4. Фольклористичні праці

Іван Франко

Зовсім інший характер має розділ краєзнавчих досліджень, що стосується людини як витвору природи (антропологія), початку її цивілізації (праісторична археологія) і її характеристика як належної до певного племені (етнографія). Ці дослідження не мають практичної мети, і значний їх розвиток засвідчує наявність ідеалізму в житті сучасного людства, яке неслушно звинувачують у служінні тільки грубому матеріалізмові, золотому тельцю і брутальній силі. Бо хіба не є ідеалізмом, служінням одній з найчистіших ідей – правди і вселюдської любові – намагання тисяч сучасних вчених пройнятися природою і поглядами людей, що стоять на найнижчих щаблях освіти, пізнати поступовий розвиток людини протягом віків – від тварини до сучасного стану, прислухатися душею й серцем до простих звуків і поривів селянської душі і відтворити з них весь скромний, але здоровий світ думок і почуттів, що сповнюють цю душу, простежувати початок, зростання або зів’ядання кожної стеблинки цих думок, кожного пориву почуттів з тією тільки метою, щоб знайти найкращі способи, найпростіші шляхи служіння тим бідним і темним масам для здобуття вищого ступеня освіти й добробуту, а разом з ними і якнайбільше доступного людині – щастя на землі?

Такий ідеалізм був майже не знаним у попередні епохи, тільки вибрані уми передбачали його або майже несвідомо ставали на цей шлях. Сьогодні він став спільним гаслом майже усіх наук і разом з їх здобутками повільно, але впевнено переходить у кров і мозок дедалі ширших кіл інтелігенції. Антропологічно-етнографічні дослідження, а особливо розділ, відомий під назвою фольклористики – науки про витвори народної уяви, є одним з найбільш характерних проявів сучасного наукового піднесення.

Ці дослідження у нас розпочалися відносно недавно. Початок їм поклало більш загальне зацікавлення ідеєю народності і народної творчості, яко на Заході пробудилося разом з величезною популярністю апокрифічних пісень Оссіана, із збірками народних пісень англійських (Персі), шотландських (Вальтера Скотта), теоретичними працями Гердера про «дух» поезії різних народів і його чудовою збіркою їхніх пісень «Stimmen der Völkern in Liedern», як і з перекладом славнозвісного циклу іспанських романсів про Сіда. Ці збірки і дослідження мали величезний вплив на німецьку літературу і поряд з віднайденими старонімецькими поемами про Нібелунгів, Гудруна, Парсіфаля тощо та відродженням студій над середньовічною поезією породили так звану романтичну школу.

Одночасно виникла, хоч зовсім інша за характером, романтична школа в Польщі: біля її вхідної брами – постать надзвичайно оригінального польського шляхтича, ентузіаста національності і народності, збирача й інтерпретатора народних пам’яток, який відчував їх значення і перебільшував у своїй фантазії, але обіймав своєю безкорисною, високо ідеалістичною любов’ю усі прояви духу, думки і творчої праці слов’янського люду. Цим Іоанном Предтечею слов’янської археології і фольклористики був Зорян Доленга Ходаковський (власне, Адам Чарноцький). Даний ним імпульс виявився дуже плідним.

Народною творчістю зацікавилися люди різного віку і поглядів, починаючи від єпископа Красіцького, учня французів Буало, Вольтера і Грессе, до Яна-Павла Воронича, автора «Sybilli», і Бродзінського, автора «Wiesława». Нова польська література починає щедро черпати з джерела народної традиції, та одночасно йде і збирання пам’яток народної творчості, яке поклало перші підвалини майбутньої польської і української фольклористики, провадиться збирання речових пам’яток, решток старовини, з давніх «Raritätenkammer» утворюються музеї, що служать чисто науковим цілям. У Галичині тим дослідженням надзвичайно прислужилися два діячі, гідні згадки в ряді найвизначніших працівників науки: граф Максиміліан Оссолінський і Самуель Бугуміл Лінде.

Перший з них не тільки своїм громадянським вчинком – заснуванням бібліотеки і національного музею – установ, які дали перший потужний імпульс для систематичного нагромадження і наукового опрацювання різноманітних пам’яток нашого минулого, а й літературними працями, з яких, зокрема «Wieczory drezdeńskie czyli powieści o dziwach i strachach», значною мірою виходять на поле фольклористики. Поруч з ними варто згадати Червінського. чия забута книга, видана ще в 1811 р., «Obrazy Rusi Czerwonej» була першою спробою краєзнавчо-етнографічної праці і заслуговує докладного розгляду.

Але тільки в 1830 – 40 рр. збирання етнографічних матеріалів досягло в Галичині помітних результатів і дало праці тривкої вартості: «Pieśni polskie i ruskie» Вацлава з Олеська (Залеського) з цінною передмовою автора і з музикою Ліпінського, а пізніше дві збірки Жеготи Паулі «Pieśni ludu polskiego» i «Pieśni ludu ruskiego». Збірка Залеського ще не дає чіткого розуміння того, що таке народна поезія; крім безсумнівно народних творів, подано і витвори художньої поезії, як «Filon і Laura» Карпінського, і багато інших такого роду творів, уміщених, можливо, лише для доповнення польського розділу, який порівняно з розділом української народної поезії виявився трохи замалим.

Під впливом Залеського заходилися і галицькі українці збирати пісні, прислів’я і народні перекази. Лозинський видав «Руськое весілє», Вагилевич вмістив у «Часописі» Чеського музею перші спроби характеристики окремих відгалужень українського народу – бойків і гуцулів; збірку пісень вміщено у виданій ними обома за співучастю Шашкевича «Русалці Дністровій»; приказки збирали священик Степан Петрушевич, Мінчакевич, Ількевич, збірочку, впорядковану останнім, Головацький опублікував у Відні. У виданому там же братами Головацькими альманасі «Вінок русинам на обжинки» Яків Головацький вмістив цінні записи загадок, вірувань і забобонів, народних оповідань.

З поляків на цьому полі продовжував працювати Вуйціцький, численні видання якого («Pieśni Białochrobatów», «Klechdy i podania ludowe»), що стосуються переважно галицького люду – польського і українського, тепер слушно забуті у зв’язку з недоречною манією того автора переробляти народні твори, що, розуміється, позбавляло їх будь-якої наукової вартості.

Нечисленні етнографічні матеріали друкувалися в таких тогочасних часописах, як «Pielgrzym Lwowski», «Lwowianin» Зелінського (1844), «Przyjaciel Ludu» (у м. Лешно) і т. п. Великий поштовх для дослідження народної літератури дала також «Історія польської літератури» М. Вишневського, в якій учений неодноразово торкався народної поезії, народних переказів, вірувань і підкреслював їх значення для пізнання духу народу, його історії.

Не збираюся тут, як і в попередніх нарисах, давати повну бібліографію галицьких етнографічних праць. Зазначу лише, що катастрофа 1846 р. мала дуже шкідливий вплив на розвиток тих досліджень, відштовхнувши на довгі роки польську інтелігенцію від селян. Злосливі «Studia nad literaturą ludową» Б. Бервінського не визнавали народної творчості, заперечували саме існування польського простолюду. Корисна зміна відбулася у цьому відношенні завдяки одній визначній особі – Оскару Кольбергу, за фахом музикантові, любителю народної музики, що від музики перейшов до пісні, а від пісні – до плану зібрати всебічний матеріал для характеристики народу, який заселяє весь простір земель колишньої Польщі. Його монументальна праця «Lud, jego zwyczaje…» своїми першими томами частково охоплює Галичину, подаючи характеристику Краківщини. Потім Кольберг на довгі роки залишив Галичину, показуючи нам у дальших серіях Познанщину, Люблінщину, Куявію, Мазовше і тільки в останніх роках відвідав Галицьку Русь, збираючи багаті матеріали про Покуття і Перемишльщину.

Так само важливим, а в якомусь відношенні і ціннішим виданням є «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej», редагований покійним Ізидором Коперніцьким і виданий на кошти Краківської Академії. Видання важливе не тільки тим, що зосередило або навіть і виховало багатьох пильних працівників на ниві етнографії, зокрема жінок, але й Тим, що започаткувало систематичні студії з археології і антропології нашого краю. Прізвища Кіркора, Оссовського, Руліковського, Майєра і Коперніцького стоять на чолі цілої плеяди молодших працівників і дають гарантію, що праця, розпочата за таким широким планом і з такою любов’ю, не припиниться і розвиватиметься дедалі ширше.

Останнім часом дослідження такого роду ще більше поширив і поглибив інший невтомний та оригінальний працівник – Ян Карлович, перший з поляків фольклорист європейського масштабу, що стоїть на грунті порівняльно-літературної школи. Заснований ним фольклористичний квартальник «Wisła» здобув собі широке визнання, на жаль, не так у Польщі, як поза ЇЇ межами.

Згадані два видання – краківський «Zbiór» i «Wisła» гуртують навколо себе коло визначних працівників, з числа яких слід виділити Бр. Грабовського, Завілінського і С. Удзелю. Останнім часом й інші польські видання охоче і часто друкують фольклористичні праці. Слід назвати передусім Г. Бігеляйзена, ряд народознавчих праць якого опублікували варшавський «Głos», львівський «Przegląd Społeczny» та інші періодичні видання.

Тим часом українська фольклористика відставала. Величезна, але хаотична збірка народних пісень Головацького з’явилася лише в 70-х роках у Москві. Деякі матеріали опублікували Антонович і Драгоманов у їх виданні історичних пісень українського народу, трохи пісень і оповідань друкував Драгоманов у своїх «Малорусских преданиях». За останні кілька років цінні розвідки про народні вірування опублікував Д. Лепкий, чимало праць, що характеризують українських селян, видав чех Франтішек Ржегорж.

Примітки

Оссіан – легендарний воїн і бард кельтів, що, за англійськими легендами, жив у III ст. н. е. Деякі з його пісень були записані не пізніше XII ст. «Відкриття» поезії Оссіана приписав собі шотландський письменник та фольклорист Дж. Макферсон. Однак пізніші дослідження показали, що опубліковані ним твори, за винятком небагатьох фрагментів, є. його власною літературною підробкою.

Персі Томас (1729 – 1811) – англійський фольклорист, дослідник, письменник. Досліджував ісландські та староанглійські народні пісні й балади.

…народних пісень… шотландських (Вальтера Скотта). – Мається на увазі збірник шотландських народних балад: Scott W. Minstrelsy of the Scottish border, v. I – III, 1802 – 1803.

Гердер Йоганн-Готфрід (1744 – 1803) – німецький письменник, філософ, етнограф, представник Просвітництва. Цікавився культурою українського народу.

…збіркою… пісень… «Stimmen der Völkern in Liedern»… – Мова йде про збірник: Stimmen der Völkern in Liedern. Gesammelt von Johann Gottfried von Herder. Stuttgart und Berlin, 1807.

Сід Кампеадор (Родріго Діас Вівар де, бл. 1040 – 1099) – іспанський лицар, в 1094 р. очолив боротьбу іспанського народу проти маврів (так в середні віки в Західній Європі називали мусульманське населення Піренейського півострова і західної частини Північної Африки).

… старонімецькими поемами про Нібелунгів, Гудруна, Парсіфаля… – «Пісня про Нібелунгів» – пам’ятка німецького героїчного епосу, складена на початку XIII ст. В її основі давньонімецькі міфи та перекази V – VI ст.; «Пісня про Гудрун» – німецько-австрійська середньовічна епічна поема, близька за стилем до «Пісні про Нібелунгів»; Парсіфаль, за легендами, останній лицар, що охороняв чашу Грааля.

Доленга-Ходаковський Зоріан – псевдонім Адама Чарноцького (1784 – 1825), польського археолога, дослідника історії та народної творчості слов’янських народів, зокрема поляків, українців і росіян. Записав близько 2000 народних пісень, серед яких 1400 українських.

Красіцький Ігнаци (1735 – 1801) – польський письменник-просвітитель.

Буало Нікола (1636 – 1711) – французький поет, один з головних теоретиків класицизму у французькій літературі.

Вольтер (Аруе Франсуа-Марі) (1694 – 1778) – французький письменник і філософ-просвітитель. У своїх творах боровся проти засилля феодалізму та католицької реакції.

Грессе Жан-Батіст-Луї (1709 – 1777) – французький письменник, перекладач.

Воронич Ян Павел (1757 – 1829) – польський поет і церковний діяч; автор поеми «Sybilla» (1795 – 1800).

Бродзінський Казимир Мацей (1791 – 1835) – польський поет, представник пізнього сентименталізму, автор поеми «Ольдіна» та «Веслав»; історик літератури та критик.

Лінде Самуель Богуміл (1771 – 1847) – польський філолог-лексикограф, автор шеститомного тлумачного словника польської мови.

…заснуванням бібліотеки і Національного музею… – Автор має на увазі інститут ім. Оссолінських у Львові (скорочено Оссолінеум) – науково-культурну установу, що складалася з бібліотеки, музею, видавництва та друкарні, заснованої в 1817 р. польським істориком і бібліографом Юзефом Оссолінським. Відкриття відбулося 1826 р.

…зокрема «Wiećzory drezdeńskie czyli powieść o dziwach i strachach» – Йдеться про видання: Ossoliński J. M. Wieczory badeńskie czyli powieść o strachach i upiorach z dołączeniem bajek i innych pism humorystycznych. Kraków, 1852.

Червінський Ігнаци Любич (бл. 1770 – бл. 1830) – польський письменник, етнограф, вивчав звичаї українського населення Галичини.

«Obrazy Rusi Czerwonei». – Мова йде про твір: Czerwiński I. Okolica Za-Dniestrska między Stryjem i Łomnicą, czyli opis ziemi i dawnych klęsk lub odmian tej okolicy, tudzież lak jest lud prosty dla religii i dla pana swego. Lwów, 1811.

«Pieśni polskie i ruskie» – тобто «Pieśni polskie i ruskie ludu galicyjskiego, z muzyką instrumentalną przez Karola Lipińskiego zebrał i wydał Wacław z Oleska». Lwów, 1833.

Ліпінський Кароль (1790 – 1861) – польський скрипаль та композитор; зробив записи і гармонізацію мелодій польських і українських народних пісень для збірника В. Залеського.

…дві збірки Жеготи Паулі… – І. Франко мав на увазі видання: Paulі І. І. Pieśni ludu polskiego w Galicyi. Lwów, 1838; Pauli I. I. Pieśni ludu ruskiego w Galicyi, 2 t. Lwów, 1839 – 40. Паулі Ігнаци-Жегота (1814 – 1895), польський фольклорист, етнограф, історик, з 1842 р. бібліотекар архіву Потоцьких, згодом директор Ягеллонської бібліотеки у Кракові.

Карпінський Францішек (1741 – 1825) – польський поет-романтик.

Лозинський видав «Руськоє весілє»… – Мається на увазі публікація Лозинського Йосипа Івановича (1807 – 1889), українського етнографа і мовознавця: Ruskoje wesile opysanoje… Peremyszl, 1835 (видано українською мовою латинським шрифтом).

…Вагилевич вмістив у «Часописі» Чеського музею перші спроби характеристики окремих відгалужень українського народу… – Йдеться про статті Івана Вагилевича «Hucułowe obywatele wywśchodnijho pohorja Karpatskeho» – «Ćasopis Ćeskeho Musea», roćn. 13, sv. 1, с. 45 – 48; «Bojkowe lid ruskoslovanský w Halicjich. – roćn. 15, sv. 1, с 30 – 72. «Ćasopis Ćeskeho Musea» – чеський науковий журнал, що виходив у Празі в 1827 р. під назвою «Časopis Musea Království Ćeskeho», a у 1885 – 1919 рр. під назвою «Ćasopis společnosti vlasteneckého Museum v Cechach».

Шашкевич Маркіян Семенович (1811 – 1843) – український поет-демократ, один з діячів «Руської трійці», збирав і популяризував українську народну поетичну творчість.

Петрушевич Степан (1770 – 1860) – священик с. Добряни Стрийського повіту на Львівщині. Написав п’єсу «Муж старий, жінка молода». Збирав українські прислів’я.

Мінчакевич Михайло Андрійович (1808 – 1879) – український громадсько-політичний і культурний діяч демократичного напряму у Галичині, член нелегальної антикріпосницької організації «Союз друзів народу» (1834 – 1835). За підпільну діяльність був засуджений австрійським урядом до чотирьох років позбавлення волі.

Ількевич Григорій Степанович (1803 – 1841) – український фольклорист. Зібрав і видав збірку «Галицькі приповідки та загадки, зібрані Григорієм Ількевичем» (1841). Близько стояв до гуртка М. Шашкевича.

«Вінок русинам на обжинки» Яків Головацький вмістив цінні записи. – У виданому Іваном та Яковом Головацькими альманасі «Вінок русинам на обжинки» (ч. 2, Відень, 1847) Я- Головацький опублікував фольклорні та етнографічні матеріали: «Поділ часу у русинів» (с. 240 – 254), «Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів» (с. 255 – 261), «Ворожіння у русинів» (с. 262 – 272), «Казки.., приказочки», «Байки та небилиці» (с. 346 – 396).

Вуйціцький Казимир-Владислав (1807 – 1879) – польський історик, фольклорист і видавець історичних, літературних та фольклористичних матеріалів. І. Франко має на увазі його твори: Pieśni ludu Bialochorwatów, Mazurów i Rusi z nad Bugu, 21. Warszawa, 1836 – 1837; Klechdy, starożytne podania i powieści ludu polskiego i Rusi, t. 2. Warszawa, 1837.

«Pielgrzym Lwowski» – календар-альманах, виходив у Львові у 1822 – 1823 рр. за редакцією Гюнтера Мауса окремо німецьким і польським виданням. Тут публікувалися також етнографічні матеріали.

«Lwowianin» – щомісячний журнал, орган Товариства власників реальності, який нерегулярно виходив у 1835 – 1842 рр. Головним редактором був Людвік Зелінський.

«Przyjaciel Ludu» – польський суспільно-політичний і літературний ілюстрований журнал консервативного напряму; виходив у Познані та Лешно (1834 – 1850).

Вишневський Міхал (1794 – 1865) – польський історик літератури та видавець історичних джерел, професор філософії в Кременецькому ліцеї (1823 – 1824) і Краківському університеті (з 1831). Йдеться про його твір «Historia literatury polskiej», t. 1 – 10. Kraków, 1840 – 1857.

Бервінський Рішард Вінценти (1819 – 1879) – польський прогресивний письменник, учасник революційних подій 1848 р. Мова йде про його твір ««Studia o literaturze ludowej ze stanowiska historycznej i naukowej krytyki». Poznań, 1854».

Кольберг Оскар (1814 – 1890) – польський прогресивний діяч, фольклорист, упорядник багатотомної збірки матеріалів з польського та українського фольклору. Мова йде про його твір: Lud. Jego zwyczaje, sposób życia, mowa, podania, przysłowia… Seria 1 – 22, Warszawa – Kraków, 1857 – 1889.

Коперніцький Ізидор (1825 – 1891) – польський антрополог і етнограф, родом з Київщини, з 1886 р. професор Ягеллонського університету, член Академії наук у Кракові. З його ініціативи видано ряд матеріалів з української антропології та етнографії. Підтримував особисті наукові контакти з І. Франком.

Кіркор Адам Гонорій (1816 – 1866) – польський і білоруський археолог, лінгвіст і публіцист, автор праць з історії Литви, Білорусії, України, а також з історії слов’янських літератур.

Оссовський Готфрід (1835 – 1897) – польський археолог, вів археологічні дослідження в Польщі і на Україні.

Руліковський Едвард (1825 – 1900) – польський історик та етнограф; збирав етнографічні матеріали на території України. Видав ряд праць з української антропології та етнографії.

Карлович Ян Александр (1836 – 1903) – польський етнограф, філолог, дослідник музичного фольклору.

«Wisła» – науковий етнографічно-фольклорний журнал прогресивного напряму, видавався у Варшаві (1887 – 1905, 1916 – 1917). Орган Польського етнографічного товариства.

Грабовський Броніслав (1841 – 1900) – польський історик, етнограф, письменник.

Завілінський Роман (1855 – 1932) – польський мовознавець, педагог та етнограф.

Удзеля Северин (1857 – 1937) – дослідник етнографії польського населення Західної Галичини.

Бігеляйзен Генрик (1855 – 1935) – польський літературознавець, етнограф; працював разом з І. Франком в газеті «Kurjer Lwowski», опублікував спогади про нього (див.: Іван Франко в спогадах сучасників. Львів, 1956, с 295 – 303).

«Głos» – варшавський тижневик культурно-політичного характеру, виходив у 1886 – 1905 рр.

«Przegląd Społeczny» – щомісячний науково-літературний і громадсько-політичний журнал прогресивного спрямування, видавався у Львові в 1886 – 1887 рр. за редакцією Б. Вислоуха. Співробітниками цього журналу були М. Павлик та І. Франко.

Величезна… збірка народних пісень Головацького… – Головацький Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. – «Чтения в обществе истории и древностей российских», 1863, кн. 3 – 4, с. 1 – 388; 1865, кн. 4, с. 469 – 534; 1866, кн. 1 – 3, с. 535 – 738; 1867, кн. 2, с. 739 – 841; 1870, кн. 3 – 4, с. 1 – 288; 1871, кн. 1 – 2, с. 289 – 523; 1872, кн. 1 – 4, с. 109 – 530; 1876, кн. 1-3, с. 531 – 747; 1877, кн. 2, с. 1 – 24; Окреме видання – М., 1878, кн. 1 – 4.

…Драгоманов у своїх «Малорусских преданиях». – Йдеться про видання М. Драгоманова: Малорусские народные предания и рассказы. К., 1876.

Лепкий Данило (1858 – 1912) – український письменник, етнограф.

Ржегорж Франтішек (1857 – 1899) – чеський письменник, етнограф і фольклорист. У 1877 – 1890 рр. жив у Галичині, вивчав її побут та звичаї, народну медицину.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 126 – 130.