Співвідношення варіантів

Іван Франко

Порівняння всіх цих текстів і фрагментів тексту показує нам, що «Притча», напевно, була досить популярною у південно-східному слов’янському світі, бо її не просто переписували, а по-різному переробляли, доповнювали і прикрашали до своєї вподоби. У тексті справжніх притч про Варлаама це не було настільки можливим, бо даний текст приписували святому Іоаннові Дамаскину, отже, вважали його до певної міри канонічним.

Як видно, жоден з наведених нами текстів не можна вважати цілком правильним і повним. Розглянувши спочатку обидва найдавніші тексти, подані Веселовським, бачимо, що в одному з них примушують лева і верблюда переслідувати чоловіка, в другому переслідує якийсь точно не названий «лютий хижак». Обидва тексти розходяться також в описі того, як ростуть в криниці дивні дерева. Тоді як білозерський текст надто неясно говорить, що в криниці було два дерева, в толстовському тексті, подібно як у сербському і якоюсь мірою також у червоноруському, читаємо, що дерева виростали із стіни криниці.

Згідно з дальшим ходом розповіді ми мусимо собі уявити, що ці два деревця були дуже маленькі і своїми верхами не підіймались понад цямрину, а далі, що вони обидва виростали з однієї стіни криниці, а саме так, що срібне знаходилось вище, а золоте – нижче. Автор червоноруського варіанта не зрозумів цього плану і вдався до додаткових пояснень, які перетворили хід розповіді у нісенітницю, дозволивши чоловікові трохи відійти від криниці і тільки тоді знайти два дерева, що виростали з стіни криниці, отже, їх, очевидно, можна було бачити здалеку, а перед тим автор твердив, що на цьому полі не було жодного дерева. Нарешті, він «дозволив» своєму чоловікові злетіти вгору і аж тоді впасти на срібне дерево – а це очевидна нісенітниця.

Білозерський рукопис також непослідовний щодо назви птаха, який приносить чоловікові фіги та солодкі фрукти. На початку це «голубица», а під кінець – «горлица»; остання назва правильна і збігається з іншими рукописами; це, як ми далі побачимо, з погляду символіки – велика різниця… «Ушіе» замість «угліе» в білозерському рукописі – це можлива описка переписувача, але все це для нас важливе як доказ того, що текст давніший, ніж згаданий рукопис.

Заслуговує на увагу ще така очевидна прогалина в тексті з Білозерська. Наприкінці оповідання говориться, що чоловік «паде въ злыа оны скорпіа», про які раніше взагалі не було мови; тільки порівняння з толстовським і червоноруським текстами показує, що після згадки про двох мишей випав опис дна криниці. Тлумачення, якого ми не знаємо у толстовському тексті і яке Веселовський називає «складним і не зовсім вдалим розширенням варлаамського аполога», в білозерському тексті подається дуже скупо і стисло. Дивно, що ініціатором інтерпретації притчі вважається святий Павло – деталь, якої не знаходимо в жодному іншому відомому нам рукописі.

Якщо зараз ми поставимо доречне питання про взаємозв’язок цих двох рукописів з XV ст., то відповісти на нього можемо тільки приблизно, бо перед собою маємо лише один повний текст. Імовірно, текст із Білозерська коротший, проте неможливо було б твердити, що толстовський текст є простою ампліфікацією з попереднього. Якщо в тексті з Білозерська горлиця приносить чоловікові лише фіги, а у толстовському фіги та інші ласощі, то ця ампліфікація толстовського перевершується іншою з Білозерська, якої немає у толстовському: тоді як в толстовському ворон кидає на чоловіка гаряче вугілля, ящірок і жаб, то в білозерському, крім цього, знаходимо ще «всякоу скверну». Згадана прогалина в білозерському повністю виключає те, що толстовський є прямим розширеним списком білозерського.

Але важко припустити і протилежне. Перетворення конкретного верблюда (толстовський) у якогось лютого хижака (білозерський), криниці (кладезь в толстовському) на яму (ров в білозерському) і подібні невеликі відхилення, не кажучи вже про згадану більш значну прогалину, – це вже не можна погодити з уявленням про руського переписувача, який вільно обходився із своїм текстом. Отже, ми приходимо до висновку, що вже у XV ст. були принаймні дві дещо відмінні редакції нашої притчі, що найдавніші збережені відписи можна, без сумніву, звести до спільного джерела, від якого їх відділяють декілька поколінь рукописів. Цей погляд дозволяє з великою ймовірністю пересунути виникнення нашого аполога, принаймні в аналізованій нами слов’янській формі, до XIV ст.

А щодо сербського варіанта, то ми, на жаль, не маємо в розпорядженні його повного тексту. Але там, де наявні його детальніші уривки, нам здається, що цей варіант є цікавою перехідною формою між толстовським і дуже розширеною червоноруською переробкою. Варіант толстовський, як і сербський, мають спільними лева, верблюда, горлицю, гадюк на дні криниці. А деякими деталями сербський текст подібний до білозерського, наприклад, у згадці про яму, яка зараз-таки прирівнюється до криниці, про скорпіонів у криниці, про що не було мови у толстовському.

Значно більшими є збіги з червоноруською переробкою, яка, очевидно, виникла на основі якщо не белградського тексту, то спорідненого з ним південно-слов’янського варіанта. Так у сербському читаємо: «и не обрѣташе на поле тим ни дъбрави ни лѣса», а в червоноруському навіть точніше, хоч дуже подібно: «не было на полі том ни дебры ни лѣса», бо «дъбрава» і «ліс» – плеоназм. Також близько спорідненим є інший характерний зворот в сербському «и печаленъ бы вельми и начет тужити» і в червоноруському: «заразъ смутен сталъ и нача тужити», про що ні в білозерському, ні в толстовському не можна б знайти ані сліду. Рожкові плоди також зустрічаються в обох варіантах.

Щодо, нарешті, самого червоноруського варіанта, то він виявляється в повному розумінні слова еклектичним і компілятивним. Він має спільне з білозерським характерне пояснення ями як «сѣть діявола», поряд з яким стоїть дивна інтерпретація криниці як «увесь свѣть и люде», відомої з притчі про однорога. Далі, має цей варіант спільну з білозерською повчальну кінцівку: «въ томъ погибають мнози человѣци», яка в червоноруському хоч на іншому місці, але передається майже дослівно («въ котором то мнози человѣци погибают»), зрештою, обидва тексти значно відрізняються, навіть у таких деталях, як черговість мишей: в білозерському спочатку називається біла, а потім чорна, а в червоноруському – навпаки.

Толстовський має спільне з червоноруським, щодо криниці («кладезь»), спосіб росту обох дерев («от боку кладеся»), тут два звіра, горлиця, саспиды и злыя ехидны», а також змій, що вогнем зяє. Нарешті, червоноруський сходиться з сербським також у деяких стилістичних додатках, зокрема можна відзначити схильність до риторично прикрашеної інтерпретації в сербському, яка в червоноруському розвинулась у багатослівний повчальний виклад, спрямований проти багатства і скупості.

Як особливі риси червоноруського, якими цей рукопис відрізняється від усіх інших, хотів би насамперед відзначити саме цю широку повчально-моралізуючу частину, котру я певною мірою схильний приписати авторові рукопису, який я мав у своєму розпорядженні. Мені здається, що моє припущення можна обгрунтувати. Рукопис, з якого я взяв цей текст, написаний кимось близько 1732 р. Фрагмент, що є в мене зараз, – невеликий зшиток на 35 аркушів у чвертку і містить 12 різних розповідей легендарного або апокрифічного змісту.

Текст місцями переривається більшими або меншими примітивно виконаними пером і чорнилом заставками; іноді вони стосуються того, що розповідається у даному тексті, а частіше зображують богоматір з малим Ісусом. Всі малюнки супроводяться численними написами. Автор, очевидно, дуже захоплювався цими написами і наносив їх іноді навіть там, де не було малюнка і де не було приводу до таких написів. Наприклад, в середині заголовної букви Б. На початку легенди про святого Григорія Дегенерата (текст із «Gesta Romanorum») над контурами церкви написані слова «Варлаам и Йоасаф цревичь» – цікаве свідчення того, що оповідання було відоме переписувачеві і захопило його фантазію.

Але нам особливо важливим в цих написах є постійне зіставлення слів «бог» і «царь» та взагалі нагромадження присудків до слова «бог». Так, на сторінці 17 під зображенням богоматері читаємо: «бца црица», і на колінах дитяти Ісуса «Гдь бгь црь» (ст. 33), «бца мти бгу цру Црица Двица», а під зображенням Ісуса-дитини: «Бгь бць Снь дхь стий Црь и гдь». Легенда, що тут починається (цікавий уривок апокрифічного апостольського євангелія Ісуса), названа так: «Слово человъческое от мливѣ Іс Хрстовь црко».

На ст. 42 Ісус намальований навіть двічі, один раз як дитя на лоні своєї матері, а другий раз поряд, як король з короною на голові і з книгою у руці. Написів тут безліч, причому «Гдь бгь царь» повторюються не менш як шість разів. Те саме знаходимо далі. Здається, що це зіставлення було манією переписувача, і ми бачимо її також у тексті викладу нашого аполога двічі.

Якщо візьмемо ще до уваги, що в інтерпретації та сама думка («если много избереть, а болше єще хощеть; а не боится, яко умрѣти маєт, то не останется, а за скупость во муку пойдеть») повторена принаймні два рази тими самими словами, то і в цьому ми пізнаємо руку нашого щедрого до повторень переписувача і не відмовимо йому в немаловажній ролі у прикрашенні аполога.

Дуже правдоподібно, що вищезгадана нісенітниця про падання людини на срібне дерево – це його творчість, а також безглузде місце, де говориться про ворона, що приніс вогняні жаринки і тоді «сѣдал над него чолом яко чашу и жаби», замість того щоб сказати, що ворон «кидалъ на него а также ящерицы и жабы». Можливо, нашому переписувачеві дали зіпсований, стертий або повний помилок рукопис, а він не вважав себе здатним до самостійного відтворення та прикрашування того, що бракувало; двічі в тексті необачно пропущено частку «не», наприклад, очевидно, замість «пот тобыем у от число убило», має бути «по обѣ ему от числа не оубыло», а замість «корабль обремененний» повинно бути «корабль необремененный».

Мова всіх варіантів в основному, як ми бачимо, церковнослов’янська, і тільки з незначними елементами відповідної народної мови. Так, у білозерському ми бачимо російську форму «надо рвомь» замість церковнослов’янської «над ровом». Цікаві болгаризми є в сербському варіанті, а саме – конструкції з невідмінюваним іменником і прикметником: «на поле чисто» замість «на полѣ чистѣ» і «бѣ въ ровѣ тьй» замість «бъ въ ровъ томъ». Здається, вони вказують на болгарський оригінал сербського варіанта.

У червоноруському варіанті тільки деякі слабкі сліди, зокрема у правописі, вказують на південнослов’янське, а саме на сербське джерело. Наприклад, знаходимо «ь» замість «ъ» в «тыхъ», «от нихъ» і «начать». Аорист «жебы» це може бути як південнослов’янський вплив, так і місцева червоноруська, зокрема покутсько-буковинська простонародна форма. Цілком очевидно, що цей варіант наймолодший з усіх варіантів, які тут розглядалися, і він дуже вільно трактує традиційні тексти, і має також найбільше народномовних, південно-руських елементів. Тут бачимо змішування «ы» з «и» у словах «вынныя» і «тужиты»; поряд із чистими церковнослов’янськими формами «злато», «златое дерево» знаходимо часто також повноголосні форми «на золотое дерево», «двѣ деревѣ». Поряд із закінченням третьої особи однини і множини теперішнього часу на -тъ знаходимо також південно-руське -тъ: «изберетъ», «хощетъ», «пойдетъ», «грызутъ»; поряд із інфінітивом на -ти знаходимо також російський на -ть: «перестать», «роздать».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 627 – 632.