Епізод із «Александрії»

Іван Франко

Але раніше, ніж ми зробимо такий аналіз, хотіли б з’ясувати ще одне питання, а саме питання, порушене Веселовським, про єдність нашої притчі та одного епізоду у сербській редакції александрійського роману. Веселовський цитує аналогічне місце з рукопису, який знаходиться в білозерському Кирилівському монастирі і походить з XV ст. Там розповідається, що коли Александр наближався до Македонської країни, де панувала королева Клеопила-Кандакта, її син Кандаукас, наляканий цим, покинув своє королівство і з своєю жінкою та своїми скарбами втік до матері. Але по дорозі на нього напав сігурійський король Енагридес, забрав його жінку і скарби, а Кандаукас, який втікав із сотнею своїх вершників, був взятий у полон авангардом Александра. Коли його привели до Александра і останній запитав про його долю, Кандаукас відповів:

«На мнѣ сверши притча некоего злочасна члка. И от лва бѣгаі на древо оутекох высоко. И край древа нозѣ свои оутвердих от страха лвова о себѣ печаться. На верхъ древа поглядавъ, выше себе зміу велика видъ, хотѣша его поглотити и въ недоумѣніи бысть» (Веселовский, О славянских редакциях, ст. 7).

В одному із трохи пізніших текстів сербської «Александрії», в якій Ягич помістив «Život Aleksandra Velikoga», читаємо це місце в поширеній редакції:

«И на мнѣ сьврши се дьньсь злочестаго некоего чловѣка притче, иже отъ льва бѣгає на нѣко дрѣво утече, и край езера стояше дрѣво оно, и на росохахь дрѣва того умѣстисе от страха львова опезпечаливьсе; на врьхь же дрѣва того погледав, змия великааго угледа, кь нему лезешта, и въ недоумѣние вьпадь и вь езеро скочите хоте, коркодила зияюшта вь єзере томь видѣ и хотеше его погльнути, и вь недоумѣние вьпадь, вьсклакавьсе рѣче: злочестимь вьса злая прилучаються! И се рекь, вь езеро скочи, рѣкь: болше ми єсть оть коркодила вь единь чась погльюуту быти, негли от лютаго льва горько из’едену бити. Такь и мнѣ прилучисе, Алексендре. Оть страха бо твоего бѣже, в твое руки удрихьсе» [Starine, кн. III, с. 301; Веселовський, loc. cit., с. 7].

Звичайно, виникає питання, чи маємо тут справу з слов’янською вставкою, чи, може, з епізодом, перекладеним з грецького тексту. У псевдо-Каллісфена, який, як відомо, був першоджерелом європейських і особливо південнослов’янських варіантів «Александрії», цього епізоду не знаходимо. Але ніщо не суперечить нам зробити припущення, що це місце може знайтись в якій-небудь із численних пізніших середньогрецьких переробок роману, зокрема, знаходимо його в грецькому александрійському романі, який зберігся в одному віденському рукописі XV ст. і недавно опублікований Веселовським у додатку до його «Из истории романа и повести», т. І. Але цей факт не заперечує вищезгаданого припущення, тому що в цьому варіанті взагалі багато прогалин і, між іншим, нема всього епізоду про Кандаукаса.

Зате цей фрагмент знаходимо у сучасній новогрецькій «Народній книзі», переробленій за взірцем якогось давнішого варіанта; вона передруковувалась багато разів і тепер користується великою популярністю в ново сербському і румунському перекладах. Грецький текст майже дослівно збігається з опублікованим проф. Ягичем старо-сербським. Тут Кандаукас говорить так:

«Έπαθα ωσαν εκεινος ο άνθρωπος, ο όπως φεύγοντας απο τον λέοντα, να μη τον φαγη, εύρηκε δένδρον ύψηλόν, καί ανέβη επάνω, καί ο λέων εστάθη εις την ρίζαν του δένρου, το όποιον ειχεν εις την ακραν λίμνην. Άπό τον φόβον του λέοντος να μη τον βλέπη εκύτταξεν επάνω εις την κορυφην τον του δένδρον καί ειδεν όφιν μέγαν, όπου ήρχετο επάνω του. Έτρόμαξε καί εστράφη να ίδη εις την λίμνην, καί ειδεν εις την άκραν της λίμνης κροκόδειλον, όπου έχασκε πότε να κατέβη κάτω να τον καταπίη. Τότε ειπε με τον λογισμόν του τί να κάμω ο άτυχος; Έάν κατέβω εις την γην, ο λέον θέλει με καταφάγει ζωντανόν, εάν σταθω εις τό δένδρον, ο όφις με θέλει καταπίει άπό ολίγον. Κάλλιον να πηδήσω εις την λίμνον καί ας με καταπίη ό κροκόδειλος διά μίαν, παρά να βασανίζωμαι ζωντανός. Τότε επήδησεν εις τήν λίμνον, καί εφαγώθη απο τον κροκόδειον» [Веселовский А. Н. Из истории романа и повести, т. I (Сборник отделения русского языка и словесности императорской Академии наук, т. XL, Спб., 1886, с. 400)].

[«Я зазнав такого лиха, як та людина, яка, втікаючи від лева, щоб він її не з’їв, знайшла високе дерево і вилізла на нього, але лев зупинився під деревом, що стояло на березі озера. Зі страху, щоб лев її не побачив, людина поглянула на вершину дерева і побачила велику змію, яка сповзала до неї. Людина затремтіла і обернулась, щоб поглянути на озеро, і побачила на його поверхні крокодила, який роззявив пащу, щоб кинутись та з’їсти її. Тоді вона подумала вголос: «Чого ж я, нещасна, так мучусь? Якщо зійду на землю, то мене з’їсть лев живим. Якщо залишусь на дереві, то удав мене проковтне повільно. Краще, отже, я скочу в озеро, і нехай зразу мене проковтне крокодил, ніж я маю мучитись живим». Тоді вона скочила в озеро, і крокодил з’їв її» (грецьк.). – Ред.]

З тим, що це місце є зворотним перекладом слов’янського на грецьку мову, ніхто не схоче погодитись, отже, мусимо припускати, що слов’янський редактор «Александрії» взяв цей епізод з грецької. У такому випадку ми були б змушені знайти для нашої притчі грецький оригінал, виходячи з того, що ми схильні припустити генетичну залежність обох текстів.

Але чи таке припущення необхідне, чи воно обгрунтоване? Я думаю, що сумлінна і об’єктивна критика повинна рішуче це заперечити. Вище я навів усі три відповідні тексти «Александрії», і з них, власне, видно, що автор був ознайомлений з особливою редакцією притчі про однорога, з редакцією, де замість однорога виступає лев, замість ями або колодязя – крутий берег озера, де плаває змій (можливо, самим автором перетворений в крокодила?).

Але чи була це наша «Притча о богатых»? Подібність обох текстів обмежується тим, що тут і там виступає лев, тут і там людина не висить ні на гілках, ані на коренях дерева, а лише сидить на гіллі («на пососѣ»), і це все. Проте не треба забувати, що в притчі, крім лева, бачимо ще верблюда або якусь іншу тварину, що тут з’являються два дерева – одне срібне, друге золоте, що тут нема ніякого озера та крокодила, ні змії, яка повзає між гілками, і тоді побачимо, що розбіжностей тут значно більше і вони важливіші, ніж подібності.

Треба зважити далі й на те, що всі малюнки і скульптури, які були створені в середньовіччі для ілюстрації притчі про однорога, зображують чоловіка не в момент, коли він висить, а коли сидить на гілках дерева, так що автор «Александрії», не дотримуючись якогось одного тексту притчі, підводить до думки про усну інтерпретацію такого малюнка.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 636 – 639.