Кін. 1883 р. До Юзефи Дзвонковської
| Кін. 1883 р. Львів |
Droga, niepowrotnie stracona.
Im więcej staram się nie myśleć o Tobie, tym silniej jątrzę ranę serca mego Przeklęta fantazja, która jak gwóźdź wbiła mi się w duszę. Z czego ta chęć, kiedy z twej strony widzę tylko wyśmiewanie, kiedy obowiązek silnym głosem woła mię gdzie indziej? Czego chcesz ode mnie, cieniu znikomy, iluzjo senna? Wszakże teraz nie wolno mi pragnąć twej miłości, nie wolno mi myśleć o tobie. Wszakże miłość, nadzieja, szczęście moje gdzie indziej mnie czekają, a to wiem dobrze, że z tobą razem ani miłości, ani szczęścia bym nie znalazł.
A więc czegoź wiercisz mi mózg, zmoro senna? Poco lekkomyślną dłonią sama szarpnęłaś mię za serce w chwili, kiedy już prawie zapomniałem był o tobie, po co na nowo rozjątrzyłaś ranę, która juz prawie była zagojoną. Wierz Pani, że jeżeli w przyszłym życiu jest sąd za winy świadomie i nieświadomie popełnione, to wina, lekkomyślnie popełniona twoim ostatnim listem do mnie, ciężko zaważy na twej szali. Tymi kilkoma słowami dla żarty nieproszonymi zatrułaś spokój człowieka, który ci nic nie winien, który cię kochał, a odtrącony stanowczo zapomnieć pragnął.
Pocóż go szarpiesz napowrót w wir szaleństwa, bo to widzę wyraźnie, ze miłość ku tobie była szaleństwem. Jedno tylko chciałbym powiedzieć, że pokochałem cię jedynie w tym przekonaniu, że jesteś dziewczyną ubogą, że dzieląc ze mną życie i trudy, nie potrzebowałabyś mnie czynić żadnej ofiary ze swego stanowiska, lecz przeciwnie mogłabyś ode mnie znaleźć pomoc i podporę. Jeżelim się omylił, przebacz, lecz jedno tylko [:] bądź przekonana, że gdybym był wiedział, że jesteś bogata, ani na chwilę nie byłbym pomyślał o tobie. Czy mogę cię prosić o jedną łaskę, o zwrot moich pierwszych trzech listów. Zrobiłabyś wielką łaskę [największą jaką] od ciebie mógłbym żądać.
Дорога, назавжди втрачена!
Чим більше я намагаюся не думати про тебе, тим більше роз’ятрюю рану мого серця. Проклята фантазія, котра, мов цвях, вбилася мені в душу. Звідки це бажання, коли з твого боку я бачу тільки насміхи, коли сильний голос обов’язку кличе мене в інший бік? Чого ти хочеш від мене, тінь зваблива, ілюзіє сновидна? Адже тепер мені не можна прагнути твого кохання, не можна думати про тебе. Адже кохання, надія, щастя чекають на мене в іншому місці, і я добре знаю, що з тобою не знайшов би ані кохання, ані щастя.
Чому ж свердлиш мій мозок, маро сновидна? Чому легковажною рукою ти шарпнула моє серце тоді, коли я майже забув про тебе, навіщо знову роз’ятрила рану, котра вже майже загоїлася? Вір мені, що коли на тому світі є суд за свідомо і несвідомо вчинені гріхи, то провина, легковажно вчинена останнім листом до мене, тяжко заважить на твоїх терезах. Тими непроханими кількома словами заради жарту ти отруїла спокій людини, яка ні в чому перед тобою не винна, але яка тебе кохала і, відштовхнута, рішуче прагнула тебе забути.
Навіщо ж ти знову тягнеш її у вир безумства, бо я добре бачу, що любов до тебе була б безумством. Одне тільки хотів би я сказати: покохав я тебе, будучи переконаним, що ти дівчина вбога, що, ділячи зі мною життя і труди, ти б нічим не жертвувала, навпаки, могла б від мене одержувати допомогу і підтримку. Коли помилився – вибач, скажу тільки одне: будь певна, що коли б я знав, що ти багата, я б жодної хвилини не думав про тебе. Чи можу я в тебе просити однієї ласки – повернути мої перші три листи. Ти зробила б мені велику послугу, найбільшу яку я міг би у тебе просити.
Примітки
Друкується вперше за чорновим автографом у записній книжці – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 194, с. 35 – 36. Чи був лист переписаний начисто і надісланий адресатці – невідомо.
Датується за змістом. У записній книжці І. Франка (№ 194) знаходимо матеріали за 1882 – 1884 рр. У кінці жовтня 1883 р. І. Франко був змушений остаточно відмовитися від наміру утворити комуну, куди б, крім нього, входили М. Павлик з сестрою анною і родина Дзвонковських. Тоді ж перестав підтримувати зв’язок і з Ю. Дзвонковською. Як видно із змісту, лист написаний через певний час після розриву.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 397 – 398.