Вартість роману

Іван Франко

Про естетичну і художню вартість цього роману думки де в чому не сходяться. Денлоп, якому цей твір не дуже подобався, говорить про нього таке:

«Для світської людини це оповідання нецікаве. Мученики і чаклуни, теологічні суперечки і перемоги над невіруючими захоплюють автора в той час, як чорт і його підручні очікують будь-якої нагоди, щоб заполонити необережного неофіта у свої тенета» [John Dunlop. Geschichte der Prosadichtungen, oder Geschichte der Romane, Novellen, München usw. Aus dem Englischen übertragen usw. von Felix Liebrecht, Berlin, 1851, с. 27].

Якщо ми і повинні розглядати це судження як надзвичайно суворе і несправедливе, адже роман навіть тепер справляє певне враження на читача і, крім тих чисто теологічних частин, містить, особливо на початку, багато гарних описів і зображень, то, з другого боку, ми не можемо повністю схвалити і судження Крумбахера, який так пише про цю повість:

«Естетична вартість цієї полум’яної апології християнського життя, в якій боротьба проти світських радощів зображується з величезною силою, бе сумніву, висока. Композиція бездоганна, контрасти поглядів, персонажів, обставин використані чудово. Книга повинна була справити найглибше враження на віруючі народи Європи» [Krumbacher, op. cit., 466].

Остання думка досить слушна. Проте не можна заперечити того, що психологія дійових осіб роману розроблена дуже примітивно і шаблонно, що світло і тінь розподілені не за художнім принципом, а за релігійною настановою, що християни завжди добрі, благородні і розумні, а поганці завжди злі, підлі і дурні. Зрештою, цей недолік роман поділяє з усією християнською легендою та агіографічною літературою, хоч він, безперечно, стоїть значно вище від більшості подібних творів. Композицію твору і письменницьку техніку автора повністю схвалює і Денлоп, говорячи:

«Справді, вражає те, що у творі такого розміру і структури автор зумів пожвавити діалог, зробити його менш стомлюючим» [Dunlop – Liebrecht, op. cit., 27].

Що ж до стилю і мови твору, то судження Крумбахера можна вважати, мабуть, незаперечним:

«Хоч роман про Варлаама, – пише він, – за своїм змістом, тенденцією і поширенням треба зарахувати до справжніх народних книжок візантійського часу, то його мова все ж далека від народної грецької мови. Його автор – освічена людина, яка за зразок викладу бере мову отців церкви: його мова правильна і плавна, його стиль жвавий і образний з неминучим у Візантії риторичним забарвленням» [Krumbacher, op. cit., 468].

Думка Денлопа, що «стиль твору створений за зразком святого письма», – не зовсім ясна, оскільки святе письмо складається з різноманітних творів, які щодо стилю часто відрізняються один від одного, як небо від землі. Так само і його наступне твердження, що «не без підстави сподівалися знайти початки духовного роману в апокрифічних книжках святого письма» [Dunlop – Liebrecht, op. cit., 27] принаймні щодо цього типу твору, як ми побачимо далі, зовсім необгрунтоване.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 543 – 544.