Праведні й неправедні
Іван Франко
Блаженний муж, котрий все йде туди,
Де раду радять Рідель і Калінка,
Сильвестрові цілує все сліди
І славословить Клима щохвилинна.
Одного сина дав в новіціат,
А другого в обитель змартвихвстанську,
Цурається всіх руських віч і рад,
Лиш про ознаку дбає крилошанську.
І стане він, мов дерево в саді:
Низ річка миє, верх блищить до сонця;
Зростуть його писклята молоді,
Жона ж його прославиться, як Бронця.
Йому Сарницький дружно руку стисне,
Йому Сильвестер скаже: «Отче милий!»,
І благодать Калінки теж не скисне,
І ласка Рідля вкажеться в злій хвили.
Не так-то буде тим рабам невірним,
Що не іщуть протекцій ні старунків,
На вічах плещуть та кричать з Нагірним,
Сміються з грішних «Зеркала» рисунків,
Проти «Сіона» шлють протестів град
І декламують «Сучасний літопис»,
Подають в сумнів Клима целібат,
Про семінар гризький торочать допис.
Мов з вітром пил, немов без масла каша,
Розсиплються, мов матиця, заснуть,
Заблудять, мов та Руська рада наша,
Мов Наумович, до тюрми підуть.
Забрешуться, немов «Новий пролом»,
Зашкаралупляться, мов Дом народний,
Самі о себе вдаряться чолом,
Самі себе з’їдять, мов смок голодний.
Застрашаться, мов «Діло», власних слів,
Закоценіють, мов та Ставропіг’я,
Науку зроблять з своїх власних снів,
Помруть, мов бурса, з вогкості й безхліб’я.
Замре їх пам’ять і защезне слід,
Розслизнеться вся їх крамола хитра;
Для праведних новий заблисне світ –
Парохія, і пелерина, й митра.
Написано д[ня] 14 червня 1884, досі не друковано.
Примітки
Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884, с. 1, під заголовком «Перший псалом» («Сучасна парафраза»), під псевдонімом Не-Давид.
Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 193, с. 50 – 51, з кінця зошита), без заголовка, та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 143). Автографи мають деякі розходження в тексті. Для порівняння наводимо два рядки останньої строфи автографа № 193:
І щезне пам’ять їх, замре їх слід,
Розслизнесь вся їх коромола хитра.
Неістотні розходження є і в інших рядках.
Подається за автографом (ф. 3, № 232).
Блаженний муж, котрий все йде туди – перифраза Псалтиря, 1, 1.
Калінка Валеріан (1826 – 1886) – польський буржуазний історик, відомий реакційними заходами по заснуванню колегіумів для української молоді в Галичині з метою виховання в неї почуття відданості польській шляхті та навернення її до католицької віри. Франко гостро критикував ці його заходи.
Сильвестр – Сембратович Сильвестр (1836 – 1898), професор догматики Львівського університету, з 1885 р. – греко-католицький митрополит, з 1895 р. – кардинал, організатор реакційного видання «Рускій Сіон».
Клим – Сарницький Климент (1832 – 1909), реакційний церковний діяч, протоігумен, професор богослов’я і східних мов Львівського університету.
Бронця – хазяйка і фаворитка василіянського ігумена о. Клима Сарницького. Прим. І. Франка.
Нагірний Василь (1847 – 1921) – галицький діяч, один з організаторів торговельно-економічних товариств. Архітектор.
«Зеркало» – сатирично-гумористичний журнал, виходив у Львові з 1882 по 1893 р., з липня 1883 р. під назвою «Нове зеркало».
«Рускій Сіон» – клерикальний журнал, виходив у Львові у 1871 – 1883 рр.
Матиці – культурно-освітні товариства у південних і західних слов’янських країнах, які у XIX – на початку XX ст. відіграли позитивну роль у розвитку національної культури, зокрема у вивченні історії, фольклору та етнографії.
У 1848 р. у Львові була заснована Галицько-руська матиця, яка займалася видавничою діяльністю. До її складу входила частина галицької інтелігенції, зокрема уніатського духівництва, що підтримувала реакційну політику цісарського уряду.
Головна руська рада – політична організація української буржуазної інтелігенції та верхівки уніатського духівництва Західної України проавстрійського напряму (1848 – 1881).
Народний дім – культурно-освітній осередок, який 1849 р. відкрила у Львові Головна руська рада.
«Діло» – українська газета. Виходила у Львові з 1880 р. до 1939 р.
«Ставропігійське братство» – релігійно-національна організація українських міщан у Галичині, заснована у Львові в кінці 16 ст. Братство мало школи, сприяло книгодрукуванню та розвиткові культури. Воно вело боротьбу проти національно-релігійного гніту з боку польської шляхти та уніатів. Братство також виступало проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів. У 1708 р. клерикали схилили братство до унії з римо-католицькою церквою. За часів І. Франка «Ставропігійське братство», очолюване москвофілами, мало реакційний характер.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 381 – 382.