6. Праці з нової історії

Іван Франко

Переходячи до історії власне Галичини, помічаємо, що історична нитка, така багата до кінця самостійної Польщі, тут якось несподівано уривається. Нам абсолютно бракує цілісного опрацювання історії Галичини від 1772 року до наших днів, – історії, яка була б найповчальнішою для підростаючих поколінь; відсутні спеціальні монографії про деякі найважливіші події, відсутні публікації джерел, утруднено доступ до архівів. Щоправда, це історія надто свіжа, надто болісна, надто живо зачіпає ще не згаслі жалі й пристрасті партій та осіб. Проте цілісне зображення історії цього періоду, по змозі докладне, об’єктивне і критичне, дуже бажане. Таке побажання було висловлено і на останньому з’їзді польських істориків у зв’язку з доповіддю д-ра Чарніка про те, що вже зроблено з цією метою і що ще слід зробити.

Я, з свого боку, назву тут ряд важливих праць, якими доведеться користуватись при опрацюванні історії Галичини, а також ряд темних місць, які заслуговують якнайшвидшого наукового висвітлення. Починаючи з публікацій джерел, слід підкреслити, що вони обмежуються майже виключно періодом до кінця XVIII віку. З загально-австрійських публікацій, у яких є розділи, що стосуються також і Галичини, слід назвати Вівієна і Цейсберга «Quellen zur Geschichte Oesterreichs», видання Арнетом листування Марії-Терезії і Беєром частини листування Йосифа II і Леопольда II.

У великих за обсягом публікаціях документів, що залишилися від австрійських дипломатів Остен-Сакена і Меттерніха, історії Галичини стосується дуже мало. До публікацій джерел слід віднести збірники австрійських законів, патентів, розпоряджень і циркулярів, що видавалися спеціально для Галичини і публікувалися спершу в збірках Піллера «Edicta et mandata», а з 1820 р. як «Provinzial-Verordnungsblatt». Розпорядження губернського правління і старост, як правило, не публікувалися, але дійшли до наших днів у складі збірників копій, що мали зберігатися при всіх панських садибах для видання розпоряджень, які пересилалися від села до села. Такі копіарії нерідко містять цікаві й характерні відомості; з наукових досліджень; що дають більш-менш систематичну або фрагментарну картину галицьких справ, називаю насамперед прекрасний посібник Кронеса «Neueste Geschichte Oesterreichs». На жаль, історія Галичини трактується тут дуже побіжно і доведена лише до 1848 р.

Цінні для історії нашого краю місця є у великій праці Арнета про Марію-Терезію, в численних біографіях Йосифа II, врешті у ряді ґрунтовних монографій А. Вольфа про членів пануючої династії кінця XVIII ст. Деякі з цих монографій прямо стосуються Галичини, наприклад, гарна праця про заснування Львівського університету. Цінний матеріал про історію онімечування нашого краю подає А. Гельферт у своїй праці, на жаль, незакінченій, про австрійську народну школу.

Про панування імператора Франца І ще не маємо вичерпної праці, науковий матеріал до історії цього періоду можна знайти у всіх історіях наполеонівських війн. 1809 рокові Арнет присвятив спеціальну працю, у якій відобразив також операції і дислокацію військ на території Галичини.

Особою і правлінням Меттерніха займався ряд істориків, друзів і недругів, та найкраще і найгрунтовніше опрацював його Шмідт-Вейсенфельс. Останні роки правління цього імператора добре дослідив швейцарський історик О. Шмідт («Zeitgenössische Geschichte»), а також автор відомого памфлету «Genesis der Revolution in Oesterreich», на думку деяких, граф Гартіг, на думку інших, – його секретар Яффе. Історія імператора Фердінанда І до 1848 р. становить, так би мовити, продовження правління Франца І, і про неї ідеться в тих самих працях О. Шмідта, Гартіга, а коротку характеристику подає книга Ернста Гельмута «Oesterreichs Lehrjahre». Закінченням його правління був бурхливий 1848 рік, який спричинив величезну літературу. Не маємо наміру перелічувати всіх праць, вкажемо лише на брокгаузівську «Die Gegenwart», де в ряді статей підсумовано значну частину цієї літератури, а також кількатомну працю Гельферта «Geschichte Oesterreichs seit den Oktobertagen 1848», де також є матеріали про галицькі події.

Щодо часу панування Франца-Йосифа І, назвемо лише кілька найважливіших праць, а саме дуже цінну для характеристики періоду реакції 1849 – 1859 рр. книгу Черніга, «Österreichs Wiedergeburt», як pendant їй згадувану книгу Гельмута «Oesterreichs Lehrjahre», і , нарешті, обминаючи спеціальні праці про Кримську, Датську, Прусську й Італійську війни, величезну працю Зібеля «Die Begründung des deutschen Reiches», де є чимало архівних матеріалів (розуміється, в уривках) щодо Австрії взагалі і Галичини зокрема.

Від тих загальних праць, перелік яких можна було б значно продовжити (див. А. Шпрінгера «Geschichte Oesterreichs seit 1815», а також останні томи видання Онекена «Weltgeschichte im Einzeldarstellungen»), переходимо до праць більш спеціальних, які виникли на галицькому грунті й присвячені виключно історії Галичини. Перші роки після поділів Польщі відобразив Лозинський у своїй книжці «Галіціана»; він же у публічній лекції, виданій також окремою книжечкою, схарактеризував львівське світське товариство кінця XVIII ст. Про галицьке шкільництво покійний Відман виголосив гарну публічну доповідь, головним чином, на підставі згадуваної книги Гельферта. Обидва вони, особливо Лозинський, користувалися дуже цінним рукописним збірником (нині рукопис № 525 бібліотеки Оссолінських), який містить численні звіти Пергена і його наступників на посаді губернатора Галичини, секретні рескрипти, реферати урядовців, меморандуми поміщиків тощо. Цей рукопис використав і д-р Калитовський для своєї праці про галицьких євреїв за правління Иосифа II.

Далі йде перерва в дослідженнях з історії Галичини, щойно 1809 рік зацікавив кількох дослідників. Насамперед маємо свого роду офіційне видання «Нарису кампанії 1809 року», що містить численні реляції командирів польських загонів і учасників тогочасних походів, документи, відозви тощо. Спеціально львівським подіям присвячено кілька праць, з яких найважливіша Кунасевича «Львів у р. 1809». Фрагмент історичних подій того року опрацював також д-р Л. Фінцель під назвою «Забуті».

Тут знову обривається хронологічна послідовність історичних праць, і тільки катастрофа 1846 р. викликає зацікавлення істориків та полемістів. Численні видання більше публіцистичного, ніж історичного характеру, виходять за кордоном уже в 1846 р.; найважливіші з них – «Memoiren und Aktenstücke betreffend die neuesten Begehenheiten in Galizien», «Die polnische Revolution im Jahre 1846», L. Starost, «Die polnische Erhebung». Про галицькі події того року друкувалися важливі, хоч і тенденційно написані кореспонденції в аугсбурзькій «Allgemeine Zeitung»; пізніше вийшли польські праці – Тессарчика «Тарнівська різня» й «Історія Краківської республіки», Ходзька «Les massacres en Galicie», спогади Краснянського, Якубовського та інших, нарешті змішані з вигадками і сповнені ненависті до поляків спогади директора поліції у Львові Сахера під назвою «Polnische Revolutionen».

Усі ці праці були або вже за задумом тенденційними і некритичними, або незалежно від волі автора втрачали від браку надійних джерел. Вони оточили 1846 рік і час, що йому передував, ореолом легенд та вигадок, інколи потворних. Для спростування цих вигадок уряд спонукав старосту-пенсіонера Салю написати на підставі джерел працю про 1846 рік та його генезу. На жаль, джерела, якими користувався Саля при написанні своєї цінної праці «Der polnische Aufstand in J. 1846», – це переважно судові акти, зізнання і протоколи допитів обвинувачених, яких нерідко катували і які були змушені приховувати або перекручувати правду. Тому, незважаючи на величезну кількість цінних і правдивих деталей, книжка Салі загалом не дає вірної картини подій: потребує доповнень і спростувань, що їх можуть дати лише спогади сучасників. Саля заглибився у своїй історії в події 1830 – 31 рр. і ще далі і тим викликав зацікавлення епохою змов і конспірацій, якими були сповнені 1831 – 1846 рр. Тільки останнім часом надруковано деякі спогади учасників тих подій (Юзефчика, Янка), дуже цінні й багаті спогади Богданського залишаються в рукопису і друкувалися тільки малими уривками; цими спогадами багато користувався Відман у своїй великій біографії Францішка Смольки. Окремий епізод подій 1846 р. – різню в Горожані – описав у своїх мемуарах Чаплицький, один з учасників тодішніх подій.

Події 1848 року хоч і викликали надто багато друкованого матеріалу – періодична преса, брошури, памфлети» відозви, летючі вірші, політичні плакати, програми і т. п., вони досі не дочекалися докладного історичного ви світлення. Початок заворушення у Львові в березні 1848 р. дуже прихильно для поляків описав К. Вурцбах в анонімній брошурі «Galizien an diesem Augenblicke». Нарисовий огляд подій того року подав Відман у біографії Смольки. Про польських депутатів віденського рейхстагу більше дотепно, ніж грунтовно, писав Борковський у книжці «Сейм австрійський», деякі епізоди з рейхстагу, слов’янського з’їзду в Празі тощо описав Форстер, події у Львові влітку 1848 р. описували Чаплицький (кінцеві розділи «Спогадів») і Зенькович (останній том його «Політичних візерунків»).

Реакція після 1849 р. не знайшла в Галичині спеціального відтворення, навіть життєпис Смольки обривається на цьому місці. Конституційну еру описав Абанкур, є до цієї теми матеріали у праці про політичні устремління польського народу після поділів. Багатим джерелом є стенографічні звіти засідань сейму і рейхстагу, приєднані до них алегати, газети й інші періодичні видання, біографії окремих політиків і громадських діячів. Щодо цього багатою скарбницею матеріалів, які стосуються і Галичини, є 60-томна праця Вурцбаха «Біографічний словник».

З питань розвитку галицької літератури досі зберегли значення спогади Завадського «Література в Галичині», що охоплюють період до 1848 р.; історію львівського театру старанно, але некритично описав Пепловський. Ще не досліджені такі надзвичайно важливі теми, як історія онімечування, галицько-німецька преса і література, історія народних шкіл, історія польської преси.

Розвиток українського питання знайшов пильних дослідників серед українців. Тут важливі праці, що спираються на джерела з історії церкви Гарасевича «Annales ecclesiae Ruthenae» і Малиновського «Kirchen – und Staatssatzungen», нарешті Пелеша «Geschichte der Union». Історію світської літератури і національного відродження українців дослідили Головацький, Пипін, Коцовський, Огоновський, Драгоманов і Терлецький; цієї теми стосується і праця Павлика про українські читальні. Спогади Драгоманова дають цінні матеріали до характеристики українського руху 1870 – 1875 рр.

Прекрасним внеском у розробку історії української школи Галичини є праця Навроцького «Руська народність в галицьких школах». Починаючи з 1848 р., українським питанням займалося також чимало поляків (глибокі статті Бельовського, Супінського та ін. у «Dzienniku Narodowym», Ценглевича «Rzecz czerwonoruska», Домбчанського «Die ruthenische Frage» і полемічні відгуки на цю працю, написані Прокопчицом і Петрушевичем). Наприкінці доконституційної ери за ініціативою Іречека і Черкавського спалахнула суперечка в питанні про український алфавіт; огляд їх подано у книжці Головацького «Die ruthenische Sprach – und Schriftfrage». В 1863 – 1864 рр. ця суперечка знову розгорілася, з польського боку у ній узяли участь Шміт, Дзвонковський, Кантецький і багато інших, на жаль, забуваючи перше правило полеміки: докладно ознайомитись зі станом, поглядами і зброєю супротивника. Такого роду безплідна полеміка не припиняється і тепер.

Щодо розвитку економічних і суспільних відносин в Галичині тут належить зазначити ще, крім згаданих вже статистично-економічних розробок, працю Чемеринського про коронні маєтки і їх марнування в Галичині, Малиновського про дотацію українському духовенству, праці Зиблікевича, Романовича та інших авторів про індемнізацію за панщину, Клечинського, Навроцького та Олесницького про пропінацію. На жаль, розвиток і скасування панщинних відносин не стали досі предметом спеціального дослідження. До історії тяжкої фінансової кризи у 1811 р. і пізніше подає цінні відомості Беєр у своїй «Finanzgeschichte Oesterreichs».

Примітки

Чарнік Броніслав (1857 – 1918) – польський публіцист, історик та літературознавець, літературний секретар Оссолінеуму, член історичної комісії Академії наук у Кракові.

Цейсберг Генріх (1839 – 1899) – австрійський історик, з 1865 по 1871 р. професор Львівського, з 1871 по 1872 р. – Інсбрукського, з 1897 р. – Віденського університетів, член Краківської Академії наук.

Арнет Альфред (1819 – 1897) – німецький історик, видав листування Марії-Терезії, написав дослідження про часи її правління.

Шмідт-Вайсенфельс Едуард (1833 – 1898) – німецький журналіст, письменник та історик літератури

Черніг Карл (1804 – ?) – австрійський статистик і економіст.

Зібель Генріх (1817 – 1895) – німецький історик та політик консервативного напряму, в 1844 – 1846 рр. професор Боннського університету, в 1846 – 1861 рр. працював у Марбурзі та Мюнхені, головний редактор «Historische Zeitschrift».

Онекен Вільгельм (1838 – 1905) – німецький історик, професор університету в Несені, депутат рейхстагу, видавець «Великої всесвітньої історії»

…Лозинський… «Галіціана»… – Мова йде про твір польського буржуазного письменника і публіциста Валерія Лозинського (1837 – 1861) «Kilka obrazków z pierwszych lat historyi galicyjskiej». Lwów, 1872.

…рукопис № 525… – Нині цей рукопис зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР. Це збірник документів, писаний різними особами в другій половині XVIII – на початку XIX ст. (у двох томах).

«Нарис кампанії 1809 року»… – Мається на увазі праця: Rys historyczny kampanii odbytej w roku 1809 pod dowództwem księcia Józefa Poniatowskiego. Poznań, 1869.

…Кунасевича «Львів у р. 1809». – Мова йде про видання: Kunasiewicz S. Lwów w roku 1809… Opowieść dziejowa opisana na podstawie pamiętnika naocznego świadka. Lwów, 1890.

…Тессарчика «Тарнівська різня» й «Історія Краківської республіки»… – Tessarczyk A. Rzeź galicyjska roku 1846, czyli szczegółowy opis dokonanych morderstw, rozbojów i łupieztw. Kraków, 1848; Rzeczpospolita Krakowska wolna, niepodległa i ściśle neutralna pod opieką trzech wielkich mocarstw: Austryi, Prus i Rossyi a za rękojmią kongresu wiedeńskiego, posz. 1 – 4. Kraków, 1863 – 1870.

… Ходзька «Les massacres en Galicie»… – Мова йде про працю польського історика і журналіста Леонарда Ходзька (1800 – 1871) «Les massacres de Galicie et Cracovie confisquée par l’Autriche en 1846». Paris, 1861.

…спогади… Якубовського… – «Opis epidemicznej cholery w okręgu Krakowskim w roku 1849 panującej». Kraków, 1850.

… спогади Сахера… «Polnische Revolutionen». – Мова йде про видання: Saсher. Polnische Revolutionen, Erinnerungen aus Galizien. Prag, 1863. Сахер-Масох Леопольд (1835 – 1895) – німецький письменник, у творах якого тенденційно зображувалось життя селян і дрібного міщанства.

…спогади… Юзефчика… – Юзефчик Анджей (1816 – ?), польський педагог, мемуарист. Мова йде про твір: Józefczyk A. Wspomnienia ubiegłych lat, przyczynek do historyi spisków w Galicji. Kraków, 1881.

…спогади… Янка… – Янко Генрик (1806 – 1887) – польський поміщик-землевласник у Галичині, учасник революції 1848 р ; фінансував підпільну Конфедерацію польського народу.

Богданський Генрик – учасник польського національно-визвольного руху 30 – 40-х років XIX ст., автор мемуарів.

…різню в Горожані… описав у своїх мемуарах Чаплицький… – Під різнею в Горожані польські буржуазні історики розуміли один з епізодів галицького селянського повстання 1846 р. Тут ідеться про твір: Czaplicki Władysław. Powieść o Horożanie (1846), przez F. M. Wład. Lwów, 1862. Автором опису подій в Горожані був також австрійський буржуазний історик Маврикій Саля (Sala M. Geschichte des polnischen Aufstandes vom Jahre 1846. Wien, 1867).

Борковський-Дунін Олександр (1811 – 1896) – польський поет, журналіст і буржуазний політичний діяч. Член австрійського парламенту (1848 – 1849) та галицького сейму (1861 – 1872). Мова йде про твір: Borkowski A. Sejm ustawodawczy rakuski ze szczegolnejszą uwagą na poselstwo polskie, 2 cz. Poznań, 1849 – 1850.

Форстер Кароль (1800 – 1879) – польський журналіст, письменник, економіст і політичний діяч. Учасник слов’янського з’їзду у Празі; брав участь у революції 1848 р.

…Чаплицький (кінцеві розділи «Спогадів»). – Мова йде про кінцеві розділи мемуарів: Czaplicki W. Pamiętniki więźnia stanu (na Szpilbergu) przez autora «Powieści o Horożanie». Lwów, 1863.

…спогади Завадського «Література в Галичині»… – Автор має на увазі твір: Zawadzki Władysław. Literatura w Galicyi 1772 – 1848. Lwów, 1878.

…історію львівського театру старанно, але не критично описав Пепловський. – Шнюр-Пепловський Станіслав (1859 – 1900) – польський журналіст у Львові, за освітою юрист; досліджував історію польського театру в Галичині. Головні праці: «Teatr polski we Lwowie (1790 – 1881)», «Galiciana. 1778 – 1812».

…Гарасевича «Annales ecclesiae Ruthenae»… – Гарасевич-Нойштерн Михайло (1763 – 1836) – церковний діяч та історик церкви у Галичині. Мова йде про твір: Harasiewicz Michael. Annales ecclesiae Ruthenae gratiam et communionen cum S. Sede Roman habentis, ritumque Greco-Slavicum observantis, cum singulari respectu ad dioeceses ruthenas Leopoliensem, Premisliensem et Cholmensem. Leopoli, 1862.

…Малиновського «Kirchen- und Staatssatzungen»… – Йдеться про книгу церковного діяча в Галичині Михайла Малиновського (1812 – 1894) «Die Kirchen und Staats-Satzungen bezüglich des griechisch-katholischen Ritus der Ruthenen in Galizien. Lemberg, 1861.

…Пелеша «Geschichte der Union». – Йдеться про книгу: Pelesch Julian, Geschichte der Union Ruthenischen Kirche mit Rom von den aeltesten Zeiten bis auf die Gegenwart. Würzburg-Wien, 1881. Пелеш Юліан (1843 – 1896) – уніатський церковний діяч, з 1885 р. єпископ станіславський, з 1891 р. єпископ перемишльський, автор богословських та історичних праць.

Пипін Олександр Миколайович (1833 – 1904) – російський історик літератури і фольклорист, академік Петербурзької Академії наук (з 1898 р.). Приділяв багато уваги українському фольклору та літературі, зокрема українській фольклористиці, присвятив увесь третій том «Истории русской этнографии». Член Російської Академії наук і Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Коцовський Володимир (1860 – 1921) – український письменник, педагог та історик літератури «народовського» напряму в Галичині; досліджував «Слово о полку Ігоревім» та творчість М. Шашкевича, співробітник «Зорі» та «Діла», дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

Огоновський Омелян Михайлович (1833 – 1894) – історик української літератури, професор Львівського університету.

Терлецький Остап Степанович (1850 – 1902) – український економіст, публіцист, літературознавець, громадський діяч.

Супінський Юзеф (1804 – 1893) – польський буржуазний економіст і соціолог позитивістського напряму.

… Домбчанського «Die ruthenische Frage»… – Йдеться про книгу: Dąbczański Antoni. Die ruthenische Frage in Galizien, Lemberg, 1848.

Іречек Константин (1854 – 1884) – чеський історик, славіст, професор Празького університету.

Черкавський Євсебій (1822 – 1896) – український філолог, громадський діяч, згодом прибічник полонізації українського населення.

Шміт Генрик (1817 – 1883) – польський історик.

Кантецький Максиміліан (1857 – 1899) – польський історик, педагог, журналіст. Головний редактор газети «Kurjer Poznański».

Чемеринський Ігнаци Щесни (1832 – 1906) – польський юрист і економіст.

…працю… Малиновського про дотацію українського духовенства… – Мова йде про твір: Malinowski М. Die Kirchen und Staats-Satzungen bezüglich der griech-kat. Ritus der Ruthenen in Galicien. Lemberg, 1861.

Романович Тадеуш (1843 – 1904) – польський журналіст, економіст, статистик та буржуазний політичний діяч; неодноразово обирався депутатом галицького сейму та австрійського парламенту.

Олесницький Євген (1860 – 1917) – український адвокат і буржуазний політичний діяч; належав до партії «народовців». І. Франко має на увазі його працю. Олесницький Є. Право пропінації в Галичині. Львів, 1889.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 134 – 139.