Могила Тарасова

Іван Франко

1

Над Дніпром-Славутою

У степу дріма

Сиротов забутою

Могила сама.

Здерли вихри ряст її,

Бік Дніпро підмив,

Одинокий хрест її

Вже давно підгнив.

Наче світ забув о ній

Із давніх давнин, –

Хоч той, що заснув у ній, –

Перший Русі син…

2

Над могилу вбогую

В духів тайну мить

Світлянов дорогою

Чистий дух летить.

Мов до неньки рідної,

До землі приляг,

Мов від неї, бідної,

Все почуть забаг:

Чи великий труд його

Плоди вже приніс?

Чи коханий люд його

В щастя, волю вріс?

3

«Ох, Тарасе мій! До нас

Вчасно ти злинув,

Хоч по твоїй смерті час

Довгий вже минув.

Воля нездоровою

Вийшла для селян, –

І над нашов мовою

Ще смієсь тиран.

Біднотою спільні ми,

Села і міста, –

Над тобов не вільні ми

Ставити й хреста!»

4

Заридав гіренечко

На могилі дух:

«Україно, ненечко,

Доки ж твоїх мук?

Вічно ж непогодами

Будеш бита ти?

Вічно ж між народами

За наймита ти?

Ні! Вже жереб твій тяжкий

В бездну проваливсь,

Вже світає світ яркий,

Вже…» Втім дух розливсь.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884, № 5, с. 1, за підписом Живий.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 371 – 376.