Киевская старина

Іван Франко

Цей цінний щомісячник після короткої перерви, викликаної хворобою, а згодом і смертю редактора Лебединцева, розпочав сьомий рік свого існування під новою редакцією п. Лашкевича. Щоби винагородити читачів за перерву, перша книжка «Киевской старины» вийшла у потрійному обсягу, за січень, лютий і березень.

У розділі розвідок знаходимо на початку працю проф. Лучицького «», створену на підставі актів і матеріалів «Рум’янцівського опису» України з того року, значний фрагмент якого перебуває у бібліотеці Київського університету.

Далі йде добра монографія проф. Антоновича під назвою «, епізод з історії брацлавської України». На основі документів, уписаних до вінницьких міських книг, а також інших джерел автор подає у живих барвах: історію цього закутку колишнього Брацлавського воеводства, центром якого було містечко Гранів, яке з середини XV століття залишилося в посіданні родини Сенявських. Більш розлого автор затримується лише над епізодом 1648 – 1649 років, поза тим обмежуючись переліком важливіших історичних фактів від XV століття до останнього часу і на з’ясуванні їх впливу на долю Гранівщини, наскільки її можна простежити.

Справжньою окрасою книжки «Киевской старины» є прегарна монографія Ореста Левицького під назвою «, історичний нарис із життя волинської шляхти у XVI ст.». Автор зображує, також на основі актів, вписаних у луцьку міську книгу, долю жінки, не визначної ні характером, ні походженням, можна сказати, типової в тому часі долі, не з одного погляду схожу на долю князівни Гальшки Острозької.

Далі знаходимо тут «» П.Житецького, «» І. Теличенка і причинок «» – текст із вступом п. Науменка.

У розділі критики відзначимо рецензію проф. Антоновича «Збір відомостей про національну антропологію». Нарешті, в розділі «документів, повідомлень і зауважень» знаходимо «Процеси у справі азартної гри» – два документи, вийняті з судових книг XVII і XVIII ст. із поясненнями, далі повідомлення пана В. Г-ка про Шевченка як ілюстратора, «Малоруські голосіння над померлими» Ящуржинського і т. ін.

Новою рубрикою, дуже очікуваною а запровадженою новим редактором, є «Бібліографічний листок», котра подає огляд статей з інших газет, а також нових книжок, що стосуються Південної Русі, деякі анотуючи, на інші лише звертаючи увагу. У «Листку» першої книжки оглянуто, крім багатьох російських видань, також польські: «Biblioteka Warszawska», «Kraj» і «Głos». У додатку до першої книжки розпочався друк серії документів, надзвичайно важливих для характеристики української шляхти другої половини XVIII століття, а саме т[ак] зв[аних] «Наказів», тобто інструкцій, даних шляхтою депутатам російського парламенту, який скликала Катерина II на 1767 рік і який не відбувся, а також виборчих актів тих депутатів. Редакцією тих пам’яток займається проф. Лучицький. Важливим є також уміщений у цій книжці розлогий покажчик статей і авторів «Киевской старины» за усі попередні роки (1882 – 1887).

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в журн.: Kwartalnik Historyczny, 1888, № 3, s. 451 – 452, без підп. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка… – С 56; Мороз М. О. Іван Франко: Бібліографія творів. – С. 206.

Подається за першодруком у перекладі.

Лебединцев Феофан Гаврилович (1828 – 1888) – український історик і громадсько-культурний діяч, педагог, У 1882 – 1887 рр. редагував журнал «Киевская старина».

Лашкевич Олександр Степанович (1842 – 1889) – український історик і громадський діяч. У 1888 – 1889 рр. редактор «Киевской старины».

Лучицький Іван Васильович (1845 – 1918) – український історик і громадський діяч; професор Київського університету.

Рум’янцівський опис – перепис майнового стану населення Лівобережної України (Гетьманщини) з метою запровадження підвищеного державного оподаткування і розповсюдження на українські землі загальноімперського законодавства. За дорученням російського уряду провів у 1765 – 1769 рр. Петро Олександрович Рум’янцев-Задунайський (1725 – 1796) – генерал-губернатор Малоросії (1764 – 1789).

Родина Сенявських – українсько-польський шляхетський рід, що мав значні маєтки на Поділлі, найвизначнішими представниками його були Миколай Сенявський (1489 – 1569) – гетьман коронний польний (від 1539 р.) та воєвода руський (від 1553 р.) і його син Миколай Сенявський (? – 1587) – гетьман коронний польський від 1569 р.

Теличенко Іван – український історик і правник, співробітник «Киевской старины». Дослідник історії і права Гетьманщини та Слобожанщини XVIII ст.

Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – український громадсько-політичний діяч, педагог, філолог, етнограф, журналіст; дійсний член НТШ. Редактор журналу «Киевская старина» (1902 – 1906).

…стаття В. Г-ка про Шевченка… – стаття «Иллюстратор Шевченко» Василя Петровича Горленка (1853 – 1907), українського літературо- і мистецтвознавця, фольклориста й етнографа.

Ящуржинський Хрисанф (1852 – ?) – український етнограф, фольклорист, археолог, співробітник «Киевской старины».

«Biblioteka Warszawska» – польський літературно-науковий щомісячний журнал, виходив у Варшаві продовж 1841 – 1914 рр. Редагували А. Шабронський, К. Вуйціцький та ін.

«Głos» – польський суспільно-політичний і культурний тижневик, виходив у Варшаві продовж 1886 – 1905 рр. Видання редагувала спілка, до якої входили Й.-К. Патоцький, Й.-Л. Поплавський, Й. Котарбінський, А. Вєнцковський, згодом – інші редактори.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 207 – 208.