Пісня Швінделеса Пархенбліта

Іван Франко

Я собі жидок убогий

З тої коршми край дороги,

Uen ech bin asach loyal.

Трошки з бромфен шинкував я,

Трошки гроші позичав я

На сто двайцять п’ять перцент.

Мав усього я богато,

І для гоїм був я тато,

Ратував з усяке бід.

Чи то погріб, чи родини –

Всі до мене приходили:

Дай горілки, Пархенбліт!

Аж нараз ся все урвало,

Як би їм замурувало –

Відки? За що? Пощо? Як?

Гой п’є пива і гербати

І газети йде читати!

As se treffen soll der Schlag!

А газети, що вно пишуть?

Дай їм Боже най поздишуть,

Die Behajme! Hört – же, hört!

Що жид п’явки, деришкіри,

Що московські й прускі віри

Геп-геп! жида б’ють насмерть!

Що в французи і венгерці

На жидів є кепське серці,

І в Снятии, bei Kałamaj,

В біле день жиди напали

Міщанина й закопали

Аж по вухи в гній – aj, wąj?

Ни, на що ему копати!

І нащо таке писати!

Waj! Geseres! Criminul!

Таж як хлоп то прочитає,

То він зараз погадає:

Злодій Мошко, злодій Сруль!

Uen ech hob a grojsse Mojre

І кленуся вам на Тойре:

Буде з того цурес!

Бо як часом в чорну днину

Хлоп візьмеся за дубину,

Буде всім капурес.

Отже ж прошу послух дати,

Що я маю ту сказати,

Щоб усім нам було гіт

Бо тепер я не торгую,

Тілько ходжу та й міркую,

Як ту жити, Пархенбліт?

Проше панство, я гадаю,

Що як згине в нашім краю

З голоду всі жид, як мух,

То і шляхта благородне

Згине также з смерть голодне

І пропаде польське дух!

Тож кричім з цілого рота.

Хто є польське патріота,

Хто шляхетне любит рід,

Най до нас ся прилучає,

Най до спілки приступає,

Що задумав Пархенбліт!

То практичне буде спілки,

Не тромтадратичне тільки

Iüdisch-polnische Partei!

Сли без жида шляхта гине,

Ни, то шляхта же повинне

Ратувать жидів, – aj, waj!

А чому ж не поратує,

Сли то gur nischt не коштує?

Бо на то є guter Rat:

Най пан їде на всю зиму

До Парижа, до Льондину,

Й не вертаєся назад.

Пан там бавится, гуляє,

А ту в добрах управляє

Іцки, Мошки, Дувид, Сруль,

Пан напише: Іцки, Мошки,

Шли мні гроші, а не трошки, –

А той шле і nochamul!

Так мине три-чтири роки,

Ні, то Іцки вже нівроки

Стане міцно на ногах,

Пан дістане поквитації,

Що всі добра з ліцитації

Купив Іцки Гундешмах.

Ни, при нім і пан не згине,

Сли з далекого країне

Приведуть його mit Schub,

Буде в Іцки за наставник,

Буде мати гарап славний,

Буде торгав слуг за чуб.

Аж тогди нам світ всміхнеся,

Перед нами й хлоп угнеся,

Як удасться Швіндлів план,

Тож то буде славно жити,

Як будуть жидам служити

Руський хлоп і польський пан!

Примітки

Вперше надруковано в журн: Нове Зеркало. – 1884. – № 2. – 15 (27).І. – С. 4, за підп.: Мирон***.

Подається за першодруком.

Швінделес Пархенбліт (від: der Schwindler – шахрай, das Parchenblüt – попсована кров (нім., ідиш)) – постійний персонаж «Нового Зеркала», поряд з Микитою Хрунем, Шкаралупником, Patriotnikom, єзуїтами («Лазуїти»), москвофілами («Мы»), сільськими політиками Реєнтним та Войтовичем, д-ром Вичосою, Золотим хлопцем, Луцем і Процем, Лизуновичем тощо.

У кривому дзеркалі свідомості цих людей – представників різних політичних угруповань, національностей, соціальних прошарків, характерів – систематично в пародійній формі відбиваються актуальні події суспільного життя Галичини тих часів. На кожного з них заведено спеціальні рубрики, ілюстровані графічними шаржами пера К. Устияновича, наповнювані переважно сатиричними діалогами, монологами, жартівливими сценками, епіграмами, саркастичними репліками, загадками. Час від часу згадані персонажі стають дійовими особами карикатур, уміщуваних на останній сторінці кожного числа видання. Образ Швінделеса Пархенбліта – захланного, убогого і «лояльного» хасида – не єдиний у сатиричній галереї «Нового Зеркала», до якого звертався Франко.

Ростислав Чопик

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 125 – 128.