Порівняння текстів
Іван Франко
Як бачимо, все те, що зроблено до цього часу для наукового дослідження нашої притчі, не є достатнім у порівнянні з її популярністю і цікавими проблемами, які ставить її текст. Приступаючи до того, щоб посильно заповнити хоча б невелику прогалину в історії слов'янської літератури, хочемо насамперед встановити текст «Притчі», зокрема беручи два доступні нам варіанти: один опублікований Веселовським з рукопису XV ст. та за рукописом червоноруським (XVIII ст.), що збереглися і зараз знаходяться в мене, а також дати короткий аналіз мови і, нарешті, розглянути їхній літературний характер, композицію та символіку в них, що, можливо, дасть нам змогу зробити деякі припущення про походження і мандрівку, а також зв’язок їх з іншими подібними творами. А тому що у двох доступних нам текстах є значні відхилення, то наведемо їх паралельно:
| Текст Веселовського (XV століття) | Червоноруський текст (XVIII століття) |
| Притча Варлаама ко Іосафу | Притча о богатих от книг от болгарских |
| Человек нѣкто ходя на полѣ чистѣ и видѣ идуща к себе люта звѣря и льва и неимый где скрытися от звѣря того. | Человѣк нѣкоторий ходил на полѣ чистѣ, не было на полѣ том нѣ дебры, ни лѣса, и узрѣ к себе идуща лва от верблюдов. И зараз смутен стал и нача тужити. И не имал у що ся окрыти от звѣреи тыхъ, |
| и потече по полю, и видѣ ров глубок. Он же спустися в ров той | и скочил по полю и знайшол кладязь. Глубокѣи бездна тому кладязю не было видно, и стал в том глубоком кладязе. А звѣрие еще болше приближаются к нему: теди он отшед от кладязя, |
| и бѣ в ровѣ в том древа два. Єдино сребряно листвѣе имѣя, а другое злато. я летѣв, паде на сребренѣ древѣ, и ухватися за вѣтвѣє, и сѣде на пень, и возрѣ горѣ, и видѣ лютаго лва, надо рвом стояще. | видѣ при кладязю двѣ деревѣ виросло з боку того кладязя. Єдно сребраное имеяше листвѣє, а другое златое, имяше листвѣє. Поднесеся убо человѣк той в гору, и летѣ виспр возлетѣше, н паде на срѣбраном древѣ и ухватися за листвѣє его и сѣдѣ ту. Возрѣв же из горы и видѣ лва со верблюдом стояща |
| Сѣдящу же ему на древѣ том и прилѣташе к нему голубица, приношаше ему смокви въ устѣх своих. Он же прийма, ядеше, и плачяся горко. | и паки там ему сѣдящу горлица прилѣтающи смокви ему носяще, а когда рожки и ягоды винные. Которѣи то оный человѣк прѣимал и ял от них. И плакала о нем горлица тая. |
| И прилѣташе к нему вран, нося в устѣх своих ушѣє (sic! Замість «ужѣє») горяща, и жабы, и ящерица, и всяку скверну и меташе на нь, он же почудися велми и позрѣв к коренію древу тому и видѣ двѣ мышы, гризуща корень древа того, едина бѣли, а друга черна. | И еще брад (sic! Замість «вран») прилѣташе, уголь горящ приносил и сѣдал над него часом, яко часцу (sic!) й жабы. Он то видѣт и чудися: и посмотрит долу, видѣ двѣ мыши гризуще корень древу тому. Одна чорная, в другая бѣлая. |
| Он же видѣв, яко уже нѣст ему исхода от рова того, но всего того не убояся и начя торгати сребряное древо, и класти в нѣдра своя. И помысли в сердци своемь, дабы еще пал на златое древо. І абѣє паде, не ухватися него, и паде въ злыа оны скорпіа. | Узрѣ во днѣ близко древо злато ростуще, а в сподѣ оного древа змѣй страшен и огнем дыщуще и аспыди й єхидни злѣє. Которыхъ человѣк видѣвши то, ужасеся и начать отчаяватися живота своего, тоб яко живота ему нѣсть. Уже ис кладязя исходя того, не дбал несмысленный всего, и предся почал ирвати сребряное листвѣе й класти за нядри свои. И тушил и скорбѣл, жебы еще упасти на золотое дерево. И почал мыслити в сердцы своем. И пустился на не и прилетѣ во дно, во змія і скорпіе, и оглуши его змій свистанием своим. И того дѣла безумный зле погибе. |
| А се истолковано святым Павлом. | Толкование притчи сея |
| лютый звѣрь есть немощ и старость человеча, а лев смерть. | Слышѣте убо, братѣє и сестры, друзи мои и искренѣи мои, сказанѣє притчи сея. А то есть так называется кладезь – увесь свѣт и люде а верблюд немощь и старость человѣческая, а лев смерть: |
| а ров єсть сѣть діаволя. | бо так пишет пророк яко лев восхитит во оградѣ своей, то есть во кладязѣ, а кладязь, то єсть сѣть дѣяволя, и много имѣєт в себе имнѣнѣя смыслов и хотѣнѣя плотских вожделѣнѣи всяких, в котором то мнозы человѣцы погибают, яко в кладязѣ оном глубоком. |
| а древо сребреное стяжаніє и дом богатых. | А древо сребряное стяжанѣє богатых всякими злостными. Єсли много избереть, а болше еще хощеть; а не боится, яко умрѣти мает, то не останется. А за скупость во муку пойдеть. |
| А мыши двѣ есть бѣлая день, а черна нощь, грызуще вѣк человѣчь, а горлица, приносячи смокви, – аггел господень, принося и добрая помышления. | А двѣ мыши, которѣи корень гризуть, то єсть бѣла день, а чорная нощ – человѣки сокрущающе, а горлица, которая смокви приносила, то есть аггел господень, есть той приносил добрий помысли на сердце человѣческое и скорбѣл о грѣсех его. |
| А вран, принося угліе, есть дѣавол, разжигая сердце человѣком на злато и сребро и на вся злая дѣла. | А вран, що приносил нечистоту, то єсть дѣявол, которѣи распаляет человѣка на сребролюбѣе и на вся непрѣязненная дѣла. |
| В томь погибают мнози человѣци. | А що златое древо, то пожадливость єсть многаго богатства: так мовит, жебых и злато собрал ещо много, а не мыслить, що не может носити. А що злѣй скорпий и гад, то мука вечная и огонь невгасимый скупым и немилостивым, бо хто любить много имѣнѣє, не может спастися и его насититися и гди много избереть и еще больш хощеть и не изволить ни троха убогим или на церков, аби дал бога царя ради, но абы ему от число убыло. Якоже море не можется наполните, многие рѣки приимуючи, так и человек не может ся насытите, избираючи много богатства. И якоже корабль обремененный, легкоту на воде имеющѣй, не можетдзѣ наситити, а потом обременившийся, погибает, так же и златолюбец обременившийся погибает, а перестать не отпочиет, собираючи богатство, а роздать щадить, которому то грѣха будеть в невгасимом огне. От яким же способом то мает быти, ще доброго души скупаго. Господу богу отцу и сину и святому духу, господу Христу, человеку, царю нашему, слава, честь и великолѣте нынѣ и прѣсно, и вовеки веком. Аминь. |
Перш ніж перейдемо до ближчого розгляду цих текстів і їхніх взаємозв’язків, ще наведемо тут зміст двох інших текстів, наскільки вони нам знайомі. Ми маємо на увазі зміст нашого аполога за старим, що з XV ст., російським (?) рукописом (збірка Толстого, № 214), який подав Веселовський у своїй рецензії на книгу Кирпичникова, і за уривком сербського рукопису, що походить з XVII ст. і знаходиться в Народній бібліотеці у Белграді (№ 321), про який мене люб’язно повідомив московський професор Сперанський.
У тексті Толстого один чоловік «въ чистомъ полѣ» рятується від лева і верблюда, бачить криницю («кладезь»), на стіні («от боков») якої виростають два дерева – одне із срібним, а друге з золотим листям. Рятуючись від звірів, він кидається на срібнолисте дерево і тримається за його гілки («вѣтви»). Прилітає до нього горлиця («горлица»), приносить йому фіги («смокви») та інші ласощі, які він їсть, потім прилетів ворон («вран») і кинув на нього вогняні жаринки, ящірок і жаб. Зверху загрожують йому лев і верблюд; чорна і біла миші підгризають коріння дерев, на якому він сидить. Нижче підіймається золотисте дерево, під яким лежить страшний змій, що дихає вогнем, гадюки («аспиди») та злі саламандри («злыя ехидны»). Чоловік бачить, що з тієї криниці йому немає виходу, проте, забуваючи про всі страхіття, починає зривати з дерева срібне листя і ховати за пазуху; він хоче ще перелізти на золоте дерево, але не може досягти його гілок і падає між страшних плазунів, де і знайшов жахливу смерть. Професор Веселовський, як про це говорилось, залишив поза увагою інтерпретацію притчі.
Сербський варіант починається так:
Бѣ нѣкто человѣкь хождааше на поле чисто и не обрѣташесе на поле тим ни дъбрави ни лѣса и видѣ идуща къ себѣ лъва и вельбуда. И печаленъ быв велми и начет тужити и не имѣше где съкритися от звѣрие тех. И потече по полю и абіе видів ров глубок, он же пустися вь кладенец. И бѣ вь ров тьи двѣ дрѣвѣ, растаща о боку кладенец. Єдіно сребно лстіе (sic) имѣше, другое злато.
Чоловік падає на одне з двох дерев. До нього прилітає горлиця («горлица») і дає йому фіги та ріжки («смокви и рожки»); ворон, який тримає в дзьобі жевріюче вугілля, кидає на нього гадюк. Далі розповідається про мишей і гадюк на дні криниці; чоловік зриває листя з дерева і ховає за пазуху; нарешті звалюється на дно криниці, де знаходить смерть. Після цього йде: «Протльк. Оле бо реч сего свѣта. Вельбуд єст немощ, старость человѣча, а льв ест съмрть». Дерево означає майно («стяжаніє»), миші – день і ніч, горлиця – ангел, ворон – чорт, скорпіони і дно криниці – пекло з його вічними муками.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 624 – 627.