Künstwart, Rundschau über alle Gebiete des Schönen
Іван Франко
1
Під такою назвою три місяці тому Фердинанд Авенаріус, один із молодших німецьких поетів, розпочав у Дрездені видавати двотижневий часопис, присвячений літературі, мистецтву, театрові, критиці тощо. Спрямування часопису, наскільки можна судити, є помірковано-реалістичне, без політичного забарвлення і без того прусофільства, без якого зараз не обходиться майже жодне німецьке видання. Зовнішня форма – дуже порядна. Із статей, що вміщені в першому кварталі, відзначимо: «Естетика архітектури» Геллера, «Природничі основи поезії» Бельше, «Сановні хиби сучасної естетики» М. Шаслера, некрологи Фішера, Фехнера і т. п.
2
«Der Kunstwart, Rundschau über alle Gebiete des Schönen», двотижневик, що його видає один із представників нової школи німецьких письменників Фердинанд Авенаріус і про сьомий номер якого ми згадували раніше, у своїх двох подальших номерах містить ряд коротких, але з натхненням написаних статей і рецензій про важливі новини на ниві літератури, музики і класичних мистецтв у Німеччині. Цей часопис дотримується доброго принципу, коли кожна стаття закінчується в одному номері, так що кожний номер являє собою цілість.
В останньому номері звертає на себе увагу гарно написан стаття відомого психолога Адольфа Горвіча «Was ist Kunst?». Мистецтво повинно ставити нам перед очима те, чого ми не можемо бачити через темноту свого розумового горизонту або через віддаленість чи розпорошеність матеріалу у часі й просторі – ось головний висновок, до якого приходить автор у своєму дослідженні.
«Естетичний ефект мистецтва полягає в тому, що в пишному, кольоровому ідеальному світі мистецтва при пильнішому розгляданні впізнаємо наш власний дійсний світ. Кожний із нас мусить їсти чорний хліб, кожен – свій, Коли б кожен міг поглянути на свій хліб очима сусіда, він здався б йому чудовим і дуже смачним. Отих чужих очей позичає нам мистецтво, і чим частіше використовуємо їх, тим більше призвичаюємо своє око до художньої перспективи, тим легше зможемо перенестися з однієї точки зору в іншу, тим більше вчимося остаточно споглядати дійсність з ідеальної точки зору, тим більше спостерігаємо у дійсному житті таких сонячних точок. І в цьому, на наш погляд, полягає етичний вплив мистецтва».
В одному з найближчих номерів «Kunstwart-у» той самий автор оголошує розвідку «Що таке краса?».
3
Часопис, про який ми вже неодноразово згадували з визнанням, в останніх двох номерах (13 і 14-му) містить статті, що варті загальної уваги: «Концертне лихо» Людвіка Гартманна, у якій йдеться про сучасне шахрайство з зарубіжними концертантами, яке псує смак публіки своєю «показовою» продукцією; «Становище німецького автора» Оттона Лейкснера, що виявляє упослідження, якого зазнають письменники в Німеччині, передусім із власної вини, через брак товариських форм, недостатню освіту, дикий тон, захоплення плітками і брак цехової організації; ця стаття пера одного з видатних сучасних поетів заслуговує на найпильнішу увагу як ілюстрація сучасного занепаду німецької літератури не лише у старших, а й у найновіших «школах».
Відзначимо також статті про Генріка Ібсена, рецензію Ердманна на найновіше повне виїдання Гете, статтю Шерера про фантазію як джерело поезії, розвідку Шака про ліричну поезію, Шпіттелера про стан драми у французів, про шляхи і завдання сучасного малярства, про сонати для фортепіано Шуберта, про малювання творів скульптури і т. д. Окрім того, дані номери містять багато бібліографічних і артистичних заміток і зауважень. Тон часопису – жвавий, без натягнутості, але й без тих екстраваганцій, у яких сучасні німецькі «натуралісти» вбачають вияв геніальності та безпосереднього натхнення. Редакція намагається в кожній, хоч би й найменшій статті, уникати шаблону і фразерства і подавати справді варті уваги твори та погляди.
4
Критичний часопис, що виходить під такою назвою в Дрездені за редакцією п. Авенаріуса і про який ми цього року неодноразово згадували з повагою, започаткував у жовтні другий рік свого існування в тій самій формі, що й перший. На сьогодні лежить перед нами 5 номерів нового річника, і можемо сміливо ствердити, що часопис видається з рідкісною для Німеччини одностайністю поглядів, широких і здорових водночас, далеких від усякої сектантської винятковості чи характерної німецької нудотності. У спокійному, але рішучому тоні виступав він проти всякого фальшу, будь-якої облуди, у цьому сенсі не знаючи, як кажуть, ані свата, ані брата.
Сильні фрагменти в попередньому річнику про «здичавіння» німецьких літераторів і не менш сильні статті даного річника (номер 2) про «Літературні чвари» шпетять як старі школи, так і молоду, начебто натуралістичну, яка колосальну обсервацію Золя нерідко заступає грубуватістю фрази, а психопатичний аналіз Достоєвського зводить до абсурду. У п’яти номерах нового річника знаходимо такі найважливіші статті: з літератури – про поезію Артура Фітгера, про літературні чвари, про питання, що може держава зробити для літератури, про філософські драми Ренана, про реалізм, ідеалізм і натуралізм у європейських літературах; з музики, малярства інших видів мистецтва – про виставки мистецьких творів, про прихований оркестр у театрах, про мюнхенську виставку мистецьких творів, про Вагнера, розкритикова вагнерознавцем Ніцше; про скорочення музичних композицій, про пейзажне малярство, про традиційне завися музичної композиції тощо. Якщо до цього додамо розлогий розділ звітів, літературних і мистецьких хронік, цікавих полемік та бібліографій то достатньо охарактеризуємо рясність матеріалу.
Слід зауважити, що «Kunstwart», як уже й деякі інші німецькі видання, рішуче покінчив із німецькою звичкою писати темною і заплутаною мовою, пересипаною багатством абстрактів, латинських і грецьких термінів, і, нарешті, що кожний номер являє собою єдине ціле; ненависних «далі буде» тут справді немає. Хай там що, «Kunstwart» може стати доброю нагодою для вироблення естетичного смаку широкої публіки і для розвитку власної думки про твори літератури і мистецтва.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в газ.: Kurjer Lwowski, 1888, № 24, 24 січня, s. 5; № 57, 26 лютого, s. 7; № 122, 2 травня, s. 5; № 354, 21 грудня, s. 5, за підп.: І. Fr. В 1889 р. І. Франко продовжив рецензування цього журналу.
Подається за першодруком у перекладі.
«Der Kunstwart» – двотижневик поезії, театру, музики, образотворчого і прикладного мистецтва. Виходив у Дрездені впродовж 1887 – 1893 рр.
Авенаріус Фердинанд (1856 – 1923) – німецький письменник і видавець.
Бельше Вільгельм (1861 – 1939) – німецький філософ, критик, письменник.
Шаслер Макс-Александр-Фрідріх (1819 – ?) – німецький історик і теоретик мистецтва, письменник.
Фішер Фрідріх-Теодор (1807 – 1887) – німецький естетик, критик, письменник.
Фехнер Густав-Теодор (1801 – 1887) – німецький психолог, філософ, засновник психофізики, що мала значний вплив на розвиток експериментальної психології.
Гартман Людвіг (1836 – ?) – німецький музичний критик і композитор; учень Ф. Ліста.
Ляйкснер (Лейскнер) Оттон фон (1847 – ?) – німецький літературо- і мистецтвознавець, письменник. Автор праць «Geschichte der deutschen Literatur» (1894), «Aestetische Studien die Frauenwelt» (1894) та ін.
Ердман Йоганн-Едуард (1805 – 1892) – німецький філософ.
Шерер Вільгельм (1841 – 1886) – німецький і австрійський філолог, історик літератури, автор помітної у XIX ст. праці «Історія німецької літератури» (1880 – 1883).
Шак Адольф (1815 – 1894) – німецький поет, учений, дослідник східних мов і літератур.
Шпіттелер Карл (1845 – 1924) – швейцарський поет, прозаїк, критик. Лауреат Нобелівської премії 1919 р.
Фітгер Артур (1840 – 1909) – німецький художник, поет і драматург.
Ренан Ернест-Жозеф (1823 – 1892) – французький письменник, філософ, історик релігії. Автор філософських драм «Калібан» (1878), «Жива вода» (1880), «Священик із Немі» (1885) та in., а також праць «Життя Ісуса», «Історія виникнення християнства» (т. 1 – 8).
… розглянутого вагнерознавцем Ніцше… – Перу німецького філософа, поета Фрідріха Ніцше (1844 – 1900) належить кілька праць, присвячених творчості німецького композитора, диригента, письменника, мистецтвознавця Ріхарда Вагнера (1813 – 1883): «Народження трагедії з духу музики» (1872), в якій він вважає Вагнера одним із попередників мистецтва майбутнього, «Вагнер у Байрейті» (1876), «Вагнер як явище», «Ніцше проти Вагнера» (1887).
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 201 – 204.