Студії над притчею

Іван Франко

У кінці попереднього розділу ми відзначили, що притча про однорога не розцвіла на слов‘янському грунті, не зазнала самостійного опрацювання і прикрашення, а по можливості вірно відбивала, звичайно в прозі та віршах, греко-латинський оригінал. За єдиним винятком, який ми тут ближче розглянемо.

У багатьох слов’янських, особливо руських, рукописах XV, XVI, XVII і XVIII ст. знаходимо непомічений до цього часу короткий твір, який має різні заголовки, але в трактуванні тексту досить постійний і вказує на різні збірники як на своє джерело; новітні дослідники визначають його як більш-менш вдале опрацювання притчі про однорога з роману Варлаама, хоч і майже не звертають на нього уваги.

Цей твір, який навіть у рукописах ніколи не подавався як складова частина роману про Варлаама і був тільки пізнішими копіїстами названий «Притча св. Варлаама»; звичайно він мав назву «Притча о богатых из болгарских книг», а часом, як от у рукописі перемишльського собору, який, на жаль, залишився для мене недоступний, – має назви «Приповѣсть и припоминания от болгарских книг о богатых и немилостивых людех» [«Труды третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года», т. II, 236; в цінній праці проф. Калужняцького про галицькі кириличні рукописи, у якій, проте, даних, які стосуються цього рукопису, не подано] або ж «Притча св. Єфрема», «Притча Варлаама о животѣ и смерти», «Притча о житіи семьѣ», «Притча о богатых и бѣдных» [А. Н. Пыпин. Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских, с. 131, наводить два рукописи XV, три XVI і вісім XVII століття; Срезневський (Сведения и заметки, т. II, 372) подає Копенгагенський рукопис XVII ст. Єдиний на сьогодні відомий сербський рукопис, у якому знаходиться зокрема наш твір, походить також з XVII ст. В своєму описі рукописних збірок Карського (Москва, 1848) Строев знайшов два рукописи] тощо.

Твір знаходиться у численних рукописних збірниках, часом у так званому «Ізмарагді», один раз із поміткою, що він узятий з «Пролога». Уже в 1840 р. Строев опублікував початок тексту за рукописом XVI ст. («Человек нѣкий хождааше на полѣ чистѣ и не бѣ на полѣ том на дебри ни лѣса, и узрѣ къ себѣ прядуща лва») [П. Строев. Рукописи славянские и российские, принадлежащие Ивану Николаевичу Царскому. Москва, 1848, с. 79]. Пипін (op. cit., 131) цитує лише початок з рукопису XVII ст. і додає, «що в Росії було відоме ще інше оповідання такого ж змісту, дещо відмінне від притчі про Варлаама і написане за окремою редакцією аполога». Очевидно, він вважає «Притчу о богатых» з іменем Варлаама за тотожну з притчею про однорога, що знаходиться в романі про Варлаама, тоді як цитовані ним слова «Человѣк нѣкий хождаше на чистѣ и не бѣ въ поле том ни дебри ни лѣса» належать редакції аполога.

У своїй книзі про візантійські оповідання Кирпичников також коротко торкнувся нашої «Притчі», детальніше не розглядаючи і повністю не передаючи її змісту. Він обмежився тим, що дослівно процитував з одного з найстаріших рукописів XV ст. (Толстой, № 214) декілька початкових віршів, а пізніше коротко подав зміст оповідання без його інтерпретації і вважав, що справу можна закінчити таким зауваженням: «Взагалі ця притча є не зовсім вдалою ампліфікацією притчі про однорога [А. Кирпичников. Византийские повести и повесть о Варлааме и Иоасафе, с. 181]».

Веселовський у своїй рецензії на книгу Кирпичникова справедливо докоряв за цю поверховість і сам дуже точно передав зміст притчі за тим самим рукописом, але, на жаль, він обмежився першою частиною, до якої подав таке зауваження:

«Я не зупиняюсь на повчальній інтерпретації. Її справді можна назвати невдалою ампліфікацією аполога про Варлаама. Проте це не заважає нам розглядати походження твору як відносно давнього [А. Веселовский. Византийские повести о Варлааме и Иоасафе. – «Журнал министерства народного просвещения», 1877, т. 142, с. 132 – 133]».

Далі йде кілька зауважень про символіку притчі, яку згодом проаналізуємо докладно, але не ставлячи питання про виникнення цієї особливої редакції аполога, її ідей та відношення до притчі про однорога.

О. Веселовський – це той учений, який має найбільше заслуг у великій галузі порівняльного дослідження літератури, зокрема і для нашої «Притчі». У 20-му томі «Сборника отделения русского языка и словесности», видаваного Санкт-Петербурзькою академією, він присвятив їй коротку, але дуже важливу розвідку, в якій вперше опублікував повний текст притчі за рукописом Білозерського монастиря св. Кирила з XV ст., а також вказав на цікаві паралелі до неї у сербських та пізньогрецьких романах про Александра [А. Веселовский. О славянских редакциях одного аполога Варлаама и Иоасафа. – «Сборник отделения русского языка и словесности», т. XX, № 3, с. 3 – 7]. Детального аналізу притчі, дослідження її взаємозв’язку з іншими творами народної та наукової літератури тут не дається.

Примітки

«Ізмарагд» – давньоруський літературний збірник релігійно-повчального змісту.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 621 – 623.