7. Книга Б. Лімановського
Іван Франко
Прошу шановних читачів вибачити за цей надто, може, довгий і сухий вступ до того, що мало бути власне метою цієї розмови, – до аналізу найновішої спроби всебічного розгляду Галичини, яку здійснив Бол[еслав] Лімановський. Його книжка для нас стала такою приємною несподіванкою, що, читаючи її, я мимоволі уявив собі ті труднощі, які повинен був долати автор, бурлака-емігрант, на далекій чужині, не маючи змоги ні відвідати свій край, ні навіть скористатися усім тим, що було необхідне для належного опрацювання краєзнавства Галичини. І, уявивши усе це, я мимоволі захотів, щоб кожен читач книжки Лімановського, користуючись без труда готовими плодами праці автора, зміг усвідомити, скільки важкої і мозольної праці, копітких пошуків коштували ці надруковані сторінки.
Даючи систематичний огляд праць і матеріалів щодо різних галузей нашого краєзнавства, я аж ніяк не збираюся робити закидів панові Лімановському втому, що не використав тієї чи іншої праці. Опрацювання всіх, хоча б тільки найважливіших існуючих праць, що стосуються нашої теми, вимагало б якщо вже не участі кількох фахівців, (географа, етнографа, економіста, історика), то принаймні енциклопедично освіченого вченого і тривалого часу, не кажучи вже про пошуки по архівах і рукописах, гортання підшивок газет, тисяч різноманітних звітів тощо. Справитись з таким завданням одна людини не могла, тим більше, живучи за кордоном і будучи змушеним користуватися такими посібниками і часописами, які вдалося роздобути. І все ж якщо автор відважився узятися за цю працю і справився з нею, може, й не блискуче, але цілком задовільно, то в усякому разі це неабияка заслуга, за яку ми, галичани, маємо бути йому вдячні.
Праця має назву: «Галичина пером і олівцем, опрацював Болеслав Лімановський, малюнки Влодзимежа Тетмаєра» (Львів, 1892). Якщо слова «пером і олівцем» вказують на якусь схожість з закордонними, зокрема німецькими ілюстрованими виданнями «im Wort und Bild», то це. однак, велике перебільшення видавця. Зовні книга виглядає дуже скромно. І хоч самі малюнки п. Тетмаєра вдалі, але надто вже їх мало на сторінках книги і, розуміється, робилися вони наперед, без ознайомлення з текстом, який мали ілюструвати. Тому, якщо матеріал книги стосується всієї Галичини, то п. Тетмаєр ілюструє переважно Західну Галичину, та й то тільки деякі куточки (Татри і Краків), на Львів припало всього кілька ілюстрацій (зображення будівель). Найбіднішим на ілюстрації є той розділ, який міг би бути найбагатшим – характеристика населення міст і малих містечок, його занять, жител, одягу і т. п.
Щоправда, п. Тетмаєр присвячує кілька малюнків і цьому розділу, але вони менш вдалі і слабо характеризують те, що зображують. Наприклад, малюнок на 98 стор., який має зображати Борислав і шахти земного воску, зовсім не передає бориславську дійсність і, мабуть, виконаний у якійсь іншій шахті. Далі, що означають такі малюнки, як «гуралі», «галицькі українці», «галицькі євреї», «типи євреїв і селян» і т. п.? Адже в науковій праці таких загальних понять не повинно бути: треба було виразно сказати, з яких околиць ці люди (якщо вони справді походять з якихось певних околиць). Ще одним недоліком, що пояснюється тематичною бідністю ілюстрацій, є те, що вони, як правило, зовсім не пов’язані з текстом, не ілюструють його, а схожі чимось на непотрібний апендикс, доданий для збільшення обсягу й ціни книжки.
Переходячи до самого тексту книжки п. Лімановського, мусимо відзначити, що цей текст уже друкувався в місячному додатку до «Przeględu Tygodniowego» і звідти передрукований без змін, чого, однак, не вказано ні в заголовку, ні в передмові. А шкода, бо непопереджений читач натрапляє в тексті на неприємні несподіванки – недомовки і навіть великі пропуски, яких не зможе собі пояснити. Розуміється, це робота «нечистої сили», що діє у Варшаві під назвою попередньої цензури. Найвідчутніший пропуск на стор. 42 у розділі «Історичний нарис», який охоплює історію Галичини за цілих 30 років, притому таких незвичайно важливих і цікавих років, як період 1830 – 1860 рр. Справді, дуже шкода, що Польська книгарня у Львові, яка видала цю книгу, не домовилася з автором про доповнення галицького видання тим, що кололо очі російським цензорам.
Автор поділив книгу на 10 розділів: у 1-му схарактеризував землю та ЇЇ природу, у 2-му – населення, у 3-му подано історичний нарис, у 4-му змальовано людські оселі, у 5-му – політичну структуру й політичне життя краю. Дальші розділи присвячено характеристиці суспільства та його цивілізації, а саме: в 6-му висвітлено земельну власність і сільське господарство, у 7-му промисловість, робітництво і промисловців, у 8-му торгівлю, кредит, шляхи, у 9-му – освіту, а в 10-му – філантропічні установи і товариства. Можна б сперечатись щодо такого розподілу, можна б визнати його дещо хаотичним і механічним, оскільки однорідний за характером матеріал подано в різних розділах, чим порушено природну послідовність тем. Так, розділ про людські оселі є продовженням розділу про фізичну географію і мав би йти відразу за ним.
Розділ «Політична будова краю», не кажучи вже про неточність назви, мав би йти відразу за розділом «Населення», де схарактеризовано антропологічні та етнографічні властивості населення Галичини. Розповідь про політичне життя логічно не можна відірвати від історичного нарису і т. п. Всі ці зауваження, на перший погляд, формальні, але тільки на перший погляд, бо ота певна хаотичність у розподілі предмета свідчить, що автор, незважаючи на безперечну пильність у зборі матеріалу і мудру інколи економність при його викладі, не осягнув свій предмет з достатньою глибиною, не зумів через увесь свій нарис провести як одне ціле ідею, що була б живлющою для всіх розділів і творила з них живий витвір духу, який заговорив би з нами своїм індивідуальним життям (як це має місце, наприклад, у книзі Калінки «Галичина і Краків» або у книзі Щепановського «Злидні Галичини»).
Тільки таке осягнення цілості однією провідною ідеєю забезпечує успіх і вплив твору, зовсім не потребуючи при цьому зменшення його наукової вартості. Праця п. Лімановського, яку ми зараз розглядаємо, – копітка і старанна компіляція відомостей, знаних з дотеперішньої краєзнавчої літератури, загалом вона пройнята чесною і симпатичною тенденцією, але в ній не виявлено глибокого критичного інтелекту і сильного запалюючого почуття. Розуміється, це я пишу не для того, щоб зробити закид авторові. Було б несправедливим вимагати від нього більше, ніж може дати. Враховуючи умови, за яких він працював, вважаю, що об’єктивний розгляд його праці буде найкращим з нашого боку визнанням її вартості.
Примітки
Лімановський Болеслав (1835 – 1935) – польський публіцист, соціолог та історик; один із засновників реформістської Польської соціалістичної партії.
Тетмаєр-Пшерва Влодзімеж (1861 – 1923) – польський поет, художник-графік і буржуазний суспільний діяч; з 1911 по 1918 р. член австрійського парламенту
«Przegląd Tygodniowy» – польський суспільно-артистичний журнал, видавався з 1866 по 1905 р. у Варшаві. Провідний орган польських позитивістів.
Польська книгарня – львівське книготорговельно-видавниче підприємство А. Бартошевича, а пізніше Б. Половецького. Діяло у 1872 – 1939 рр.
…дуже шкода, що Польська книгарня… не домовилася з автором… – До цього місця у першодруку було подано редакційну примітку про те, що рецензована книга – не окреме видання, а відбиток з журналу і що рукопис повного тексту ще чекає на видання.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 46, ч. 2, с. 139 – 142.