5. Праці з давньої історії

Іван Франко

Для характеристики того, що вкладається у поняття краєзнавство Галичини, треба додати ще кілька слів про працю над її історією.

Історичні дослідження у нашому краї протягом останніх кільканадцяти років набрали великого розмаху. На їх пожвавлення мали значний вплив такі високообдаровані і працьовиті вчені, як Бельовський, Стадніцький, Шайноха, Шуйський, Ліске, а також ряд молодших дослідників, що гуртуються у Краківській Академії наук, а також у недавно створеному історичному товаристві у Львові, заснованому головним чином слухачами покійного Ліске.

Галичина, як відомо, – провінція неоднорідна як щодо етнічного складу, так і щодо історії. Це зліпок неоднакових частин, кожна з яких має різну, принаймні почасти, історію. Західна Галичина, колишня Малопольща, за доби Пястів, а частково Ягайлонів була серцем Польщі, центром її політичного й розумового життя. Одна з її частин, так зване Велике князівство Краківське, лише від 1847 р. поділяє долю всієї теперішньої Галичини. Східна Галичина становила до середини XIV ст. окремий державний організм, а часто – і кілька окремих державних організмів. Ними були руські князівства Перемишльське, Галицьке, Володимирське, Теребовельське і т. п., які з часом об’єдналися в одне, потім знов ділилися і грабувалися і врешті дісталися Польщі. Від останньої чверті XIV ст. ці землі входили до складу Речі Посполитої польської і нерідко відігравали дуже важливу роль у її історії. Тільки з 1772 р. починається те, що власне треба називати історією Галичини.

З цих трьох історичних епох, крізь які пройшли краї, що входять до складу Галичини, перша донині лишається і, мабуть, назавжди залишиться досить темною у зв’язку з недостатньою кількістю або відсутністю джерел та історичних пам’яток. Щоправда, Малопольща з Краковом у цьому відношенні без порівняння щасливіші за Східну Галичину. Архівних джерел, анналів, хронік і найрізноманітніших історичних пам’яток тут збереглося відносно багато, тому не дивно, що ця епоха – історія Польщі доби династії Пястів – останнім часом знайшла висвітлення у працях багатьох істориків. Досить тут назвати цінну працю Реппеля з історії Польщі, монографію Смольки про Мешка Старого, праці Смольки, Бобжинського і Пєкосінського про первісний устрій польського суспільства, праці Пєкосінського і Малецького про походження польської шляхти і т. п. Йдуть у парі з цими працями або їх випереджають публікації таких матеріалів, як Бельовського «Monumenta Poloniae Historica» і численні видання джерел, що друкуються в Кракові – малопольський дипломатарій, збірники привілеїв у грамот міста Кракова, Тинецького монастиря тощо. До того ж ряду опублікованих джерел, пов’язаних переважно з Малопольською землею, належить почате Гельцелем видання «Стародавніх прав польських пам’яток.

Східна Галичина доби руських князів у порівнянні з таким чудовим розвитком досліджень з історії Малопольщі виглядає зовсім блідо. Перше незграбне і тенденційне дослідження її історії написав ще наприкінці XVIII ст. німець Енгель (Geschichte von Halitsch und Wladimir». Після нього ту саму тему з більшою ерудицією, але водночас і з більшою антипатією до поляків висвітлив Денис Зубрицький («Історія Галицько-Володимирського князівства»). Останнім, найбільш критичним і об’єктивним дослідником у цій галузі є д-р Шараневич.

Цінні монографії про окремі моменти історії Галицької Русі періоду удільних князів завдячуємо росіянам Дашкевичу («Панування Данила Галицького»), Смирнову, Філевичу, монографію про князя Юрія II написав чех Ржежабек. З галицьких українців більш або менш цінні монографії, що стосуються цієї епохи, написали Шараневич (аналіз Іпатіївського літопису) і Петрушевич. Щодо публікації джерел, то, крім літописів (Нестор, виданий Бельовським і Вагилевичем у «Монументах», Іпатіївський літопис – Петрушевичем), дотепер вдалося відшукати тільки дуже мало руських документів, і дослідник історії Галицької Русі мусить широко використовувати іноземні джерела, особливо польські й угорські, а частково також римські, німецькі і т. п.

Другий історичний період, з кінця XIV до кінця XVIII ст., досліджений найкраще, і результати цих праць найкраще відомі широкій громадськості. Тому обмежимося переліком найважливіших робіт з тих, які цілком або частково відносяться до земель, що входять до теперішньої Галичини. Найважливіше серед них, без сумніву, видання джерел «Akta grodzkie i ziemskie z archiwum bernardyńskiego we Lwowie», яке протягом тривалого часу вів покійний Ліске. Інші видання джерел (такі як «Acta Tomiciana», «Monumenta Theinera», «Acta et monumenta res gestas Poloniae illustrantia», «Akta podkanclerskie Krasińskiego», «Archiwum Sanguszków w Sławucie», «Źródła dziejowe» Павінського і Яблоновського, а також російські «Акты Западной России», «Акты Южной и Западной России», «Архив Юго-Западной России» тощо) також дають більш-менш цінні причинки до історії Галичини у той період.

З новіших досліджень досить буде назвати праці Маргаша і Лісевича про заселення Галицької Русі в XIV – XV ст., Прохазки про литовський період історії Русі, А. Левицького про XV ст., Лукашевича, Любовича й інших з історії Реформації у Польщі, Шайнохи і Кубалі про історію козаччини. Козаччина становить головну тему праць вчених з Росії Костомарова, Антоновича і Куліша. Історія XVIII ст., зокрема тих провінцій, які нині утворюють Галичину, досі мало опрацьована. Тільки наприкінці минулого століття історична катастрофа, що спіткала Польщу – її поділ – проливає яскраве світло і на ці землі. Висвітленню цього важливого історичного моменту присвятили свої праці два найбільші польські історики наших днів – Валеріан Калінка (останні роки панування Станіслава Августа ‘і Чотирирічний сейм) і Тадеуш Корзон («Внутрішня історія Польщі за панування Станіслава Августа»). Першому поділові Польщі присвятив спеціальну працю також віденський історик Адольф Беєр, який досліджував в основному австрійські урядові архіви.

Перш ніж перейти до власне галицької історії, варто згадати ще кілька монографічних праць, присвячених тій же середній добі. Маю на увазі насамперед праці з історії Львова, а саме Зубрицького «Хроніку Львова», далі свіжі, яскраво написані й основані на архівних пошуках праці Лозинського про львівське товариство й «Патриціат і міщанство львівське», врешті праці Шараневича і Чоловського про розташування давнього Львова, публікацію Чоловським найстаршої книги ради Львова, ґрунтовніший нарис Дзєдіцького про Львів, вміщений у «Słowniku geograficznym». Слід згадати також історико-археологічні праці Петрушевича, Шараневича, Чоловського та інших про розташування стародавнього Галича, в яких розповідається переважно про історію і топографію цього міста ще в руські часи.

З праць українських авторів назву Шараневича («Wewnętrzne stosunki Rusi galicyjskiej w XV w.»), кількатомну «Сводную галицко-русскую летопись (XVII – XVIII в.)» Петрушевича, врешті монографію Целевича про Скит Манявський. Той же автор у серії статей, надрукованих у «Ділі», висвітлив на основі архівних документів явище, досить характерне для внутрішніх відносин Галицької Русі середини XVIII ст. – так зване опришківство; найбільш відомим, овіяним ореолом легенд його представником був Олекса Добощук.

Врешті маємо тут згадати і періодичні видання, які друкують історичні праці, що переважно стосуються цієї другої епохи. Не кажучи вже про більш давні, як щорічники Інституту Оссолінських, місячний додаток до «Czasu» та інші, менш важливі, слід відзначити передусім значення таких львівських журналів, як «Przewodnik Naukowy і Literacki», що видається при офіційній «Gazecie Lwowskiej», і «Kwartalnik Historyczny», орган історичного товариства. Останній, присвячений головним чином реферуванню і критиці нововиданих праць в галузі польської історії у найширшому розумінні слова, вмістив також ряд цінних монографічних статей з історії нашого краю. Добі самостійної Польщі була присвячена також більшість доповідей, виголошених та обговорених на другому з’їзді польських істориків у Львові і опублікованих окремою книгою.

Нарешті і видання, що виходять у Кракові, як «Przegląd Polski» i «Przegląd Powszechny», варшавські «Ateneum» i «Biblioteka Warszawska», київська «Киевская старина», петербурзькі «Журнал министерства народного просвещения», «Исторический вестник» і т. п., друкують час від часу матеріали з історії нашого краю.

Примітки

Бельовський Август (1806 – 1876) – польський історик і поет, видавець історичних джерел.

Стадніцький Александр (1806 – 1861) – польський буржуазний історик, юрист; займався дослідженням історії села у північних Карпатах, збирав матеріали до історії галицьких міст, які видав 1856 р.

Шайноха Кароль (1818 – 1868) – польський буржуазний історик, письменник і громадський діяч.

Шуйський Юзеф (1835 – 1883) – польський буржуазний історик, політик і видавець історичних джерел; з 1869 р. професор Краківського університету; у 1873 – 1883 рр. – генеральний секретар Краківської Академії наук.

Ліске Ксаверій (1838 – 1891) – польський буржуазний історик, видавець історичних джерел, з 1871 р. професор Львівського університету, один із засновників і голова Польського історичного товариства.

…князівства… ділилися і грабувалися і в решті дісталися Польщі. – Галицько-Волинське князівство відіграло значну роль у захисті Центральної Європи від Золотої Орди, однак, ослаблене виснажливою боротьбою з ординцями, в другій половині XIV ст. було загарбане Польським королівством.

… з 1772 р. починається те, що власне треба називати історією Галичини. – 1772 р. в результаті поділу Польщі Галичина перейшла під владу Австрії під офіційною назвою Королівство Галичини і Лодомерії.

…цінну працю Реппеля… – Йдеться про видання: Roeppel Richard. Geschichte Polens. T. 1. Hamburg, 1840.

…монографію Смольки про Мешка Старого… – Мова йде про твір: Smółka Stanisław. Mieszko i jego wiek. Warszawa, 1881.

Бобжинський Міхал (1849 – 1935) – польський буржуазний історик, юрист, політичний діяч, професор Краківського університету, робив спроби критичної оцінки історії феодальної Польщі.

Пєкосінський Францішек Ксаверій (1844 – 1906) – польський буржуазний історик, професор історії польського права в Краківському університеті.

Малецький Антоні (1821 – 1913) – польський філолог, історик.

…Бельовського «Monumenta Poloniae Historica»… – Йдеться про видання: Monumenta Poloniae Historica, t. 1 – 6. Lwów – Kraków, 1864 – 1893, яке започаткував А. Бельовський, підготувавши до друку т. 1 і 2.

Гельцель Антоні Зигмунт (1808 – 1870) – історик польського права, буржуазний консервативний діяч і публіцист, з 1850 р. професор Краківського університету, з 1848 р. депутат галицького сейму, з 1861 р. – член австрійського парламенту. Мова йде про видання: Helzel A. Z. Starodawne prawa polskiego pomniki, t. 1 – 2. Kraków, 1857 – 1870.

Енгель Йоганн-Крістіан (1770 – 1814) – німецький історик Угорщини та слов’янських країн, автор праць: Geschichte von Halitsch und Wladimir. Wien, 1792; Geschichte der Ukraine. Halle, 1796, та ін.

…Денис Зубрицький («Історія Галицько-Володимирського князівства»). – І. Франко має на увазі книгу Д. І. Зубрицького «История древнего галицько-руського княжества», ч. 1 – 3. Львів, 1852 – 1855.

Шараневич Ізидор Іванович (1829 – 1902) – український історик москвофільського напряму, керівник Ставропігійського інституту, професор Львівського університету, член Наукового товариства імені Шевченка у Львові, член Академії наук у Кракові. Основні праці присвячені історичній географії та історії Галичини.

Дашкевич Микола Павлович (1852 – 1908) – російський та український історик літератури, фольклорист, професор Київського університету, академік Петербурзької Академії наук (з 1907 р.), досліджував українські народні думи. І. Франко згадує його працю: Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным источникам. К., 1873.

Смирнов Михайло (1833 – 1877) – російський історик, професор Одеського університету, досліджував історію Галичини до загарбання її Польщею. Мова йде про працю «Галицький князь Данило» (український переклад опублікований в «Руській історичній бібліотеці», т. 5, Тернопіль, 1886).

Філевич Іван (1856 – 1913) – російський історик, професор Варшавського університету, досліджував історію Київської Русі, Галичини та Закарпаття.

…монографію про князя Юрія II написав чех Ржежабек… – Мова йде про статтю І. Ржежабека «Юрій II, останній князь всієї Малої Русі», опубліковану чеською мовою в журн. «Časopis Musea Království Ćeskeho», 1883, № 57.

Іпатіївський літопис – найстаріший список літописного зведення, яке включає «Повість временних літ», «Київський літопис » XII ст. і «Галицько-Волинський літопис». І. Франко має на увазі працю І. Шараневича: Die Hypatios Chronik als Quellen-Beitrag für österreichischen Geschichte. Lemberg, 1872.

…Нестор, виданий Бельовським і Вагилевичем… – Видання «Повісті временних літ» (мовою оригіналу і в польському перекладі), підготоване І. Вагилевичем а А. Бельовським. Надруковано у складі першого тому шеститомної збірки джерел «Monumenta Poloniae Historica» (Львів, 1864).

…Іпатіївський літопис – Петрушевичем… – Йдеться про видання: Волынско-Галицкая летопись, составленная с концом XIII в. 1205 – 1292. Издал и объяснил А. С. Петрушевич. Львів, 1871.

«Acta Tomiciana» – публікація історичних джерел, що містить збірку актів XVI ст., пов’язаних з діяльністю П. Томіцького. Зібрані тогочасним секретарем польської королівської канцелярії С. Гурським (т. 1 – 13, 1852 – 1912, в Познані; т. 14 – 15 видані у 1952 і 1957 рр. В. Поцехою).

«Monumenta Theinera» – Йдеться про видання: Theiner А. Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae… ex tabulariis vaticanis. t. I – IV. Romae, 1860 – 1864.

«Acta et monumenta res gestas Poloniae illustrantia». – Мається на увазі видання: Monumenta medii aevii: historica res gestas Poloniae illustrantia. I – XI. Cracoviae, 1874 – 1888.

«Acta podkanclerskie Krasińskiego» – Повна назва публікації: Acta podkanclerskie Franciszka Krasińskiego. Cz. I (Obejmująca acta od 1 stycz. 1569 r. do 1 kwiet. 1570 г.). Warszawa, 1869; Cz. II (Obejmująca acta od 5 kwiet. 1570 r. do 1 maja 1571 г.). Warszawa, 1870. Красінський Францішек (1522 – 1577) був коронним підканцлером в 1569 – 1573 рр.

Сангушки – литовсько-український князівський рід. Роман Сангушко (1832 – 1890) – власник архіву цього роду у Славуті. Документи архіву опубліковано в серії: Archiwum książąt Sanguszków w Sławucie, t. 1 – 7. Lwów, 1887 – 1910.

«Źródła dziejowe» Павінського і Яблоновського… – Йдеться про багатотомне видання джерел з історії Польщі та України доби феодалізму. Видавали у Варшаві А. Павінський та О. Яблоновський, починаючи з 1875 р. Павінський Адам (1840 – 1896) – польський історик ліберально-буржуазного напряму, видавець історичних джерел, з 1871 р. професор російського університету в Варшаві, з 1891 – член Краківської Академії наук. Яблоновський Олександр (1829 – 1913) – польський буржуазний історик, досліджував історію України XVI – XVII ст; укладач історичного атласу українських земель Речі Посполитої.

«Акты Западной России» – збірка документальних матеріалів з вітчизняної історії за 1340 – 1699 рр. (т. 1 – 6. Спб., 1846 – 1853). Містять відомості про відносини Росії з Україною, Литвою, Польщею, Лівонським орденом, Кримським ханством та про народно-визвольну війну 1648 – 1654 рр.

«Акты Южной и Западной России» – 15-томний збірник матеріалів з історії України і Білорусії XIII – XVII ст, (т. 1 – 15, Спб., 1863 – 1892). Містять відомості про феодальне землеволодіння, про становище сільського і міського населення, про селянсько-козацькі повстання, народно-визвольну війну, возз’єднання України з Росією та боротьбу проти іноземних загарбників.

«Архив Юго-Западной России» – 35-томне видання історичних документів та літературних пам’яток, що стосуються Правобережної й Західної України XIV – XVIII ст. (т. 1 – 35, Спб., 1859 – 1914).

Прохазка Антоній (1852 – 1930) – польський буржуазний історик, автор ряду праць з історії України.

Левицький Анатоль (1841 – 1899) – польський буржуазний історик, з 1883 р. професор Краківського університету.

Лукашевич Юзеф (1799- – 1873) – польський історик, публіцист і видавець історичних джерел.

Кубаля Людвіг (1838 – 1918) – польський буржуазний історик.

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 – 1897) – український письменник, критик, історик, етнограф. У 1856 – 1857 рр. видав два томи фольклорно-історичних матеріалів «Записки о Южной Руси».

…останні роки панування Станіслава Августа і Чотирирічний сейм… – Маються на увазі праці В. Калінки «Ostatnie lata panowania Stanisława Augusta» (1868), «Sejm czteroletni» (1880).

…Тадеуш Корзон – Мова йде про твір: Korzon Т. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta, t. 1 – 4, 1882 – 1886. Корзон Тадеуш (1839 – 1918) – польський буржуазний історик.

Беєр Адольф (1831 – 1902) – австрійський буржуазний історик, досліджував епоху Марії-Терезії та Иосифа II; видав частину кореспонденції Иосифа II і Леопольда II, написав працю про перший поділ Польщі.

…Зубрицького «Хроніку Львова»… – Мова йде про працю Дениса Зубрицького, написану польською мовою: Kronika miasta Lwowa. Lwów, 1844.

Лозинський Владислав (1843 – 1913) – польський буржуазний історик і мистецтвознавець, автор досліджень про побут міщан і шляхти XVI – XVII ст. Ідею про «цивілізаторську роль» польської шляхти і патриціату на українських землях проводив у книзі «Patrycjat i mieszczaństwo lwowskie w XVI – XVII w». Lwów, 1890.

…праці Шараневича і Чоловського про розташування давнього Львова… – Йдеться про праці І. Шараневича «Где стоял первісний королем руським Данилом збудований Львів» (У кн.: Шараневич І. Географічно-історичні статті. Львів, 1875), «Где стоял первісний королем руським Данилом для сина своего престолонаслідника Льва збудований Львів» (Временник Ставропігійського інституту на рік 1876) та A. Чоловського «Lwów za ruskich czasów» (Львів, 1891; український переклад – «Народна часопись», 1892, № 27 – 31).

…публікацію Чоловським найстаршої книги ради Львова… – Йдеться про видання: Czołowski A. Pomniki dziejowe Lwowa. I. Najstarsza księga miejska 1382 do 1389. Lwów, 1892. Чоловський Александр (1865 – 1944) – польський буржуазний історик, архівіст, директор архіву у Львові, дослідник історії Галичини доби феодалізму.

…монографію Целевича про Скит Манявський. – Целевич Ю. Історія Скиту Манявського враз із збірником грамот, листів і деяких судових документів, дотичних того монастиря. Львів, 1887. Целевич Юліан Андрійович (1843 – 1892) – український буржуазний історик і педагог.

Добощук Олекса (Довбощук). – Йдеться про Олексу Васильовича Довбуша (1700 – 1745), керівника антифеодального селянського руху опришків 30 – 40-х років XVIII ст. в Карпатах і на Прикарпатті.

«Przewodnik Naukowy i Literacki» – щомісячний літературний додаток до «Gazety Lwowskiej», що з 1873 по 1919 р. видавався у Львові. Його засновником і першим редактором (до 1883 р.) був Владислав Лозинський

«Kwartalnik Historyczny» – польський науковий історичний журнал, заснований у 1887 р. Історичним товариством у Львові; до 1939 р. виходив у Львові, після другої світової війни до 1950 р. – у Кракові, з 1950 р. – у Варшаві. І. Франко, будучи у 1888 – 1889 рр. членом цього товариства, надрукував у журналі ряд своїх статей.

«Przegląd Powszechny» – щомісячний журнал клерикального напряму, у 1884 – 1936 рр. видавався у Кракові.

«Ateneum» – літературно-критичний щомісячний журнал ліберально-буржуазного напряму, заснований у 1876 р. B. Спасовичем (1829 – 1907) та А. Павінським (1840 – 1896). Видавався у Варшаві протягом 1876 – 1901 рр.

«Biblioteka Warszawska» – науково-літературний журнал ліберального напряму; виходив у Варшаві в 1841 – 1914 рр.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 130 – 134.