Дослідження грузинських текстів

Іван Франко

Ще заким вийшла друком Гоммелева праця «Die älteste arabische Barlaam-Version» у Відні, появилася в Петербурзі в «Записках восточного отделения Археологического общества» (т. II, 1887, ст. 166 – 174) рецензія на Цотенбергову працю про Варлаама і Йоасафа, написана петербурзьким орієнталістом бароном Розеном. В тій рецензії барон Розен звернув увагу вчених на розвій старої грузинської (георгійської, або іверської) літератури, що, власне, був докладно вияснений в цікавій, по-російськи написаній книжці Цагарелі під заголовком «Известия о памятниках грузинской письменности» (С.-Петербург, 1886).

Цагарелі показав на основі докладної знайомості старих пам’яток, що початки грузинської літератури сягають V і VI віку по Христі, що вже з другої половини IX віку маємо докладно датовані грузинські рукописи, що вже тоді перекладено обширні твори отців церкви з грецької мови на грузинську. Осередком писательської діяльності грузинів у тій найдавнішій добі від V до IX віку були монастирі, позакладані тринадцятьма сірійськими отцями в Грузії, а також деякі інші монастирі в Сірії, в Трапезунді, на Синаї, на Олімпі і Афоні, в Константинополі і Палестині, де поперед усього треба згадати про славний монастир св. Сави на половині дороги між Єрусалимом і Мертвим морем. Адже ж перший основник сього монастиря св. Сави, як доказав Цагарелі у іншій розвідці [Zagarelli, Historische Skizze der Beziehungen Grusiens zum heiligen Lande und zum Sinai (Zeitschrift des deutschen Palästina-Vereins, Bd. XII, 1889, стор. 32 і д.)], був також грузин родом і причинився також своєю працею до перекладу Біблії на грузинську мову, доконаного в V – VII віках.

Та який же зв’язок мае ся тема з постанням повісті про Варлаама? Вже сама згадка про монастир св. Сави, де, по словах титулу грецької повісті, мала бути написана ся повість, є стичною точкою, та не одинокою. Розен пригадує, що деякі рукописи грецького тексту приписують його авторство Євфімієві Грузинові, і то так, що він мав сю книгу перекласти з іверської (грузинської) мови на грецьку. Цотенберг не признав тим додаткам ніякого значення, вважаючи неможливим, щоби такий знаменитий і важний твір міг в ту пору (в VII віці) бути написаний якоюсь нецивілізованою мовою. Надто він завважив, що грецькі цитати в повісті були брані, очевидно, з грецької Біблії, а не перекладені разом з рештою тексту з якоїсь чужої мови.

Та от досліди Цагарелі в грузинських джерелах достарчили вельми цікавих звісток про сього Євфімія Грузина, що вмер в р. 1026. Не досить, що він поперекладав цілий ряд отців церкви на свою рідну мову і від наймолодших літ дуже добре вмів по-грецьки, так що міг перекладати і з грузинської мови на грецьку, а де того було треба, вставляти безпосередньо з грецького тексту цитати з отців церкви і виривки з Біблії, – ми довідуємося виразно із «Житія св. Івана і св. Євфімія», написаного незабаром по Євфімієвій смерті грузинським єпископом Юрієм II (умер 1066 р.), що сей Євфімій писав не тільки по-грузинськи, але також по-грецьки, і, що більше, – «поперекладав із грузинської мови на грецьку Балаварі, Абукура і деякі інші книги».

Що Balavari є Bilavhar-Barlaam, про се нема ніякого сумніву; так ось, по Розеновій думці, і маємо друге, зовсім непідозрене свідоцтво на те, що грецька повість мусить мати якийсь зв’язок з особою грузинського монаха Євфімія, а вказівка венецького рукопису криє в собі якесь більше зерно правди, ніж се хотів признати Цотенберг [не мавши спромоги користуватися самою Розеновою рецензією («Записок Археологического общества» я не міг знайти ані у віденських, ані у львівських бібліотеках), я виймаю приведені тут деталі з розвідки Гоммеля, доданої до книжки Вейсловіца, про яку зараз буде мова].

«Наша думка така, – так формулював свої погляди барон Розен, – що всі темні точки в історії розширення повісті про Варлаама можна буде найліпше вияснити, коли приймемо, що її повістева основа уже в християнській одежі списана була монахом Іваном в початку VII віку в монастирі св. Сави, – може, сірійською мовою; що пізніше грузинські монахи того самого монастиря переклали сю «душеспасительну» книгу, придатну для новонавернених, на грузинську мову і розширили по Грузії, аж поки св. Євфімій Грузин на початку XI в. (коло р. 1000 по Христі), перекладаючи її внов із грузинської мови на грецьку, не надав їй тої артистично закінченої форми, в якій вона являється нам у грецькій повісті.

При тім здобутки, до яких дійшов Цотенберг, розбираючи характер цілої «теологічної системи» нашої повісті, ані крихти не перечили би нашому припущенню. Строго правовірне становище в питанні про дві волі, енергічна полеміка проти монотелетів – отсе характерні признаки, що являються однаково на місці у правовірного писателя VII чи й XI віку, а ще тим більше у грузинського писателя. Суперечка і полеміка про ті і інші христологічні питання в тих часах і ще значно пізніше, властиво, не була ніколи доведена до кінця, дякуючи існуванню двох могучих і енергійних монофізитських церков, вірменської і сірійсько-яковітської.

Нам здається навіть, що св. Євфімій Грузин, котрий так багато трудився, виучуючи та перекладаючи твори отців церкви, а в першім ряді твори Григорія Нісського і Василія Великого, міг, власне, скорше, ніж хто-будь інший, надати цілому оповіданню строго правовірну діотелетичну закраску якраз в полемічнім намірі проти вірменської і яковітської церкви і що ся полемічна закраска причинилася немало до широкої популярності, яку здобула собі грецька повість в Візантійській державі, починаючи від XI віку (раніше не можна доказати її існування в історії літератури).

Що ж доторкається інших, не спеціально догматичних признак, які, по думці Цотенберга, примушують віднести грецьку повість до VII віку, як ось цілковитий брак натяків на іслам, затягнення різних прихильників поганства, особливо прихильників дуалізму (персів) під назву халдейців (магів), то св. Євфімій не мав ніякої причини змінювати се все, поминаючи вже те, що всі ті признаки зовсім не такі виразні, щоби мали безоглядно доказову силу і не допускали якого-будь іншого вияснення» [Dr. Nathan Weisslowitz, Prinz und Derwisch, ein indischer Roman enthaltend die Jugendgeschichte Buddhas, in hebräischer Darstellung aus dem Mittelalter nebst einer Vergleichung der arabischen und griechischen Paralleltexte, mit einem Anhang von Dr. Fritz Hommel. München, 1890, ст. 138 – 140].

По Розеновому розумінню, до котрого і Гоммель «взагалі міг тільки прилучитися», хоча воно опрокидало його власне твердження, так рішуче висказане в 1887 році, про неможливість постання християнської редакції повісті в Сірії перед другою половиною VIII віку, мусили б ми ось як уявити собі постання грецької повісті. Ще в початку VII віку монах Іван із монастиря св. Сави написав – може, по-сірійськи – першу християнську редакцію повісті «на основі оповідань і книг, перекладених з індійського».

Сю редакцію перекладено або, властиво, перероблено потім на грузинську мову для цілей катехізації, і аж із грузинської мови коло р. 1000 переклав або, властиво, знов, і то далеко обширніше, переробив її Євфімій Грузин на грецьке. Легко бачити, що таке розуміння, хоч і яке воно дотепне та принадливе, насуває багато трудностей.

Бо, по-перше, старе питання про джерела першої християнської редакції, чи вона була написана по-сірійськи, чи не по-сірійськи, все-таки лишається неполагоджене.

По-друге, насувається питання, які відносини мають грузинські редакції повісті – коли вони доховалися до наших часів – до грецької і до арабської та середньоперської.

По-третє, Розенове припущення не тільки не усуває трудностей, які чинить християнсько-догматична часть грецької повісті, але ще й побільшує їх. Якби було можна всю ту часть книги покласти на карб самого Євфімія Грузина, то можна би ще сяк-так на тім заспокоїтись.

Та Цотенбергові виводи змусили Розена до признання, що Євфімій знайшов уже деякі догматичні уступи в своїм грузинськім, а зглядно в первіснім сірійськім оригіналі і зовсім без зміни завів у свою книгу. Легко зрозуміти, що в такім разі також цитати з Біблії і отців церкви, якими пересипані ті уступи, мусили бути написані зразу по-сірійськи, а потім по-грузинськи, а вкінці з грузинського були перекладені на грецьке разом з рештою тексту, отже, конечно були б мусили явитися в формі, відмінній від грецького оригіналу.

Та будь-що-будь Розенові уваги дали початок до нового шукання за незвісними досі орієнтальними версіями Варлаамової повісті. Особливо важно було тепер віднайти її грузинську редакцію. І справді, пощастилося молодому грузиністу М. Маррові в р. 1888 знайти грузинську редакцію, хоч і в дуже пізнім, бо в р. 1868 зладженім, відписі. Та рівночасно довідався д. Марр, що в Тифлісі знаходиться також далеко давніший оригінал сього відпису. Сей оригінал був здавен-давна власністю грузинської королівської сім’ї, поки її потомки не дарували його надворному священикові Мелітаурову, котрого син і досі має той рукопис у своїм посіданні.

Та д. Марр не міг бачити сього старого рукопису, тож і опублікував у третьому томі петербурзьких «Записок восточного отделения императорского) Русского археологического общества» вельми інтересні уривки з новочасного відпису, додавши до них детальний перегляд змісту цілої повісті, деякі уваги про її мову і російський переклад виписаних уступів та порівнявши їх відповідними уступами грецької та арабської редакції [Н. Марр, «Мудрость Балавара», грузинская версия душеполезной истории о Варлааме и Иоасафе. Отдельный оттиск из «Записок восточного отделения императорского Русского археологического общества», т. III, ст. 223 – 260. За ласкаве розстарання мені сеї і цитованої далі праці С. Ольденбурга складаю тут щиру подяку високоповажному С. Г. Щербатському].

Ся грузинська редакція має напис: «Мудрість Балавара. Твір отця Софрона палестинського, сина Ісаакового». Автор розпочинає своє оповідання ось якою увагою:

«Коли я раз зайшов був до краю Ефіопії, знайшов я в бібліотеці індійського царя отсю книгу, де описані його діла» (Н. Марр, op. cit., ст. 3).

Добродій Марр не займається в своїй праці сею увагою: се вчинив тільки проф. Гоммель в додатку до названої вже книжки Вейсловіца; розбираючи сю працю, ми повернемо ще й до сеї уваги. Що доторкається самої грузинської редакції, віднайденої Марром, то ми лишаємо собі її детальний розбір і порівняння з іншими редакціями повісті до дальшого розділу, а тут зазначимо тільки загально, що хоча вона й не справдила Розенової гіпотези про авторство Євфімія (її автором являється зовсім не Євфімій, а Софрон, син Ісааків), то все-таки дала науці нову і вельми цікаву загадку про розгадання, причинила ще один вузлик до запутаного і без того питання про вандрівку нашої повісті між Індією і Сірією, та тим самим заострила цікавість учених до дальшого досліду.

Примітки

«Записки восточного отделения императорского Русского археологического общества» – видання «Императорского Русского археологического общества» (засноване у 1846 р.); виходили з 1886 у Петербурзі.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 475 – 479.