Відкриття перської версії

Іван Франко

Майже одночасно з чудовим відкриттям М. Марра у Тбілісі, інший молодий петербурзький вчений, С.Ольденбург, знайшов у Британському музеї в Лондоні перський рукопис, придбаний нещодавно музеєм. Рукопис увійшов до каталога під назвою: «Kissah-i-Baluhar u Juzasaf, a moral Persian tale, related by Ibn Babawaih». Уривки з цього рукопису разом з перекладом окремих притч, які містились у ньому, він опублікував у 1889 р. в IV томі «Записок восточного отделения императорского Русского археологического общества» під назвою «Персидский извод повести о Варлааме и Йоасафе», з зауваженням про те, що перський текст, поза всякими сумнівами, є старішою редакцією, ніж грецький, але, правдоподібно, він є не первісною редакцією, а компіляцією з двох різних редакцій [С. Ольденбург. Персидский извод повести о Варлааме и Йоасафе (окремий відбиток із IV тому «Записок»), За повідомлення про цю працю я також висловлюю щиру подяку панові Щербацькому].

У зв’язку з тим, що важливість цього відкриття була незабаром затьмарена іншим відкриттям, про яке ми тепер говоритимемо, скажемо ще дещо про зміст перського оповідання. Пан Ольденбург надрукував у своїй праці початок оповідання в оригіналі (характеристика індійського короля, вигнання «віруючих», відкриття, що серед сановників короля перебуває «віруючий», розмова короля з цим сановником і вигнання його), уривки з оповідання про народження принца і пророкування щодо нього, далі з оповідання про візира, який врятував каліку і на якого заздрісники доносять королю, про зустріч короля з двома віруючими, які не встигли зали: шити країну, але яких не відпускають, а спалюють, після чого розпочинається нове переслідування віруючих.

Всі ці епізоди, так само як і дальший хід оповідання про юнацькі роки принца, його зустрічі з хворими і кволими і його розмови з одним із придворних (ім’я якого не називається), в перському тексті майже ідентичні з арабськими фрагментами, виданими Гоммелем [С. Ольденбург, с. 1 – 6].

Епізод про прибуття Білаухара розпочинається так: принц почув від свого придворного про «віруючих» і запитує його, що це за люди.

«Той відповідає, що це ті, які покидають світ і шукають вічне, тепер таких людей у королівстві майже немає, тому що їх виганяли і спалювали. І ось принц засумував і став подібний до чоловіка, який загубив якусь річ, шукає її і не може знайти. І слава про його розум, про його досконалість, благоговіння і саме зречення розійшлась по усьому світу і дійшла до чоловіка віруючого і блаженного, якого називали Б-л-у-х-р, в країну Сарандіб» а це був благоговійний, мудрий і знаючий чоловік. І от він сів на корабель і прибув до двору королівського сина в одязі купця» [С. Ольденбург, с. 6].

Дальший хід оповідання майже ідентичний з тим, що містить арабський фрагмент. Цікавою є розмова принца з Білаугаром про його вік. Йоасаф запитує Білаугара, скільки він уже прожив? Той відповідає: 12 років. Принц дуже здивований, але Білаугар пояснює йому, що від дня його народження минуло вже 60 років, однак він сказав лише про 12 років тому, що принц запитав його про роки життя, а він вважає життям лише той час, який він пройшов з вірою у справжнього бога. Ми бачимо, що в цьому місці перський текст наближається до грузинської редакції.

Вчення Білаугара складається тут переважно із притч, які Ольденбург наводить у російському перекладі. В одній з них, на наш подив, дещо модифіковано розповідається історія Будди [С. Ольденбург, с. 11]. Ознайомивши принца із справжньою вірою і переконавши його, Білаугар іде від нього.

«І Йоасаф лишається самотнім, з сумом і з болем у серці чекає, поки настане його час, щоб піти до людей віри і благоговіння і вказати усім людям шлях до спасіння». Одного разу вночі його розбудив ангел і вивів із палацу батька в пустелю. Там він перебував під високим деревом, потім чотири ангели підняли його на небо, і бог наповнив його мудрістю, і він пізнав майбутнє. І ангели знову понесли його на землю і один з них завжди був біля нього.

Йоасаф залишився на деякий час у цій країні і всіх жителів навертав до віри в бога. Потім він пішов у країну Сулабат, де його батько був королем. Коли батько довідався про його наближення, він разом з усіма сановниками вийшов назустріч синові і зустрів його з великими почестями. Принц навернув їх усіх до справжньої віри, потім пішов в інші міста і навертав людей на правильний шлях, нарешті він прибув у місто Кашмір і зробив цю країну квітучою і навернув усіх її жителів на шлях правди. Тут він і помер і був похований у храмі» [С. Ольденбург, с. 15 – 21].

Ми навели кінець перського оповідання дещо детальніше тому, що в арабському фрагменті, як уже згадувалось, він відсутній, а також тому, що він значною мірою відрізняється від грецької редакції.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 582 – 584.