16.01.1883 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Ваш ласкавий лист, як також посилку 100 фр[анків] і оба н[оме]ри «Вольного слова» (51 і 52) дістав благополучно. Як утішило мене Ваше письмо, як заохотило до роботи! Простіть, ласкавий добродію, що я хоч би на хвилю міг подумати, що Ви в чім-небудь гнівні на мене і не хочете відписувати. Ваше оповідання про всі трудності, котрі Вам приходиться там зносити на чужині, ткнуло мене до глибини серця. Що сказали б Ви на те, якби я, повернувши з України і прилагодивши матеріал до історії літератури української, приїхав десь так літом до Вас до Женеви на пару місяців? Під Вашим оком я написав би історію ліпше, ніж тут, і скористав би сам безмірно багато в Вашім товаристві, а й Ви мали б з мене де в чім доброго, робучого помічника, хоч би коректора, наборщика, експедитора чи що-небудь. Та, впрочім, о тім ще буде час побалакати пізніше.

На Вкраїну я бажав би вибратися десь з початком марта, коли буде мож. Гроші на дорогу більше-менше є. З Партицьким годі мені було розв’язатися, і я мусив уступити йому повість за 120 гульд[енів]: у нас в хазяйстві набралось було дещо трохи довгу, родина налягала на мене – що було діяти? Я сам глибоко чую се, що мені не слід би печатати нічого в «Зорі», – так мені здається, немов сам у себе краду, а ще до того коли зважу свинську вдачу Партицького. Але ж бо де мені подітися з моєю белетристикою?

От у мене лежить ще від 1878 кільканадцять ескізів з народного життя – один з них без моєї відомості втикнув Б[еле]й до «Діла», звісно, безплатно. Крім того ескіза, печаталась в «Ділі» з моїх писань тільки одна «Індемнізація» – також задарма, йшло мені о те, щоб люди прочитали, – «Діло» скористало, бо задля неї дістало кількох нових пренумерантів. Крім ескізів, лежить у мене готових ціла книга віршів, між ними обширна поема з попівського життя «Історія лівої руки» – та що, мабуть, усе буде мусило лежати довго, бо ніде напечатати, тим більше, що дечого і зовсім не пустить наша цензура.

«Світу», здається, кінець, 10 і 11 н[оме]ра досі нема, і вже оце півтора місяця зі Львова ніхто нічогісінько не пише. Сього тижня, в суботу їду до Львова на пару день, між іншим маю там від одного товариша дістати автентичні дані о тім, скільки грошей пожирає щороку наш виділ крайовий, – як дістану, то зладжу допись для «В[ольного] сл[ова]».

Щодо «Світу» і взагалі видавання газет, то, звісна річ, Ваша правда: у нас нема досить сил на видання порядної газети, а й смілості не було виступити в «Світі» ясно і рішуче. Одне лихо з другим плелося. Тільки ж і тут не вся моя вина – я ж не був редактором і відповідати можу тільки за те, що сам писав. Що помилок в моїх писаннях чимало, сьому також не заперечу, але ж мені приходилось велику часть усього писати на селі, без книжок, без матеріалів, а писати треба було, бо ніхто другий не брався за писання.

Щодо «Pracy», то Ви все-таки, думаю, перецінюєте мою вину. І там я не був редактором, ані не мав ніколи рішаючого голосу в редакції. І моїх статей редакція кілька відкинула, і відкинула іменно таку статтю, в котрій я радив писати більш по-хлопськи, викинути всю заграничну термінологію та й старатися змодифікувати й саму теорію соціалізму так, щоб вона ліпше приставала до наших аграрних та дрібнодворних обставин, ніж Марксів фабричний соціалізм. Та й чи Ви думаєте, що одна П[авли]кова стаття змогла б була переробити напрям газети? Впрочім, тепер, як зачуваю, «Praca» переноситься до Кракова, а Данилюк у Львові, мабуть, хоче видавати якийсь відтінок «Pracy» на власну руку, незалежно від попередньої редакції. Поїду і погляну, як стоїть се діло, – може, можна буде що-небудь зробити, хоч і то бог знає, бо 1-й н[оме]р за сей рік вийшов unter’m Hund.

Щодо «Сільської читальні», то я буду ще говорити з П-ком, з котрим, чень, побачусь незабаром у Львові.

Я думав би перш усього видати програмову книжечку на взір «Переднього слова» до «Громади», а затим подавати, якщо буде готове, оповідання з «письма святого» і статті про наші суспільні обставини. При оповіданнях з «письма святого», я гадав би подавати наперед важніші уступи з тексту, далі критику і то, як можна, досить обширно. Ітак, н[а]пр. «П’ятикнижжя» я думав би виложити в 10 книжечках в такім порядку: 1) Що таке «письмо святе» (дискусію о автентичності і історії Біблії), 2) О сотворенні світу, 3) перші люди, 4) перша родина і громада, 5) потопа світу, 6) змішання язиків, 7) патріархи, 8) Мойсей і вихід з Єгипту, 9 і 10) жидівський закон. Також здається мені, що добре би було оповідання з «письма св[ятого]» печатати латинськими буквами: раз, те, що дешевше, а по-друге, що прочитає і міщанство, і міські робітники.

Про план історії літератури я тепер мало що можу сказати, не маючи під рукою ніяких матеріалів. Беручи in generalibus, я думав би, що попереду подати б докладний (як на такий вузький розмір) огляд людової творчості: пісень, казок, приповідок, загадок, а також сказати дещо про зв’язки штуки (орнамент, вишивання і пр.). Начеркнувши коротко на підставі пісень і переказів історію України, перейти в другій главі до огляду писаної словесності від Нестора аж до монголів. В третій главі огляд літератури віку козацького, а в четвертій література наших часів від Котляревського. Звісна річ, ся четверта глава і глава [о] народній словесності мусять занимати щонайменше 3/4 усеї праці. Чорт його знає, як се все поміститься на 10 – 12 аркушах печ[аті] і як химерний німець в тім самім томі помістить ще й історію великоруської літератури. Зважте ще, що в текст повинні бути вплетені переводи найкращих творів або бодай характеристичні з них уступи. Ах, от що! Може б, Ви знали кого такого, хто міг би написати історію великоруської літератури? Німець просив мене нараяти йому кого-небудь – нехай би написане було хоч і по-великоруськи, я би переклав на німецьке.

Щодо мандрівки в Угорщину, то я тут з деякими товаришами ось що умовив: зробити навесні екскурсію через наші гори та відтак угорською країною здовж від Унгвару аж до верхів’я Тиси, а відтак через Гуцульщину назад домів. Тепер зимою їхати, думаю, недобре, треба б мати якусь виразну ціль, а не можна б поблукати по краю сюди і туди так, як в літі. Всі ми рушили б в тоту дорогу з легітимаціями, а до того ще буцімто в зоологічних та геологічних цілях. Коли б Ви при тій спосібності мали поручити мені яке діло, вказати людей або хоч би тільки вказати ціль, що мов сього та того дошукуватись, то я з радістю зроблю все для Вас.

Пісню про «Зозуленьку» я перепишу Вам, а коли б можна, то і пришлю. Се не є ніяка брошурка, тільки просто летучий листок, на котрім, окрім сеї ж пісні, нема нічого.

В Вашій статті «Историч[еская] Польша и велик[орусская] демокр[атия]» Ви згадуєте про польську брошуру «Aleksander Hercen i jego drukarnia w Londynie», кажучи, що не мали її під руками. Коли б Вам треба її було, то у мене вона є, я міг би позичити Вам.

Надіюсь у Львові також вичерпати дещо цікавого з «Справоздань сеймових», а іменно хотів би подати докладний образ дебат над автономією громад з увагою на те, що Ви сказали в примітці до моєї послідньої дописі.

Рейса постараюсь закупити для своєї бібліотеки хоч би поєдинчими томами в міру потреби. Duncker, чень, буде в бібліотеці університетській. «Revue Politique», присланої враз із «Transformations de Christianisme», я не дістав і не бачив, а шкода. Може, де Б[еле]й запропастив, бо «Transformations» прийшли. Б[еле]й ніколи не має звичаю показувати мені що-небудь з того, що прийде, і щодо книжок взагалі не пришле ніколи нічого, доки або сам не візьму, або принаймі 20 раз не упімнуся, хоч книжка лежить у нього під руками і самому не потрібна. Тільки ж я не знаю, Рейс вийшов уже досить давно – чи не потрібно б його чим доповняти. Я шукав в німецькій бібліографії від [18]65 – 80 років, його «Біблії» не було, а були тільки деякі спеціальні роботи («Книга Йова» і ще дещо). Впрочім, жидівська історія, надіятись, критична, у нас буде в виданні Онкена «Allgemeine Geschichte in Einzeldarstellungen», котру ми пренумеруємо, – правду кажучи, досі значно опізнилися.

150 фр. на «Фауста» Б[еле]й дістав, і я сердечно дякую Вам за тоту підмогу. Більше не треба було – якраз Ваші гроші вистачили, щоб до решти заспокоїти друкарню. Не знаю, чи і скільки післав Вам Б[еле]й примірників «Фауста». Коли б Вам треба було, то напишіть, а я пішлю.

Кулішевих видань і у нас досить тяжко здобути. Не знаю, як тепер, а коли я був у Львові (в початку осені), то ще не було в книгарнях, а редакціям Куліш тож не дав. У нас є лиш «Хуторна поезія» та «Крашанка», перше видання. Дивна річ, Б[еле]й говорив мені, що зараз по виході післав Вам «Крашанку» для рецензії! Чи не післав, чи Ви не дістали?

Щодо Максим’яка, то Ваш лист прийшов запізно – його вже нема в Дрогобичі, ба, здається, нема і в Галичині. Поїхав кудись. Чоловік він, по-моєму, пустий і швіндлер, хоч енергічний. Я хотів було його наклонити до якої-небудь праці – і талант є, – так що ж, коли годі було наклонити його, щоб хоч одну книжку як слід прочитав. Пробіжить п’яте через десяте і скаже: прочитав, а спитай, що і о чім – не знає. Процес він мав за те, що вдарив під час шкільної години професора в пику. Деякі обставини процесу були цікаві, я швидко напишу о нім і о процесах станіславівських обширнішу звістку (у мене є дещо трохи писаних матеріалів і оповідань), але самі люди, що дали притоку до тих процесів, Максим’як у Дрогобичі і Мороз у Станіславові, люди пусті. У Максим’яка батько маєтний, мужик, маючий около 60 моргів грунту, – я радив йому вертати додому і робити на грунті – не хотів і попхався кудись в світ за очі, не знаю, де обертається.

Очевидна річ, що всі прислані Вами гроші я взяв собі на рахунок дописів. Записав пару зошитів «Statistisches Jahrbuch» і запренумерував «Statistische Monatschrift» – ось і увесь люксус, якого позволив собі за ті гроші. Решту треба на довги, котрих у мене на 200 гульд[енів] набралося.

«В[ольное] с[лово]» і листи шліть на ту ж адресу, що і досі. Я у Львові довго не буду. Книжок досі не дістав, може, застану завтра. Прощайте!

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 40 – 43. Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1322.

Ваш ласкавий лист… – Мається на увазі лист М. П. Драгоманова від 27 грудня 1882 р., разом з яким він вислав І. Франкові гроші за дописи до «Вольного слова» (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1604, с. 47 5 – 480).

…один з них без моєї відомості втикнув Б[еле]й до «Діла»… – У газеті «Діло» 1882, 6/18, 10/22 листопада було надруковано ескіз І. Франка «Цигани».

Сього тижня, в суботу… – Цей лист писано у вівторок.

…зладжу допись для «В[ольного] сл[овa]». – У цей час І. Франко писав для «Вольного слова» «Письма из Австрийской Украины» (1883, 1 лютого), але допису про те, «скільки грошей пожирає щороку… виділ крайовий», не зафіксовано.

…як химерний німець в тім самім томі помістить ще й історію великоруської літератури. – Мається на увазі В. Фрідріх.

Пісню про «Зозуленьку»… – М. Драгоманов у листі від 27 грудня 1882 р. просив: «Спишіть мені всю пісню, котру Ви приводите в «Індемнізації» («Зозуленьку»), а також довідайтесь, як вона попала в руки попів 1848 р.» Йдеться про працю І. Франка «Галицька індемнізація», видрукувану в газ. «Діло» (№ 68 – 71). Франко в «Пісні радості», згадує не про «зозуленьку», а про «ластівоньку» (№ 69) в такому контексті:

Ой летіла ластівонька та понад річкою…

Рейс Едвард (1804 – 1891) – автор кількох критичних досліджень про Біблію, протестантський богослов.

Duncker, чень, буде в бібліотеці університетській. – Мається на увазі книжка німецьких авторів Дункера і Штаде «Історія ізраїльського народу».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 346 – 350.