Швінделес Пархенбліт

Іван Франко

Вай, що крику наробило

У газеті руській «Діло»

Ксьондз Качале із Шельпак,

Що за п’ять, за десять роки

В польське сейм і рад нівроки

Не найдеш на лік поляк!

Але Іцки, Срульки, Мошки

Як віднині вже потрошки

Все ojczyznę від панів

Покупують, пошахрують…

То й до сойму повандрують.

Ни, що він ту злого вздрів?

Що за хухем він велике!

Чиє дім, того й музике, –

Кождий гой вам то повість.

А нащо таке писати

І вельможне пан лякати,

І робити нам на злість?

Ксьондз Качале із Шельпаки!

Ви співайте: паки, паки, –

А панів лишіть для нас!

Бо як довго потихіцки

Буде скуб їх Мошки й Іцки,

То не буде скубло вас.

А як чисто обскубемо,

Сойми, ради заберемо,

Ви тогди вклонітся нам, –

Ми житє вам зробим раєм,

В нашій службі ми зрівняєм

Руське хлоп і польське пан.

Примітки

Уперше надруковано в журн.: Нове Зеркало. – 1884. – № 3. – 1 (13).II. – С. 2, за підп.: Мирон***.

Подається за першодруком.

Вай, що крику наробило… – Мається на увазі стаття С. Качали «З Шельпак» («Діло», 1883, № 146). Тут у гострій полемічній формі критиковано угодовські настрої греко-католицьких священиків о. Дудикевича та о. декана Стеткевича, які підтримали ідею надання стипендії одному підгаєцькому учневі з метою утримання його в інтернаті змартвихвстанців.

С. Качала нагадує, що аналогічна безпечність у минулому, коли українських дітей віддавали на навчання в єзуїтські школи, призвела до відчуження шляхти і міщанства від рідного народу. Тепер же «інтернати змартвихвстанців мають відчужити від нього духовенство», в чому не полишає сумніву відверта політична зорієнтованість цього чину. «Тактика тая сама і метода, що у єзуїтів, тож і наслідки не можуть бути інші».

Стаття викликала гучний резонанс у духовних і світських колах. Єпископ-адміністратор С. Сембратович, якому здалося, що нею зачеплено інтереси унії, викликав автора до Львова давати пояснення. На захист старенького і хворого священика-патріота постала громадська думка. Так, у великій редакційній статті «О[тець] Ст. Качала а митр[ополичий] ординаріат» («Діло», 1884, № 10) народовці заявили, що «не против унії, але против тих, що підтинають у нас корінь унії, виступив о. Качала в своїй знаменитій дописи, знайшовшій такий щирий одклик в цілім руськім духовенстві і народі».

Франкова пародія – один із голосів на підтримку автора статті.

Качала Степан (1815 – 1888) – греко-католицький священик, український політичний і громадський діяч у Галичині. Один із засновників товариств: Галицько-руська матиця, «Просвіта», Товариство імені Шевченка. З 1861 р. обирався послом до Галицького станового сейму та віденського парламенту. Автор праць із політичної історії України та Польщі.

Ростислав Чопик

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 128 – 129.