Драма М.Ясенчика «Лена»
Іван Франко
Lena. Dramat w czterych actach Mariana Jasieńczyka.
Драма пана Ясеньчика, яку ми вчора вперше побачили на львівській сцені, не є новинкою для ширшої польської публіки. Будучи відзначена на конкурсі ім. Войцеха Богуславського 1886 р. у Варшаві і неодноразово з успіхом поставлена у варшавських театрах, вона визнана компетентною критикою за цінне надбання польської драматургічної літератури. Автор в цій драмі подає нам на тлі польських, хоч досить слабо накреслених відносин конфлікт між тим брудом і цинізмом, який панує у найвищих сферах так званої суспільної ієрархії, і чистою, поетичною жіночою душею.
Євстахій Збродовський, простий і чесний сільський шляхтич, який дбає про кров, титули і родові традиції, видає свою доньку, 17-річну Лену, заміж за графа Густава Наролю, вже поважного віку, пересичену життям людину, що не звикла відмовляти собі ні в чому. Лена одружується з графом з дитячою радістю і несвідомо; зростаючи в селі на очах батьків і в товаристві кузена Янка Рогоцького, вона не розбирається в своїх почуттях і прагненнях. Дещо важче зрозуміти, що і Янек, 25-річний юнак, не відчуває поки що також свого кохання до Лени і не розуміє тієї тривоги, яка охоплює його перед шлюбом Лени.
Така експозиція драми.
Через два роки ситуація різко змінюється. Виявляється, що граф, живучи розбещено, збанкрутів. Врятувати його може лише продаж великого маєтку на Україні, на який немає іншого покупця, крім багатого князя Єжи. Князь, далекий родич графа, старий viveur і сибарит, сподобав собі Лену. Граф, який ніколи не кохав своєї дружини, розчарований тим, що не взяв за нею обіцяного великого посагу, хоче намовити Лену, щоб вона була прихильна до залицянь князя і намовила його купити маєток. Але і Лена за цей час дуже змінилася. Позбавлена кохання і душевного тепла з боку чоловіка, вона відчуває довкола себе велику порожнечу, кидається то в цей, то в той бік, займається доброчинністю, відвідує богослужіння тощо і мучить свого чоловіка, бажаючи докопатись у ньому до живої душі, серця, почуття обов’язку. Все даремне! Лена знаходить у ньому лише іронію і цинізм.
Аналізуючи власні почуття, вона давно зрозуміла, що кохала і кохає Янка, але Янек від часу її весілля виїхав за кордон і не подає про себе жодної звістки. Та ось Янек повернувся. Граф, розраховуючи з його допомогою зіштовхнути Лену зі шляху доброчесності, щоб пізніше цим самим легше кинути її в обійми князя, запрошує його до Варшави. Настає вирішальна сцена, кульмінаційний момент драми: граф запрошує князя до себе, після обіду всі збираються в кабінеті Лени на бесіду, через якийсь час граф влаштовує так, що всі виходять з кабінету, крім князя і Лени, і тут князь негайно викладає свої наміри, повідомляє Лену про фінансовий стан і плани її чоловіка. Нещаслива жінка відразу бачить цілу безодню бруду, який її оточує, і мліє. Замішання. Після відвертої і щирої розмови з чоловіком, який намагається з ролі звинуваченого перейти у роль судді і виганяє Янка з дому, доведена до розпачу Лена залишає в товаристві Янка дім чоловіка і від’їздить до батьків.
Від цього кульмінаційного моменту дія надзвичайно жваво і драматично наближається до кінця. Граф з допомогою свого друга Клонського попереджає батьків Лени про її втечу і подає цей крок у ганебному для неї освітленні, – отже, батько її не приймає і виганяє з дому. Лена півроку живе в злиднях у Варшаві, врешті починає процес про розлучення з графом. Тим часом граф падає все нижче і нижче, п’є від горя, викидає за двері Клонського, який з помсти відкриває на нього очі батькам Лени. Ті поспішають до доньки. До Варшави прибуває також Янек, зустрічає в клубі графа і, ображений ним, викликає його на поєдинок. Драма закінчується сценою поєдинку, під час якого Янек гине, а Лена божеволіє.
За винятком цього мелодраматичного і розрахованого на ефект закінчення, дія драми розгортається логічно.
Дещо вражають занадто цинічні і мало вмотивовані зізнання графа Клонському про плани продажу дружини князеві, а також слабке вмотивування, а точніше, випадковість катастрофи. Незважаючи на це, драма сповнена справжніми художніми достоїнствами і дійсно захоплюючими сценами.
Вчорашня вистава була гарною і старанно підготовленою, якщо не рахувати старих і невідповідних до намірів автора декорацій.
Роль Лени зі справжньою майстерністю виконала пані Стахович, особливо в другому, третьому і четвертому актах. Пан Збоїнський був добрим шляхтичем Збродовським і зумів своєю грою захопити глядачів, зокрема у сцені вигнання доньки з дому. Пан Висоцький і пані Вислобоцька були добірною парою слуг, симпатичну, але досить бліду роль Янка добре зіграв пан Воленський, а пан Геровський у ролі графа був на висоті від початку до кінця.
Тож численна публіка після кожного акту нагороджувала артистів гучними і довготривалими оплесками.
Сподіваємось, що «Лена» довго триматиметься в нашому театральному репертуарі.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1888 р., 4 жовтня, № 276, с. 5. Підпис: Iw. Fr.
Подається в перекладі за першодруком.
Ясеньчик Мар’ян (справжнє ім’я та прізвище – Вацлав Карчевський; 1855 – 1911) – польський прозаїк і драматург, член редакції газети «Kurjer Lwowski». «Lena» належить до кращих його творів.
відзначена на конкурсі їм. Войцеха Богуславського… – У Польщі систематично проводився конкурс, присвячений пам’яті Войцеха Богуславського (1757 – 1829) – театрального діяча, актора, режисера, засновника польського реалістичного театру. «Lena» була премійована на такому конкурсі 1886 р. у Варшаві.
Стахович – очевидно, Феліція Стахович (1875 – 1926) – польська актриса, яка з 1883 р. виступала на львівській сцені і була улюбленицею публіки.
Збоїнський Зигмунт (1887 – 1904) – польський актор і співак, виступав також у театрі товариства «Руська бесіда».
Вислобоцька Марія (1867 – 1942) – польська і українська актриса.
Волонський Владислав (1848 – 1912) – артист театру товариства «Руська бесіда».
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 225 – 227.