«Лихий день» Г. Цеглинського
і «Пошилися в дурні» М. Кропивницького
Іван Франко
Наскільки позавчорашня вистава в українському театрі з різних причин викликала гостру критику (не тільки в нас, а й в українській пресі), настільки вчорашня подвійна вистава була з усіх точок зору вдалою і заслуговує на безумовну похвалу. Вона переконливо довела, що народна комедія з співами – ось найвідповідніша ділянка, на якій може виявити себе український театр, найбільш підходяща ділянка для виявлення його сил і мистецьких засобів.
Вистава, на яку, як і на попередню, зійшлося чимало української публіки і трохи поляків (особливо багато було учасників віча), розпочалася веселою і не позбавленою глибокої сучасної думки комедією Цеглинського «Лихий день», яка показує сцену депутатських виборів у провінції. Не будемо переказувати змісту цієї веселої п’єски, зазначимо лише одне, що всі зайняті в ній актори грали з піднесенням і гумором. Особливо слід відзначити дуже добру гру панів Яновича і Криницького в ролях парубків, переодягнених у виборців і оточених євреями, що купують голоси, далі гру панів Осиповича і Плошевського в ролях євреїв, панів Парадюка і Клішевського в ролях виборчих агентів Гемби і Солонинки. Єдину другорядну жіночу роль єврейки в цій п’єсі також вдало зіграла пані Підвисоцька.
Другою і головною частиною вчорашньої вистави була 3-актна комічна народна оперетка «Пошилися в дурні» М. Кропивницького. Наскільки пан Кропивницький не доріс до поважної драми в «», настільки весела комічна оперетка виявилася для нього відповідним і сприятливим полем діяльності. «Пошилися в дурні» – це п’єса, яку українська критика оцінила дуже суворо, але яка, незважаючи на це, є п’єсою з усіх боків досконалою, повною гумору, дії та дотепних ситуацій. Щоправда, не бракує і тут, як загалом в усіх п’єсах цього роду деякої неправдоподібності в самій основі, але ця хиба не така грунтовна, велика, щоб вона применшувала вартість твору.
Перед нами двоє сусід-вдівців, з яких один має п’ять дочок, а другий – сім. Обидва раді б якнайшвидше видати заміж хоча б по одній, найстаршій – ось та дещо неправдоподібна канва, на якій основана ця п’єса. Але на цій канві автор зумів мистецькою рукою виткати кілька постатей, живцем вихоплених з життя, – старих батьків Куксу і Дранка, з яких перший – мірошник, а другий – коваль, далі їхніх підмайстрів Антона і Василя, сільського писаря Скакунця і т. д. На цьому тлі автор змальовує чарівну і справжню українську любовну ідилію двох молодих пар – найстарших дочок обох майстрів з їхніми підмайстрами – і прекрасну, з справжнім сатиричним хистом виведену постать писаря – хабарника і жмикрута. Про гру артистів в цій п’єсі ми повинні також висловитися з повним визнанням. Особливо слід підкреслити гарний спів пані Клішевської, куплети якої викликали бурю оплесків.
Примітки
Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1888 р., 13 жовтня, с. 5, під рубрикою «Teatr ruski». Підпис: Iw. Fr.
Подається в перекладі за першодруком.
позавчорашня вистава… викликала гостру критику… – Франко має на увазі свою рецензію на виставу «Довбуша», опубліковану в газеті «Kurjer Lwowski», 1888, 11 жовтня, а також рецензію «Руський театр у Львові» В. Коцовського, опубліковану в журналі «Зоря» 15 (27) жовтня 1888 р., № 20, с. 340-343.
Янович Степан Пилипович (справжнє прізвище – Курбас; 1862 – 1908) – актор і режисер театру при товаристві «Руська бесіда».
Криницький – можливо, Керницький Мар’ян (1864 – 1915) – актор театру «Руська бесіда».
Осипович О. (? – 1890) – актор театру «Руська бесіда».
Клішевський Антон (справжнє прізвище – Родкевич; 1852 – 1930) – польський і український актор та режисер.
Підвисоцька Емілія (1856 – 20-ті роки XX ст.) – артистка театру «Руська бесіда».
Клішевська Кароліна (1864 – 1927) – польська і українська акторка, співачка, дружина А. Клішевського. У 1885 – 1890 рр. входила до складу трупи театру «Руської бесіди».
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 232 – 233.