ніч ще мушу бути».

Ну, я й казав його для обезпеки

До дуба делікатно прив’язати

І рот йому легенько зав’язати.

Овлур

Ведіть його сюди!

Кілька розбійників виходять, а по хвилі ведуть зв’язаного Кунаша з зав’язаним ротом.

Ява п’ята

Ті самі і Кунаш.

Овлур

Здійміть із рота

Ту пов’язку.

Розбійники знімають. Кунаш важко віддихає і глядить довкола мов остовпілий.

Ти, сину, як зовешся?

Кунаш мовчить.

Панюта

(туркає його в плече)

Ну, се ватажко! Говори до нього.

Кунаш

Ти їх ватажко? Слухай ти, ватажку,

Пусти мене! Чого від мене хочеш?

Я не займав тебе, спокійно їхав

Дорогою. У мене діло пильне,

Я мушу перед світом ще дістатись

До Києва.

Овлур

Помалу, синку мій!

Ще маєш час. До рана ще не близько.

Як звать тебе?

Кунаш

Кунаш.

Овлур

А чий ти муж?

Кунаш

Я воєводи Гостомисла муж.

Овлур

Отсе-то й гарно! Так я й міркував.

А можна нам спитать, чого так пильно

До Києва тобі потрібно?

Кунаш

Се

Не ваше діло.

Овлур

А якби ми дуже

Тебе просили…

Кунаш

Навіть не трудіться!

Овлур

А якби я так приказав тобі?

Кунаш

Ти? Смерде! З твоїх розказів сміюся.

Не твій слуга, щоб мав тебе я слухать.

Овлур

Не забувай, небоже, що ось тут

Я пан, я самовладний цар у лісі,

А ти в моїх руках.

Кунаш

То вбий мене!

Овлур

Твоєї смерті я не потребую,

А хочу правду знать: чого сю ніч

Так много уоружених у Київ

Поїхало? Я знаю, що вони

Всі Гостомислом вислані.

Кунаш

Се знаєш!

А не чував, що завтра княжий суд?

Овлур

Так що, що суд?

Кунаш

А князь на суд виходить

Окружений дружиною і військом.

Овлур

Настілько війська має князь при собі.

Вас кілька сот поїхало, – так много

Для суду непотрібно.

Кунаш

Се вже діло

Князя і воєводи. Князь казав,

А воєвода робить.

Овлур

Брешеш, брате!

Кунаш

Бреши ти сам, коли мені не віриш.

Овлур

Чекай, не тої зараз заспіваєш!

Гей, хлопці! Чоботи здійміть із нього

І голими ногами у огонь

Встроміть. Як припече його, то він

Співатиме, аж любо буде слухать.

Розбійники зачинають поратися коло Кунаша.

Кунаш

Ватажку! Стій! Не муч мене! Пощо

Тобі моєї муки? Так і буть,

Я розповім усе.

Овлур

Отак найліпше.

Кунаш

Я ж думаю, що князь сей, Святослав,

І вам усім немало досолив.

Таж ви розбійниками не родились,

Вас викинено з дому, із громади,

Вас княжі люди гонять, травлять, мов

Тих звірів диких, а кого попадуть,

То вішають без жадної пощади.

Васюта

(покивує головою)

Се правда, правда! Дуже прикра річ!

Кунаш

Значить, яке ж вам діло обставати

За сим князем? І чи не ліпше вам

Іти зо мною враз із Гостомислом?

Овлур

Іти? Куди?

Кунаш

У Київ. Знайте, люди,

Що Гостомисл задумав нині рано

Велике діло доконать. Сей князь,

Старий наш кривдник Святослав, ще нині

Повинен згинуть.

Розбійники

Боже! Он що дієсь!

Кунаш

Так, мусить згинуть! Не втече від смерті.

Мов звір у сіть, так він опутаний

Довкола хитрощами Гостомисла.

Оті оружні, що сю ніч стяглись

У Київ, всі ввійдуть безпечно в город,

Бо брам пильнують Гостомисла слуги.

Відтак простісінько у княжий двір

Усі ідуть, та так, щоби кияни

Не завважали. Се народ дурний,

А Святослав у них як рідний батько.

Ну, та тепер вже не спасуть його,

Бо скоро лиш з своєї спальні князь

У сіни вийде, тут йому й амінь.

Овлур

Придумано не кепсько! Ну, а що

Якби про се дізналися кияни,

І вдарили б у дзвін свій вічевий,

І вас усіх посікли б на капусту?

Яка тоді вам користь?

Кунаш

Ну, й на се

Ми приготовані. То запремось

У княжому дворі й боронимось,

Нехай нас облягають. День чи два

Ми видержати можемо облогу,

Аж поки поміч не прийде.

Овлур

Яка?

Кунаш

Могучий князь Всеслав із Новгорода.

Овлур

Так ось кому ви Київ продали!

Кунаш

Воліємо Всеслава-чародія,

Ніж сього скупиндрягу без душі!

Овлур

А все ж сей скупиндряга нас водив

І на половців, і в Литву і всюди

Своїм мечем писав він руську славу!

Сей скупиндряга лад завів у краї…

Кунаш

А кілько вас повішав!

Овлур

Що ж, небоже!

Таке вже наше ремесло нещасне:

Гуляй, поки гуляєш, а попадеш

У руки – не прогнівайсь, на гілляку!

А ось бояр приборкав він, се правда!

Всім воєводам, дукам крил притяв.

Ну, та за се йому лиш дякувать.

Кунаш

З тобою говорить, то треба б, бачу,

Наїстися гороху! Чорт з тобою!

А ось до сих людей я обертаюсь.

Послухайте мене, брати! Ходіть

Зо мною, поможіть нам скинуть

Сього князя! Подумайте, за се

Яка вам надгорода буде! Ви

З розбійників відразу зробитесь

Приятелями нового князя!

Ви, обдаровані багатим скарбом,

Свобідні від усіх старих провин,

Відразу зробитесь панами! Дурень,

Хто не зуміє користати з хвилі.

Васюта

Та й справді, братчики! Чого нам думать?

Чудесна нагода трафляєсь нам!

Чепіль

Що ж, я готов.

Трубай

І я піду, сли тілько

Ватажко з нами.

Розбійники

Е, сли так, то й я!

І я! І я!

Овлур

(по хвилевім ваганні)

Так ось як, хлопці? Ви

Готові йти скидать князя старого?

Васюта

Яке нам діло до князя, ватажку?

Старий чи молодий – одно нам лихо.

Та ось трафляєсь нагода – прискочить

Із сього клятого життя назад

Між люди. Ось що!

Розбійники

Так, так, так! Се діло

Для нас велике!

Овлур

Що ж, не хочу я

Стояти вам на перешкоді, діти.

Коли така вже ваша воля…

Розбійники

Так!

Овлур

То й я йду з вами.

Розбійники

Славно! Славно!

Кунаш

(хоче стиснути його руку)

Дай

Свою правицю, мій ватажку любий!

Тепер я бачу, що ти муж як слід.

Овлур

Стривай! З тобою ще розмова буде.

Скажи, коли ось так ми прийдемо

І схочемо пристать до вас, то, може,

Не схочуть нас пустити?

Кунаш

Чом не схочуть?

Я ж буду з вами.

Овлур

Ну, ми ж купою

Не підемо, а треба розділитись!

Кунаш

Се правда, щоб не зуздріли кияни!

В такому разі треба вам усім

Запам’ятать клич тайний: Гостомисл.

З тим кличем наші всюди вас приймуть.

Овлур

Отсе-то гарно! За отсе спасибі!

Ну, а тепер, хлоп’ята…

Розбійники

Що таке?

Овлур

(встає з сидіння)

Візьміть отсього зрадника, на шнур

І на гіллю!

Васюта

Що? Ти би хтів…

Овлур

(громовим голосом)

Мовчать!

Я ще ватажко ваш! Беріть його!

Чурило

(підходить до Кунаша)

А видиш, що я добрий був пророк!

Остовпілого Кунаша виводять з шнуром на шиї.

Овлур

Тепер же слухайте, що вам скажу.

Всі враз до Києва рушаймо! З тим

Кличем, що нам той зрадник передав,

Ми вкрутимось між них. Нам треба конче

Спасти князя, пекельний замір їх

Перевернуть. Спішімо!

Коли розбійники стоять нерішучі.

Що ж, чи ви

Не розумієте, що Святослав,

Побачивши, що ми, розбійники,

йому лишились вірні, скорше нам

Дарує всі провини, ніж отой

Всеслав, братоубійця і дерун?

Розбійники

Се правда! Ти розумно радиш нам!

Веди нас! Всі з тобою йдем! Гурра!

Овлур

(підходить до князя, що весь час стояв під дубом осторонь, криючи своє зворушення)

А ти, Ставуре, що про все те скажеш?

Мовчиш? Чи не подобалось тобі

Все те?

Князь

(кидається йому на шию)

Мій друже! Я іду з тобою!

Заслона спадає.

Примітки

Всеслав із Новгорода – історичний Всеслав був полоцьким князем, отже, політичним противником як Новгорода, так і Києва. Чародієм його зве Слово о полку Ігоревім.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 280 – 298.