Книга Ф. Гоммеля

Іван Франко

Спонуканий Куном, зачав 1883 р. звісний семітист Фріц Гоммель студіювати сей рукопис. В р. 1887 подав він сьомому конгресові орієнталістів, що відбувався у Відні, текст сього рукопису разом зі своїм вступом, що в ученому світі зробив досить велике враження. Ся Гоммелева праця була ще в тім самім році видрукувана в розправах конгресу «Verhandlungen des VII Orientalistenkongresses», Semitische Section, ст. 115 і далі) і вийшла також окремою відбиткою [Fritz Hommel, Die älteste arabische Barlaam Version. Wien, 1887. Подані вище подробиці з Фігріста взяті з цеї розправи, ст. 4 – 7, 8, 9].

Порівняння арабського тексту з грецькою повістю, з одного боку, і з гебрейською Ібн-Хісдаєвою поемою «Царевич і дервіш», з другого боку, довело проф. Гоммеля до переконання, що не тільки арабський текст є витяг із якоїсь арабської версії, перекладеної безпосередньо з пехлевійської мови, але також Ібн-Хісдаєва книга є гебрейська переробка тої самої, перекладеної з пехлевійського, значить, не грецької, а передхристиянської редакції повісті про Варлаама. «Таким робом гебрейська переробка набирала, очевидно, зовсім іншої вартості і являлася нараз вельми важним явищем в історії Варлаамової легенди» [Fritz Hommel, op. cit., с. 10].

Гоммель уважав за певну річ, що одна з тих книг, які були записані в «Фігрісті» як переклади з пехлевійської мови, а власне та, що мала титул «Книга Б-л-в-г-р-а (вокалізація в тих старих книгах, звичайно, досить неозначена) і Будасіфа», мусила бути оригіналом, із котрого грецький автор переробив свою повість. А що ті книги тільки в IX віці по Христі були поперекладені з пехлевійської мови на арабську, а про безпосередню запозику грецького автора з пехлевійського тексту годі було думати, то виходило доконче, що грецька повість не могла бути написана найдалі коло 634 р., як доказував Цотенберг, але мусила бути зложена щонайраніше аж коло половини IX віку, значить, десь коло р. 850 (Fritz Hommel, op. cit., ст. 11). Що автор грецької повісті мусив користуватися арабським взірцем, за сим промовляла, по Гоммелевій думці, транскрипція назви «Budâsif» на «Juwâsif», що в грецькій азбуці безпосередньо давало «Ίωάσαφ»; у арабськім письмі така транскрипція була дуже легка, натомість у пехлевійськім зовсім неможлива (там же, ст. 8).

Досить полегко обійшовся проф. Гоммель з тими фактами і поглядами, які подав Цотенберг на доказ, що грецька повість про Варлаама і Йоасафа не могла бути написана пізніше, як у 634 році.

«Всі інші причини, які наводить Цотенберг, доказуючи, що християнська повість написана раніше, ніж в часі Івана Дамаскина, мусять уступити перед сим (себто перед свідоцтвом Фігріста, подібністю грецької повісті до Ібн-Хісдаєвої поеми, яку Гоммель уважав вірним зразком пехлевійського оригіналу, і неможливістю допущення інших джерел грецької повісті, як тільки арабські).

Противно, Цотенбергові докази промовляють почасти навіть за написання грецької повісті аж у VIII або IX віці, а зглядно за свобідною переробкою якогось арабського взірця, списаного з пехлевійського оригіналу. Змальовану в повісті ситуацію, що, по Цотенберговій думці так добре відповідає часам Хозроя Ановшірвана, можна так само добре вияснити тим способом, що первісний пехлевійський текст, правдоподібно, мусив бути зложений в часі того перського короля.

Що ж, нарешті, доторкається догматичних поглядів у грецькім «Варлаамі», що для Цотенберга становлять також доказ написання сеї повісті перед 643 роком по Христі, то так само легко можна собі подумати, що автор, пишучи в IX віці (як я припускаю), мав собі взірцем в теологічних справах якийсь догматичний твір із тої доби, про яку говорить Цотенберг, і в дусі того твору переробив матеріал, узятий із середньоперсько-арабської книги» (там же, ст. 12).

Слова, які я підчеркнув у сьому цитаті, показують доста ясно, на яких хитких підставах опирається Гоммелева аргументація. Чому Цотенбергові докази за написання грецької повісті перед р. 634 мають промовляти, власне, за написання тої повісті в VIII або IX віці, се для нас цілковита загадка, бо вони ж мусять промовляти проти того.

Чи описану в грецькій повісті політично-релігійну ситуацію, що, по думці Цотенберга, відповідає добі і особі Хозроя Ановшірвана, можна вияснити таким способом, що буцімто пізніший грецький автор знайшов ті характерні риси вже в своїм арабськім взірці, а автор арабської редакції взяв їх із пехлевійського оригіналу, що міг повстати в часі Хозроя, се треба було доказати, порівнюючи дотичні уступи грецької повісті з арабським текстом і бодай з тою найстаршою (по Гоммелевій думці) парістю пехлевійського оригіналу, яка дійшла до нас, себто з гебрейською Ібн-Хісдаєвою поемою, та Гоммель сього не вчинив.

Так само хиткою і самовільною видається нам і Гоммелева думка про догматичну часть грецької повісті; годі припустити, щоб автор, компілюючи так механічно, міг був довершити такого суцільного, речево і стилістично заокругленого твору, як грецька повість про Варлаама. Та замість дальшого розбору поглядів, висказаних Гоммелем в р. 1887, досить буде зазначити, що швидко по тім, у своїй дальшій праці про ту саму повість (про неї дальше буде мова), він сам сильно позмінював деякі свої погляди, а інші поминув мовчки, приймаючи без дальшої аргументації зовсім відмінні думки.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 472 – 475.