24.06.1890 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Посилаю Вам дальші три листи моїх новел і прошу мені донести:

1) коли їдете в Європу?

2) чи стоїте на тім, щоб нам з’їхатись, а коли так, то де і в якому місці? (Означіть день і готель, бо ані в Будапешті, ані в Відні я незнайомий, і напишіть, як довго забавите в тому місці?)

3) коли можна би надіятися Вашого переднього слова до новел? Думаю, що найдальше до половини августа друк їх тексту буде укінчений, то на той час треба би мати вже переднє слово.

З України були тут два люди: д-р Галин з Києва і один молодий чоловік з Вінниці. З першим я не бачився, з другим говорив, він починаючий белетрист – і нічого більше.

П[авли]к увільнився від коректури «Kurjera», т. є. від одинокого, хоч і тяжкого та скупого, але постійного зарібку і то на одно слово Г[али]на, що кияни «ухвалили» давати йому по 25 руб. місячно. Я дуже боюсь, що з сього вийде один пшик і що П-к останеться ні при чім.

А фінанси «Народу» дуже слабі: нові пренумеранти не приходять, старі не платять, і я зовсім не знаю, як ми видержимо другий піврік, тим більше, що в першім півроці й адміністрація, і експедиція коштувала стосунково дуже дорого. Я не знаю, кільки грошей прийшло досі з пренумерати, але думаю, що на всякий спосіб прийшло їх не менше 600 з[лотих] р[инських]. До того дочисливши 235 Ваших і 60 київських (присланих на іншу ціль, а за їх згодою обернених на «Народ»), то будемо мати дохід около 900 зр.

По моїм рахункам виходило б, що навіть коли б кожний н[омер] коштував 50 зр. (а коштували тільки всього лиш 3 н-ри, прочі коштують в друкарні по 38 – 40), то за дванадцять н-рів заплачено б у друкарні summum 600 зр. Значить, усе проче пожерла адміністрація і експедиція – і пожерла трохи більше, бо в друкарні є ще довг, хоч невеличкий, ок[оло] 30 гульд[енів].

Се все заставляє мене боятися о долю «Народу» в другім півроці, на котрий ми не маємо надії і на половину таких ресурсів, які були в першім півроці. П-к ходить дуже пригноблений, так що й говорити з ним про справи адміністраційні не можна. Я його питаю, що думаєте дальше робити, а він каже: втоплюся! – та й по всій розмові.

Я дуже добре розумію, що йому страшенно важко і, конечно, буду старався помогти «Народові», що в моїй силі, хоч на всякий спосіб великою моя поміч не буде задля довгу, який маю в друкарні Шевч[енка]. Упадок «Правди» окошився посередньо на мні, бо коли Барв[інський] не міг заплатити свого довгу (ок. 300 зр.), то директор наляг на мене, і я мусив, хоч як мені се прикро, взяти жінчиних грошей і заткати йому горло.

На «Науковій бібліотеці» стоїть ще довгу 45 гульд. (в остатнім місяці я заплатив 95 гульд.), а на новели дано тільки 100 гульд. Я звернувся з просьбою до «Просвіти», щоб вона запренумерувала для своїх членів кількадесять екземплярів новел по зниженій ціні, та, мабуть, тільки сорому наберусь, бо оце вже три тижні минає, засідання бували, про мою просьбу нічого.

Звернувсь я і до Остапа, котрий колись узяв 200 гульд. з грошей київських, присланих на «Поступ», а тепер все-таки має заробіток. Так він мені ані слова не відповів. Так само поступають і наші поступовці з провінції, і, напр., коломийці, котрі спочатку писали, що треба натужити всі сили, понести всякі жертви, а удержати свою газету, тепер, задовживши около 80 гульд. (т. є. зібравши їх з пренумерат у себе і не відіславши до редакції), затихли і не показуються ні з грошима, ні з працями.

Кланяюсь Вам і поздоровляю всіх Ваших.

Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 333 – 334.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1408).

Посилаю Вам дальші три листи моїх новел… – Мова йде про збірку І. Франка «В поті чола» (Львів, 1890), передмову до якої писав М. Драгоманов.

Галин Мартирій (1858 – ?) – київський лікар і громадський діяч, укладач російсько-українського та латинсько-українського медичного словників. Відвідав І. Франка у Львові в червні 1890 р. Після 1917 р. – емігрант.

…один молодий чоловік з Вінниці. – Йдеться про М. М. Коцюбинського.

Звернувсь я і до Остапа… – Цей лист І. Франка до О. Терлецького невідомий.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 255 – 256.