Урсин. Очерки из психологии славянского племени. Славянофилы
Іван Франко
Назва цієї книжки обіцяє інше, ніж дає її зміст. Хто ж би то сподівався віднайти у книжці, названій «Слов’янофіли», біографічно-критичні нариси про Міцкевича, Словацького, Красінського, Гоголя? Про слов’янофільство тих великих геніїв Слов’янщини до сих пір чомусь нічого не було відомо.
Поставити їх на одну дошку з Хом’яковим зміг п. Урсин лише тому, що ідентифікував московське слов’янофільство з польським месіянізмом та містицизмом Гоголя (неукраїнським!), підтягнувши всі ці різнорідні явища під загальну рубрику «містичного патріотизму». Під ту ж рубрику здужав підтягнути також поезії Шевченка і Прерадовича; про кожного з цих поетів подав низку біографічних дат, розгляд найважливіших творів (містичних і немістичних) і, склавши ті нариси докупи, назвав їх «нарисами із психології слов’янського племені». Добрий спосіб творення т[ак] зв[аної] Völkerpsychologie!
І в «закінченні» з великою скромністю автор пише: «Ми простудіювали і охарактеризували кількох найвидатніших месіяністів і тому маємо повне право зробити висновки» (стор. 219). Простудіювали! Проминаю його студіювання корифеїв польської літератури, судити про яку я не компетентний, але де, як мені здається, п. Урсин не дав жодного нового факту, не висловив жодної свіжої думки, – а щодо його «простудіювання» Шевченка, то воно зовсім не повне вже хоча б тому, що п. Урсин не знає більшої половини творів українського поета, творів, заборонених російською цензурою і для вивчення його поезії якраз найважливіших.
І які ж висновки можна робити про психологію українського народу з такого «простудіювання» або, щобільше, на підставі містичної маячні Гоголя, написаної під час занепаду його таланту і розумових здібностей? Або ж які висновки про психологію народу сербо-хорватського можна видобути з нарису про Прерадовича, окрім такого твердження сумнівної вартості, що «артистичне почуття є характерною рисою сербо-хорватського типу» (с. 217)? І що найцікавіше: наприкінці своєї праці автор пише:
«Ми відзначили різноманітні відтінки месіянізму в різних народів нашого племені. Тепер постає інше, важливіше і цікавіше питання: звідки походить у слов’ян потяг до месіянізму і яким способом розвинулися різні його відтінки? Це питання досліджувати не беруся».
Але якби автор не обмежувався підручниками з історії літератури і життєписами кількох поетів, а спробував дати нам цілісне і оперте на джерелах дослідження чи про месіянізм, чи про слов’янофільство у слов’янських літературах (ні ідентифікувати, ні змішувати ці два поняття взагалі не слід; у слов’янських літературах знаємо багатьох слов’янофілів-немістиків і багатьох містиків-неслов’янофілів), то воно, безсумнівно, кинуло б світло і на генезу тих поглядів. Відкласти дослідження питання про цю генезу до подальших успіхів доісторичної антропології означає закинути її ключ у темну і чисто фантастичну прірву. І месіянізм, і слов’янофільство є явищами суто історичними, прив’язаними до певної, чітко означеної і загалом не такої давньої доби. Навіщо для його пояснення утікати аж до доісторичної антропології, цього зовсім не можемо зрозуміти.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в журн. Kwartalnik historyczny, 1888, № 2, s. 273 – 274, без підп. Авторство: Павлик М. Спис творів Івана Франка… – С. 56.
Подібну за змістом статтю Франко надрукував у додатку до петербурзької газети «Kraj»: Przegląd literacki. – 1888. – 23. XII. – S. 12 – 15, під назвою «Т. Szewczenko w oświetleniu p. Ursina».
Подається за першодруком у перекладі.
Урсин (справжнє прізвище – Здзеховський) Маркіян (1861 – 1938) – польський літературознавець, професор Краківського та Віленського університетів. Рецензована книга надрукована у Петербурзі в 1887 році.
Красінський Зигмунт (1812 – 1859) – польський письменник. Писав польською і французькою мовами. Автор філософських драм «Не-Божественна комедія» (1835), «Іридіон» (1836), філософської та інтимної поезії, численних листів.
Хом’яков Олексій Степанович (1804 – 1860) – російський поет, публіцист. У 1820 – 30-х роках був пов’язаний із гуртком «любомудрів». Поезія Хом’якова містить істотні елементи слов’янофільства: у них лунають заклики до об’єднання слов’ян під егідою Росії (трагедії «Єрмак», 1827, «Димитрій-самозванець», 1833). Поруч із цим вів усну пропаганду слов’янофільства.
Прерадович Петар (1818 – 1872) – хорватський поет. Автор поетичних збірок «Первістки» (1846), «Нові пісні» (1851), драми «Кралевич Марко» (1852), поеми «Перші люди» (1862). Деякі твори Прерадовича містять містичні мотиви.
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 205 – 206.