1. Стан краєзнавства в 1 пол. 19 ст.
Іван Франко
Наука краєзнавства, що її німці називають Heimatskunde, в інших країнах, особливо в Німеччині, Данії, Швеції тощо, становить один з найважливіших предметів шкільного навчання, починаючи вже з початкових шкіл. У Німеччині кожна провінція, кожна з так званих Duodezstaat має велику краєзнавчу літературу, куди входять не тільки спеціальні праці про міста, регіони, замки, пам’ятки, а й численні популярні видання, які передають широким колам читачів, особливо молоді, систематично і доступно викладені результати цих спеціальних праць, даючи тим самим кожному, навіть найменш заможному і найменш підготовленому, змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією батьківщиною, з її географічним положенням, грунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам’ятками і т. д. Наскільки таке ознайомлення корисне, не треба доводити. Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти – знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об’єднаного організму. Ще старий Фредро у своїх прислів’ях висловив розумну думку, що «чужі справи цікаво знати, свої – потрібно».
На жаль, ми, галичани, донедавна дуже мало відчували цю потребу. Знаменитий український вчений М. Драгоманов, познайомившись з галичанами (українцями) в 1874 і 1875 рр., після довгих з ними розмов склав собі дуже сумне уявлення про рівень знань про свій край тих людей, світочів тодішньої української інтелігенції, переважно народовців. Свою оцінку він сформулював влучним латинським реченням: Galiciani sunt genus hominum, quod de patria sua minime sapit (галичани рід людей, які про свою батьківщину знають якнайменше).
І справді, якщо усвідомимо собі, що тоді мала галицька наукова література в галузі краєзнавства, то мусимо визнати, що оцінка Драгоманова була цілком слушною не лише щодо українців, а й щодо всієї галицької інтелігенції.
Австрійський уряд, приєднавши Галичину, не дуже дбав про піднесення в ній краєзнавства, яке легко могло б пробудити у її мешканців надто велику любов до свого краю, небезпечні думки про давнє і недавнє минуле, не кажучи вже про теперішній стан. Все то були справи небажані для уряду, тому на них не звертали уваги, тримали їх у таємниці і старалися не допустити до відома ширшого загалу. Щоправда, з адміністративних міркувань уряд змушений був узятися за обміри краю, укласти інвентарні описи земельної власності і панщинних повинностей, але з матеріалів, отриманих таким способом, публікувати тільки найбільш загальні дані щодо гір, рік, геології чи адміністративного поділу, зовсім не торкаючись таких небезпечних матерій, як земельна власність, кріпосницькі відносини тощо.
Деяке світло проливали на це питання політичні памфлети на зразок брошури «Magna Charta von Galizien» або описи подорожей по Галичині, що публікувалися звичайно за межами Австрії. Назву тут тільки найбільш відомі: Kratter. Briefe über den itzigen Zustand Galiziens. Лейпціг, 1798 – збірка пліток, малюнок яскравими барвами і з перебільшеннями, але не без цікавих подробиць; Hacquet. Reisen in den wallachischen und sarmatischen Karpaten, 3 томи – дуже цінна праця; Rohr er. Reise in Ost-Galizien 1806. Політичним памфлетом був також нарис Кубракевича, виданий пізніше німецькою мовою під назвою «Das entdeckte Oesterreich». Автори цих видань, переважно німці австрійської школив дивилися на Галичину і стосунки в ній з висоти своєї німецької Aufklärung, ставилися з погордою до мешканців, їх звичаїв, мови та історичних традицій. Отже, не дивно, що ці книжки і не могли мати впливу на галичан.
Офіційні і напівофіційні видання з географії і статистики Галичини, як правило, – це сухі шкільні підручники або збірники сирих матеріалів на зразок «Tafeln zur Statistik der Österreichischen Monarchie», які ні за своїм характером, ні за призначенням не могли мати широкої популярності, а часто навіть взагалі були недоступні приватним особам.
Таким чином, покоління за поколінням в Галичині виростало без знання свого краю. Раніше, за польських часів, було хоч трохи інакше. Щоправда, не вивчалось краєзнавство з книжок, зате кожен шляхтич в умовах розвинутого суспільного життя мусив знати про чималі простори своєї країни, бувати на сеймах у Варшаві та Любліні, брати участь у військових походах, чим і пояснюється добре знання країни і людей поляками у XVII – XVIII ст. – цьому ми і тепер не раз можемо позаздрити їм. За австрійських часів все це припинилося; надмірна цікавість до громадських і політичних справ чи навіть географії краю легко могла стати небезпечною, викликати до цікавого підозри і переслідування з боку пильної бюрократії.
Щойно кривава катастрофа 1846 р., яка вдарила галицьке суспільство, наче грім, примусила більш мислячих громадян і публіцистів ближче зацікавитися стосунками краю, їх дослідженням. Катастрофа 1846 р. породила досить велику літературу, переважно німецькою мовою, інспіровану частково поляками, а частково урядом, яка давала чималий запас цікавих відомостей про стан краю.
Бурхливий 1848 рік, ота весна народів, був надто галасливим, екстатичним, сповненим надій, а в кінці отрутою розчарувань, одним словом, був надто розполітикований, щоб знайти час для вільних краєзнавчих студій. В літературі тоді панувала, гриміла і вирувала публіцистика на злобу дня, нерідко блискуча, часом різка і завжди тенденційна і однобока.
Тільки роки, що наступили безпосередньо після того, роки реакції і силою придушеного політичного життя, викликали першу польську працю про Галичину, визначну у своєму роді, що блискуче започаткувала нашу краєзнавчу літературу і водночас була ніби епілогом тієї пристрасної, голосної і бурхливої літератури, викликаної подіями 1846 і 1848 років. Маю на увазі анонімно видану працю Калінки «Galicja i Kraków pod panowaniem austrijackim», книгу, що нині належить до бібліографічних рідкостей, а проте необхідна кожному, хто хоче ознайомитись з політичними і соціальними відносинами нашого краю, а особливо з настроєм і поглядами певних верств польського суспільства близько 1856 р. Як признався сам Калінка у розмові зі мною за рік до смерті, ця його книга була наслідком редакторської праці в газеті «Czas» у 1849 – 1852 рр. і виникла з матеріалів і праць, призначених для цього часопису, але не дозволених цензурою до друку. Перевидання цієї книжки ще й тепер було б дуже бажаним.
Примітки
Фредро Анджей Максиміліан (бл. 1620 – 1679) – польський шляхетський публіцист, письменник, укладач збірок афоризмів.
«Magna Charta von Galizien» – брошура австрійського публіциста Ернста Кортума (1742 – 1811) «Magna Charta von Galizien oder Untersuchung der Beschwerden des Galizischen Adels polnischer Nation über die Österreichische Regierung», 1792. Місцем видання зазначено Ясси, однак насправді брошура була надрукована у Львові. В ній ішлося про згубні для економіки і культури краю наслідки хазяйнування у Галичині польської шляхти.
Краттер Франц (? – 1838) – австрійський журналіст, видавець і перший редактор «Газети львівської» (німецькою і польською мовами) і додатку до неї «Розмаїтості» (Rozmaitości).
Аке Балтазар (1740 – 1815) – австрійський медик, геолог і географ французького походження, з 1787 р. викладач природознавства у Львівському університеті, досліджував мінералогію Галичини і Карпат.
Рорер Йосиф (1769 – 1829) – австрійський статистик і юрист, професор ліцею у Львові, пізніше Львівського університету.
Кубракевич Михайло (? – 1853) – польський політичний діяч, публіцист консервативного напряму. Мається на увазі його твір «Das enthüllte Osterreich, Zweite Auflage, Kreutzlingen», 1848.
Tafeln zur Statistik der Osterreichischen Monarchie («Таблиці до статистики Австрійської монархії») – збірник статистичних даних, видавався у Відні.
…кривава катастрофа 1846 р.… – тобто селянське повстання у Галичині.
Бурхливий 1848 рік… – події буржуазно-демократичної революції 1848 р. в Західній Європі, яка охопила також і західноукраїнські землі.
…анонімно видану працю Калінки… – Мається на увазі видання: Kalinka W. Galicya i Kraków pod panowaniem austryjackiem. Paryż, 1853.
«Czas» – польська газета консервативного напряму, виходила у Кракові.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 116 – 119.