9 – 10.10.1883 р. До М. І. Павлика

Дорогий друже!

Лист Ваш вчора получив і зараз говорив в «Ділі», щоб Вам слали дальше. Не знаю, що зроблять. Щодо поклику до читалень, то я готов зладити, – не знаю тільки, чи Белей помістить. Я зладив літературну вість про праці Драгоманова в іностранних язиках, та й та, бачу, не ввидить світа божого. У нас остра цензура!

З Станіслава я приїхав аж в понеділок вечором, відтам не міг до Вас написати нічого, а тут сей час робота і розирва. Отсе аж нині в бібліотеці Оссолінських пишу до Вас, та й то приходиться коротко, бо нема часу. Федоровичеві щось стрілило в голову і телеграфічно зазвав мене до Вікна, так що зараз нині мушу їхати. Не знаю, чи зможу ще нині написати до Драгоманова, – досі не писав. Коли б Ви писали до мене, то шліть в редакцію «Діла».

Мій станіславський проект не тільки що не розбився, але посунувся значно наперед. Від приїзду мого з Коломиї аж до від’їзду у Львів над ним ішла ненастанна дискусія. Пані Дзв[онковська] висповідалася з усього так, як перед попом, і я маю надію, що при такім щирім поступуванні ми мусимо у всім погодитись і зійтися. Конечно, всього-на-всього ми ще не обговорили, але те, що осталося, для загального устроєння колонії не має такої ваги, як для мене особисто, – значить, справа побічна, партикулярна. Впрочім, і се, надіюсь, полагодиться незадовго, коли пані Дзвонковська буде у Львові.

Мені ж поручила вона написати до Вас і сестри Вашої з запитанням: чи і коли могли б Ви переїхати на життя до неї. Сестра з панною Дзвонковською занимались би домашнім господарством, котре зовсім не буде велике, так як вас було б в хаті всього лиш четверо люде[й], бо син їде на університет. При тім же сестра могла б також з панною Дзвонковською вкупі заробляти і шиттям, а пані Дзвонковська могла б вистаратись о роботу. Все ж мали б собі окремий і вигідний покій, ліпшу їду, ніж в Коломиї, і не потребували б турбуватися ані уплатою чиншу, ані нічим, окрім своїх праць літературних і наукових; заробком своїм могли б ви розпоряджати по своїй волі. Се був би, конечно, свого роду interim, через зиму, – з весною надіятись, що спілка наша зможе ввійти в життя, а тоді обставини уладились би дефінітивно.

Жаль, що я в тій хвилі не чуюся в силі промовити до Вас гаряче, розентузіазмувати Вас трохи, збудити в Вас крихту віри в людей і в будучність, щоб тим способом наклонити Вас поглядіти на се діло з кориснішого боку, ніж Ви до сього привикли. Одно тільки скажу Вам: відлюдком Ви не проживете довго, бо не то що зруйнуєте фізично себе і сестру, але й знидієте духово, скваситесь і попадете в песимізм. А творячи собі згори певного роду, що так скажу, передсуди против людей, котрих ще не знаєте, затруюючи собі згори кожну хвилю супокою, яку тільки можете мати в будучності, – скажіть самі, до чого ж дійдете таким способом? І чи се дорога, котрою повинен іти чоловік, бажаючий сяк чи так служити громаді, т. є. людям? Без любві до людей – не до абстракційних громад, з котрими в житті не зустрінетесь, а до одиниць, з їх хибами і добрими прикметами – Ви не зайдете далеко.

А зважте ще й ось що: в Коломиї життя буде коштувати Вас багато, більше, ніж літом, а гроші відки візьмете? Я говорив Вам, щоб на «Просвіту» Ви не надто много числили. От і тепер я боюсь, щоб Ваші надії на 50 з[лотих] р[инських], о котрих Ви говорили, не були геть-геть утопійніші від моїх надій на станіславську спілку. [Він] крутив головою, казав, що внесе ваше жадання перед виділ, але коли се буде і як рішить виділ, се ще надвоє баба казала. А Вам прийдеться ждати – і гинути. Я думаю, що проект і запрошення пані Дзвонковської для Вас тепер єдина дошка спасения, за котру Ви тим більше можете і повинні вхопитись,

що 1) на чужий хліб Ви не підете, так як сестра внесе роботу і уможливить відправлення служниці, котра багато коштує, а нічого робити не вміє, а Ви самі можете в міру потреби також вносити часть свого зарібку.

2) Люди самі просять Вас і, певно, що радо приймуть. Дальше мені здається, що на тій точці легше нам буде дійти до ладу і з бібліотекою: я обіцявся в разі осущення нашого плану звезти бібліотеку до Станіслава і готов би зачати се зараз, скоро б тільки Ви туди приїхали. Там найшлись би шафи, а у мене й гроші на перевозку будуть.

Признаюсь Вам, що мене дуже засмутив Ваш рішучий відказ в листі, що мовляв Ви нізащо не пристанете, ані сестра. Причин до того я ніяких не бачу. Ви говорите про якісь «подрібності, котрі можуть затруїти все наше життя» і т. д. Але ж іменно ті подрібності – хлопоти о насущний хліб, тепер затруюють наше, т. є. головно Ваше життя, а мені ж іде о їх усунення. Щодо брата і батька, то, конечно, я, не говоривши з ними, не можу ручити за нічо, але й тут інтерес представляється так корисно, що я не сумніваюся о їх згоді. А видумувати щось інакшого – ну, прошу, стрібуйте!

Формулюючи все написане, я прошу Вас ось що:

1) перечитайте і розтолкуйте сей лист також сестрі, але розтолкуйте від мене, т. є. так, як коли б я сам се робив;

2) напишіть до пані Дзвонковської (Stanisławów, za rampą Tyśmieniecką, własny dom), яке Ваше рішення, т. е. чи і коли будете могли перебратися туди;

3) відкажіть також мені, яку даєте їй відповідь або, коли можна, долучіть копію листа Вашого до неї.

Тільки, ще раз прошу Вас, не відказуйтесь! Я так сердечно рад би, щоб наша щербата доля хоч що-то поліпшилася, що дуже би мене то боліло, коли б Ви, чисто собі з якогось роздражнення чи з відлюдства відказалися і самі своєю волею розбили той намір, котрий при розумнім провадженні може не тільки нам запевнити безпечне і по можності щасливе життя, але з часом послужити твердою опорою і для других потребуючих.

А коли Ви, не пробувавши, відкажетесь, то я, конечно, плану свого не покину, але Вам годі буде закидати кому-небудь нетовариськість і [нечемність], сли самі Ви від товариства доброхіть відбиваєтесь. Впрочім, Ви, проваджуючись на зиму туди, нічого в жаднім разі стратити не можете: коли б тільки уладити нам не удалось, ну, то що великого – випровадитесь собі, сли Вам не подобається. Хіба що Вам жаль Решетиловичевих покоїв і тоскно за 7 гульденами місячного чиншу. A propos Решетиловичевих хатів! Ви скажете – знаю Вас, – що тепер ніяково Вам випроваджуватись, бо обв’язались до мая сидіти. Але я кажу Вам, що се байка, і що Решетилович мовчки сміється собі, що найшов такого локатора, котрий подібні речі може брати на серіо. Не маю чим далі платити і випроваджуюсь, та й годі. Адже ж не зафантує Вас!

Ще одно: у Вас довги. Конечно, з їх сплатою вам прийшлось би чекати на гроші з «Просвіти». Але я думаю, що на решту децизії взглядом поїздки в Станіслав се не повинно мати ніякого впливу. Вернувши за кілька день з Вікна і заставши – як надіюсь – Вашу відповідь на отсей лист я, може, розкручу настільки грошей, що в разі Вашої згоди прислати Вам малую толику на викуплення дечого потрібнішого і на дорогу, чи як там плани Ваші уложаться. Впрочім, я бачу се дуже добре, що і мені самому в тій справі прийшлось би бути в Станіславові, як рівно і в Нагуєвичах. Що з того вийде, ми, конечно, не знаємо, але пробувати треба. Се я про себе – і про Вас. Цілую Вас сердечно і засилаю уклони Вашій сестрі.

Ваш Іван.

Сестро Анно!

Отсе я й до Вас звертаюсь з кількома словами. Будьте ласкаві і роздумайте добре над тим, що пишу до брата. Розуміється, думайте тільки наразі о тім, чи Вам буде корисніше пробути сесю зиму без клопоту, з добрими людьми, де хоч і буде робота, та зате життя буде трохи краще, ніж в Коломиї, – чи сидіти на місці та битися, мов риба об лід. Я ручу за те, що принаймні Ви з тими людьми погодитесь, – бо чи ж то велика штука з добрими людьми погодиться.

Міркуйте добре і припишіть від себе пару слів до пані Дзвонковської, котра багато про Вас випитувалася, і відтак до мене. Мені здається, що треба тільки доброї волі, а погодитися всі зможемо і потрафимо уладити життя своє якось по-людськи, так щоби всім було добре. Розуміється, я все те пишу тільки о теперішній Вашій поїздці до Станіславова на зиму. Якби удалося зробити спілку натвердо, то тоді, розуміється, буде межи нами інша згода, тоді треба буде дбати не про одну зиму, але про довший час, про цілковите обезпечення, а я маю надію, що й те якось удасться нам виштукувати. Тільки виговоріть братові його невіру і нехіть до людей, побачите, що тоді все легше піде.

Ваш щирий Іван Франко.

Примітки

Друкується вперше за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1499.

Лист не датований. Це відповідь на лист М. Павлика від 8 жовтня 1883 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1618, с. 105 – 107). 11 жовтня М. Павлик, у свою чергу, написав відповідь на цей лист I. Франка (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1618, с. 111).

З Станіслава я приїхав аж в понеділок вечором… – Понеділок був 8 жовтня.

Мій стаиіславський проект, не тільки що не розбився, але посунувся значно наперед. – Мається на увазі ідея організації рільничої комуни поблизу Станіслава (Івано-Франківська), куди мали увійти І. Франко, М. Павлик з сестрою та родина Дзвонковських (мати, син, дочка). Члени комуни планували закупити ділянку землі і обробляти спільними силами. Одначе до організації комуни не дійшло.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 358 – 362.