«Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського

Іван Франко

У четвер в руському театрі поставлено народну оперету «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського. Твір то легкий і модельований на зразок західноєвропейських оперет як щодо змісту, так і щодо музики. Її фабула складається з двох частин. Як відомо, після зруйнування москалями Запорозької Січі значна частина запорожців утекла на Дунай, до Добруджі, на турецьку територію, де утворилася козацька колонія, яка існує й досі. Ці козаки неодноразово надавали турецькому урядові важливі послуги, однак, незважаючи на це, мусили відчувати важке ярмо турків, які насамперед заборонили вступ до краю новим запорожцям як бунтівному елементові.

Але одному з таких запорожців все ж вдається продертися за Дунай, куди його тягне кохання до красуні Оксани, сироти, з якою він прагне повернутися в Україну. Внаслідок зради суперника з місцевих козаків його разом з коханою схоплюють турки.

Волею випадку саме на цей час припав турецький Байрам, і молодий султан, заїхавши на свято у цей закуток, на кшталт маркізів XVIII століття, захотів погратися в пастиря, помилуватися природою і змішатися з народом.

Він випадково зустрічає козака Івана опікуна Оксани, людини не надто тверезої, але діяльного колись войовника, і той розповідає йому про битву з арнаутами, в якій козаки врятували життя теперішньому султанові.

Іван радий був би побачити його, і султан обіцяє йому посприяти в цьому за допомогою свого приятеля, який служить при дворі. Іван переодягається в турка, але з візиту до двору повертається невдоволений, бо султана йому не показали. Врешті, однак, виявляється, що Іван, розмовляючи з султаном інкогніто, дуже сподобався йому і на запитання султана, чого б козаки собі бажали, дав винятково мудру відповідь: щоб уряд дозволив тим, хто хоче, повернутися в Україну, а тим, що залишаються, дав автономію. Прочитанням того султанського фірмана, звільненням із в’язниці Запорожця і Оксани, вдячним гімном і загальною радістю твір і закінчується.

Найкращою музичною частиною в ньому є два великі дуети Івана і його жінки в 1-му і в 3-му актах. Ці ролі прекрасно відіграли і відспівали п. Стечинський і пані Осипович – їх дуети були справжньою оздобою того вечора. Про симпатичний спів пані Клішевської в ролі Оксани і пана Яновича в ролі Запорожця ширше писати не буду.

Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurjer Lwowski, 1888, № 299, 27 жовтня, s. 5, без назви, у рубриці «Teatr ruski», за піди.: Iw. Fr. Заголовок даємо за назвою рецензованого твору.

Подається за першодруком у перекладі.

Стечинський Андрій Федорович (справжнє прізвище – Мужик; 1849 – 1896) – український актор, режисер і драматург. Сценічну діяльність розпочав 1867 р. в театрі «Руської бесіди».

Осипович (Осиповичева) Антоніна (1855 – 1926) – українська актриса, з 1882 р. працювала в театрі «Руської бесіди».

Янович (справжнє прізвище – Курбас) Степан Пилипович (1862 – 1908) – український актор і режисер театру «Руська бесіда». Батько Леся Курбаса.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 210 – 211.