26.08.1898 р. До А. Ю. Кримського

Дорогий друже!

У відповіді на Ваш лист з 17.VIII 98 мені, як бачу, прийдеться таки писати Вам дещо ширше, ніж думав зразу, хоча й сим разом, боюсь, не буду міг у всім задовольнити Вас. Я тепер на селі, до того болить око і часу мало (мушу сидіти одному малярові до портрета). Ну, та сяк чи так, а попробую поперед усього відповісти на Ваші питання, а там і від себе додати, що буду міг.

Точних дат моїх писань за останні 8 літ подати Вам не можу. Дещо є на самих писаннях (нпр., «Для дом[ашнього] огн[ища]», а дечого я й сам не тямлю. В усякім разі, крім сеї повісті і драм, для інших речей написання і надрукування досить близькі. «Основи суспільності» писані від номера «Ж[итя] і сл[ова]» до номера і досі не скінчені.

Щодо моїх драматичних творів, то скажу Вам, що драма – моя стародавня страсть. Ще в гімназії я писав історичні драми, а, бувши студентом університету, виставив був навіть одну драму на аматорськім спектаклі. Але я тоді зневірився в своїй драматичній здібності і надовго покинув писати драми. Тільки стаття пані Крживіцької в варшавськім «Głosie» про те, що мої новели мають у собі багато драматизму, спонукала мене думати знов про компонування драм, а конкурс, розписаний Виділом Крайовим на руські драм[атичні] твори, заставив мене написати «Украдене щастя».

Сю драму я кілька разів переробляв. Її успіх [спонукав] мене писати дальші драми: «Рябину», «Учителя», «Кам’яну душу», «Сон Святослава», «Майстра Чирняка» і «Будку № 27» (останні дві одноактові). Страшенне безладдя, яке панує в гали[цькім] театрі, і систематичне еліміновання народної штуки з репертуару директором Лопатинським знеохотили мене до драми. У мене є розпочата історична драма з часів Хмельницького, та чи і коли я скінчу її – святий знає.

Про вплив Грушевського на мою л[iтературну] діяльність не можу Вам нічого сказати. Ані його твори ні в чім не були для мене взірцем, ані його знання літератур не є таке, щоб я міг дечим від нього покористуватися. Чи мав я який вплив на нього, сього також не можу сказати.

Чи була де докладна рецензія на мого «Варл[аама] і Йоас[афа]», не можу Вам сказати. Я знаю тільки згадки Крумбахера в «By[zantinische] Zeitsch[rift]», в «К[иевской] стар[ине]» і те, що є у Пипіна («Ист[ория] р[усской] лит[ературы]», II, 68).

Статтю Кониського в «Ateneum» я своєвременні читав і рецензував у «Зорі», але її в мене нема, а здобути її тепер, сидячи на селі за 20 миль від Львова, також не можу. Оскільки тямлю, стаття була дрантива, і я не знаю, пощо б Вам чіпати її. Зрештою, якби Вам було конче треба, то, вернувши до Львова за тиждень, я можу зладити Вам із неї виписки, бо визичити екз[емпляр] нема де, крім у пуб[лічних] бібліотеках.

А тепер подам Вам дещо такого, що, може, придасться до зрозуміння моїх творів і чого я не подав у автобіографічнім листі до Драг[оманова].

Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич (вона перекладала дещо з Золя і Гонкурів, зібрала весільні пісні з Лолина, переклала роман Ланської «Обрусителі»). Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені, надіючися, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878 – 1879 р. заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880 р. присилували панну вийти заміж за іншого, попа Озаркевича (брата писательки Кобринської, чоловіка зрештою дуже гарного). Се був для мене важкий удар; сліди його знайдете в «На дні» і в віршах «Картка любові».

Пізніше я познайомився з двома руськими поетесами, Юлією Шнайдер і Клементією Попович, але жодна з них не мала на мене тривкого впливу. Більше враження зробила на мене знайомість з одною полькою, Йосифою Дзвонковською. Я хотів женитися з нею, та вона, чуючи в собі початки сухіт, відправила мене і в кілька рік пізніше вмерла як нар[одна] учителька.

З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір не був архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би був розвитися краще і доконати чогось більшого, ну, та дарма, судженої конем не об’їдеш.

Фатальне для мене було те, що, вже листуючись з моєю теперішньою жінкою, я здалека пізнав одну панночку польку і закохався в неї. Отся любов перемучила мене дальших 10 літ; її впливом були мої писання «Маніпулянтка», «Зів’яле листя», дві п’єски в «Ізмарагді» і недрукована повість «Lelum-Polelum», із неї перша глава була друкована в «Ateneum» п[ід] з[аголовком] «Jeden dzień z życia uliczników Lwowskich» і ще одна глава «Bohater mimo woli» була в календарі «Lwowianka». Після сього Вам буде зрозуміла п’єска «Тричі мені являлася любов» у «Зів’ялім листю».

Без сумніву великий вплив мав на мене пок[ійний] Драгоманов, але вплив дуже sui generis, більш негативний, як позитивний. Спеціально як белетрист я майже нічого не скористав від нього; він, бачилось, не звертав уваги на мою белетристику, а коли де на що й звертав увагу, то тільки лаючись. Посередньо і безпосередньо він пер мене до публіцистики, але й тут не любив думок інших, крім своїх власних. Реасумуючи все, що лишилось мені в пам’яті з його впливу, я сказав би, що він не був для мене батьком, добрим, ласкавим і вирозумілим на хиби поводирем, а радше батогом, що без милосердя, не раз несправедливо, а завжди болюче цьвігав мене. Се була важка школа, тяжча, як у дрогобицьких василіан.

Щодо літературної кар’єри, то головним моїм взірцем був Золя, потрохи Діккенс, Брет-Гарт, Марк Твен і Щедрін. Зрештою я шукав собі сам дороги, пробував різних тонів і різних манер, дивлячись на одно, щоб зміст був свій, щоб душа твору була частиною моєї душі.

У науці і публіцистиці я був і, мабуть, усе буду тільки дилетантом. Мене тягне сюди і туди, я силкуюся пізнати се й те питання, а коли берусь писати про нього, так се головно для того, що ніхто компетентніший про нього не пише. Я більш популяризатор, ніж оригінальний учений.

Зрештою се вже Ви оцінюйте як знаєте, Вам збоку видніше. Я тільки те чую, що і в свої наукові і публіцистичні праці я вношу свій темперамент і сим способом розбуджую зацікавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрівали сих питань. Для Галичини се досить багато.

На сьому кінчу і цілую Вас.

Ваш Ів. Франко

Примітки

Вперше надруковано: Франко І. Твори в 20-ти т., т. 20, К., 1956 р., с. 580 – 582.

Датується за поштовим штемпелем на конверті.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 90).

У відповідь на Ваш лист з 17. VIII 98… – А. Кримський написав Франкові, що його попередній лист «дуже коротенький і мене не задовольнив» і поставив цілий ряд конкретних питань, на які Франко відповідає (Кримський А. Ю. Твори в 5-ти томах, т. 5, с. 322 – 323).

…мушу сидіти одному малярові до портрета… – Портрет І. Франка малював відомий український художник Іван Іванович Труш (1869 – 1941).

…виставив був навіть одну драму на аматорськім спектаклі. – «Три князі на один престіл» І. Франко написав у 1874 р. Драма була поставлена студентським гуртком Львівського університету в 1876 р.

«Głos» – польський громадсько-політичний і науково-літературний журнал ліберально-демократичного напряму. Виходив у Варшаві в 1886 – 1905 рр.

…конкурс… на руські драм[атичні] твори… – Конкурс було оголошено 18 березня 1891 р. У січні 1893 р. драма «Украдене щастя» була відзначена премією і рекомендована для постановки.

Лопатинський Лев (1868 – 1914) – український письменник, драматург і актор, якийсь час був директором львівського театру «Руської бесіди».

…розпочата історична драма з часів Хмельницького… – така драма І. Франком написана не була.

Крумбахер Карл (1856 – 1909) – німецький філолог, засновник візантології в Німеччині, журналу «Byzantinische Zeitschrift», періодичного видання «Byzantinisches Archiv».

Пипін Олександр Миколайович (1833 – 1904) – російський історик літератури; академік Петербурзької АН (з 1896 р.), представник культурно-історичної школи в літературознавстві, автор чотиритомної «Історії російської літератури» (1898 – 1899).

Статтю Кониського в «Ateneum»… – «Zarysy ruchu literackiego rusinów» («Ateneum», 1885, czerwiec, lipiec, serpien). На цю статтю І. Франко надрукував рецензію в журналі «Зоря» (1885, № 19, с. 226 – 227).

«Ateneum» – польський літературно-критичний журнал ліберально-буржуазного напряму; виходив у Варшаві протягом 1876 – 1901 рр.

…у автобіографічнім листі до Драгоманова. – Йдеться про лист І. Франка до М. Драгоманова від 26 квітня 1890 р. Уривок з листа друкувався у передмові до збірки оповідань І. Франка «В поті чола. Образки з життя робочого люду» (Львів, 1890, с. IV – XVI).

Рошкевич Ольга Михайлівна (1853 – 1935) – приятелька І. Франка; записувала народні пісні і обряди, перекладала художні твори з російської і французької літератури.

…роман Ланської «Обрусителі». – Роман російської письменниці Ланської (Н. В. Яковлевої) «Обрусителі» в українському перекладі Ольги Рошкевич вийшов у Львові 1886 р.

…по моїм процесі 1878 – 1879 р… – 12 червня 1877 р. І. Франка було заарештовано і звинувачено в приналежності до таємної соціалістичної організації. У тюрмі він пробув дев’ять місяців. На судовому процесі письменника засуджено до ув’язнення. У березні 1878 р. його звільнили, в березні 1880 р. арештували вдруге і протримали у коломийській тюрмі без суду і слідства три місяці.

Шнайдер Юлія Юліївна – українська поетеса, писала під псевдонімом «Уляна Кравченко».

З теперішньою моєю жінкою… – І. Франко одружився у травні 1886 р. з Ольгою Федорівною Хоружинською (Франко; 1864 – 1941), родом з села Борки на Харківщині.

…одну панночку польку – Целіну Журовську (в заміжжі – Зигмунтовську).

«Lwowianka» – щорічний польський календар, виходив у Львові.

…важка школа, тяжча, як у дрогобицьких василіан. – Тяжке життя школярів змальоване в оповіданнях «Schönschreiben», «Отець гуморист» та ін.

Діккенс Чарлз (1812 – 1870) – англійський письменник-реаліст.

Брет-Гарт (Гарт Френсіс Брет; 1836 – 1902) – американський письменник.

Твен Марк (Семюел Клеменс; 1835 – 1910) – американський письменник.

Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович (1826 – 1889). – російський письменник-сатирик, революційний демократ.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 113 – 115.