7. Порада ворожки

Іван Франко

Сумував страшенно батько

і ходив зовсім недуж,

та в норі своїй від рани

мучився не менше й вуж.

А хоч рана й загоїлась,

він, безхвостий, нездоров,

відцурався хати, стайні,

і подвір’я, і коров.

Та з ним разом давнє щастя

улетіло зо двора:

ниви витовк град уліті,

висушила степ жара,

хижа гусінь сад об’їла,

від зарази скот попух,

в хату слабість загостила,

мов повіяв смерті дух.

Що робити? Рада в раду:

до ворожки вдався він,

чи не скаже, що за ворог

є причиною тих змін?

Поворожила ворожка

на бобах чи на зірках

та й говорить: «Сам ти, друже,

сам біду на себе стяг.

Був приятель в тебе щирий,

що від зла тебе стеріг,

але першої образи

ти стерпіть йому не міг.

Ти його зневажив тяжко,

тяжко гнівається він, –

ну, а гнів його, мій друже,

се причина всіх відмін.

І нема тобі рятунку,

пропадеш увесь дотла,

доки в вуглі твого дому

гнів той, мов огонь, пала,

Лиш одна тобі порада:

всьому гніву дати стрим

і перепроситься щиро

із приятелем старим».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 92 – 93.