7.12.1890 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Даруйте, прошу, що я так пізно зібрався написати Вам і позвольте при тім щиро подякувати Вам за гарну передмову до моїх новел. Вона враз із моєю автобіографією буде видрукована, за ким ще сей лист дійде до Ваших рук, і я швидко постараюсь прислати Вам пару екземплярів моєї книжки.

А що не писав я Вам так довго, сьому ось яка причина. Скінчив я свою дисертацію про Вишенського, вийшла величенька книжка в 300 сторін. Тоді сунувсь до університету Львівського, щоб допустили мене держати докторський екзамен. Показалося, що мені по новому розпорядженню міністеріальному треба слухати ще один семестр лекцій (у мене досі було їх 7, а тепер треба 8). Подавсь я, щоб позволили вписатися, – і сенат університетський не прийняв мене і не подав жодної причини, для чого не приймає.

Прийшлось перенестися на університет Чернівецький, де мене не тільки прийняли, але позволили так кінчити семестр, щоб приїхати 2 – 3 рази на лекції, та й годі. Оце приходилось уже два рази побувати в Чернівцях. Я там записався на лекції Стоцького і Калужняцького, лекції обох сих професорів мені подобалися без порівняння ліпше, ніж лекції Огоновського, – все видно більш європейський метод науковий.

Від Стоцького я маю передати Вам поклін і перепрошення за те, що він за хворобою своєю так довго не писав Вам. Він просить мене заявити Вам, що споминів Ваших про Федьковича він не одержав. Ми багато з ним говорили про політику, та вона, мабуть, для Вас не цікава і рекомендує Ст[оцького] не з найліпшої сторони.

Зате я дуже бажав би, щоб обговорена нами справа наукового видавництва стала на добру дорогу. Він зачав був перед роком видавати «Руську школу», та зупинився на першому зошиті. Дальше не виходило нічого задля браку матеріалу. На кошти видання він надіється роздобути гроші від сойму, ради шкільної чи навіть від міністерства. А йому самому бажалось би сотворити наукове видавництво, котре б могло рекомендувати його для одержання ординарного професора.

От я й подумав, що чому б не скористати з сього і не пустити в світ тих наукових робіт, котрі лежать і у мене, і ще де в кого з наших молодих людей, а котрі інакше не швидко побачили би світ божий, і предложив Стоцькому заповнити йому з 10 листів у рік працями й матеріалами. Молоді львівські товариші: Колесса, Охримович і Левицький згодилися дати для «Р[уської] шк[оли]» свої семінарійні роботи (Колесса – «Вплив поезії Міцкевича на Шевченка», Охр[имович] – «О акценті малор[уськім]» і т. ін.), я приткну туди свого «Вишенського» і деякі дрібніші речі, Ст[оцький] має також досить інтересних праць, котрі треба тільки трохи пообшліфовувати.

Отже, від нас обох і до Вас просьба, щоб Ви прислали дещо й зі своїх праць, наразі, хоч би російський оригінал «Печеної дитини», котру я перекладу. Ми уложили вже зміст слідуючої книжки в такий спосіб: на початок стаття про те, чим є тепер історія літератури (переклад віденської лекції Еріха Шмідта, з моїм додатком), потім стаття Стоцького про навчання руського язика, потім пішла б Ваша стаття, дещо з робіт наших молодих, а потім у матеріалах і замітках я дав би огляд російських праць до історії южнор[уської] літератури 16 і 17 в., Стоцький пару рецензій, може, дещо Коцовський – і книжка була б готова.

Я надіюсь, що Ви не відмовите нашій просьбі щодо присилки Вашої статті, а коли б могли й ще деякі дрібніші замітки або рецензії, то було б іще ліпше. Також просив би я Вас о присилку II т. «Сборника», де я бачив початок Вашої роботи про Константина і Шишманова рецензію на Головацького.

Пригадую також, що Ви обіцяли визичити мені Засадкевича про «Палінодію» і Скабалановича про «Апокрисис». Від Яросевича я дістав передану Вами одну мою книжку, та жаль, що не дістав ані другої, де були на початку Келлера «Altfranzösische Sagen» (їх би мені тепер дуже потрібної), ані «Молодика», ані двох старих книг Зубрицького, за котрі мене їдять їх властителі. Напишіть мені, чи і на коли Вам потрібно тих книжок від мене, про котрі Ви згадували (Дідеріхса і Пипіна), то я Вам пришлю їх.

Друге діло, про котре я маю поручения написати Вам, се справа «Народу», та тут уже випередив мене П[авли]к, так що я небагато що маю додати. З листа П-ка Ви, певно, знаєте вже, як погано стоять діла «Народу» і які слабі його вигляди на будущий рік. Поїздка Яросевича, мабуть, дуже мало допомогла ділу. Українці обіцяли, щоправда, 1500 руб., але для співробітників, котрі б вели хроніку слов’янську і європейську, а не на саму газету, котра, по їх думці, повинна сама оплачувати кошти видавання. Ми послали їм докладний рахунок коштів друку і сподіваного доходу з пренумерати і жадали по 600 руб. для двох співробітників, котрі б посвятили всю свою роботу газеті. На се одержали ми лист, котрий Вам посилаю в оригіналі, а з котрого побачите, що кияни:

1) дуже слабу надію роблять на регулярну виплату грошей;

2) що не догадуються, мабуть, що для видавництва дуже важно мати трохи більше грошей на початку, коли тим часом вони обіцяють на март, а до того часу може «Народ» уже бути небіжчик;

3) що не відступають від своєї думки вести хроніку руху європейського і слов’янського, але відсувають набік справу побільшення об’єму «Народу».

Ми не противні б були вести таку хроніку, якби 1) було кому вести її фахово, і 2) якби було місце. А то давати в кожнім н[оме]рі картку-другу написаного чорт зна як, то тільки сором буде і вічні нарікання, а пожитку ніякого ані для наших читателів, ані для України. Для нас тепер найважніша річ – наші галицькі обставини і скріплення нашої партії, та українці, здається, сим іменно ділом зовсім не інтересуються і принести для сього яку-небудь жертву не думають.

Прочитавши сей лист і урозумівши його, ми з П-ком подумали, що ліпше буде чемно плюнути на ту поміч з України, ніж нав’язувати собі з нею тисячі клопотів, нарікань та претензій в заміну за обіцяну підмогу, на котру ніколи на час не можна буде числити. Ми задумали написати їм так, що нехай вони самі найдуть собі авторів, котрі б їм писали про Європу і Слов’янщину, нехай платять їм кільки хочуть, а ми будемо друкувати їм се в «Народі» за оплатою з їх боку коштів друку тих карток, де будуть надруковані ті їх речі. А відки при такім стані діл узяти грошей на видання «Народу» я, далебі, не знаю, хоч певна річ, що тепер покидати його видавання значило б уступати з поля дуже ганебним способом.

І от ми урадили ще раз вислати когось на Україну. П-к малу має надію на Київ, та зате хотів би поїхати до Петербурга, розшукати там бувшого видавця «Вольного слова», від котрого надіється одержати запомогу. Та мені сей план видається фантастичним, і я раджу їхати до Києва. В разі, коли б не їхав П-к, готова поїхати моя жінка, для котрої ведення переговорів було б, мабуть, далеко зручніше. Поїздка мусила б відбутися якнайшвидше, і ми ждемо тільки відповіді від Вас, як Ви порадите.

Горе наше, що мусимо наразі числити на яку-небудь поміч збоку, бо щоб наша часопись, навіть не платячи ніяких гонорарів і обходячись якнайекономніше, могла вдержатись сама з власних доходів тепер, при такій агітації і боротьбі, яка, певно, піде проти неї, і серед такої публіки, яку маємо в Галичині, се, певно, і Ви самі признаєте неможливим. Правда, в першім році свого існування «Народ» здобув собі поле таке широке, якого я в Галичині не надіявся. Він має около 250 платячих пренумерантів, а се на таку єретицьку часопись аж надто багато.

Може бути, що на слідуючий рік діло стане трохи ліпше, та все-таки треба буде доложити так, як і сього року. Конечно, і видатки, і потреби часописі остаточно такі дрібні в стосунку до того, що деінде політичні сторонництва видають на пресу, що найбільший сором для нас просити іменно такої дрібної запомоги і чути, що ми й без тої дрібної запомоги не можемо обійтись.

Про нашу політику не пишу Вам нічого, бо Ви й самі про неї досить знаєте, а мені вона так грунтовно обридла, що ліпше б я й не чув про неї.

На сьому кінчу сей листі засилаю щирий поклін Вашій в[исоко]пов[ажаній] пані і всій сім’ї.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 339 – 341.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1413).

…сенат університетський не прийняв мене – У виданому І. Франкові 19 листопада 1890 р. свідоцтві Львівського університету висловлено сумнів, чи прослухані ним протягом 1875 – 1879 рр. учбові семестри «можуть бути зараховані до обов’язкових чотирьох років навчання» і поставлено йому в провину судовий процес 1878 р. (див.: Іван Франко. Документи і матеріали, с. 150).

Прийшлось перенестися на університет Чернівецький… – Слухачем Чернівецького університету І. Франко був зарахований 19 грудня 1890 р.

…записався на лекції Стоцького і Калужняцького… – В зимовому семестрі 1890/1891 р. І. Франко опрацював курси професорів С. Смаль-Стоцького (з української фонетики та з історії української літератури XIX ст. до Шевченка) та О. Калужняцького (старослов’янська граматика та слов’янська міфологія). Свідоцтво про закінчення Чернівецького університету видано І. Франкові 30 квітня 1891 р.

…споминів Ваших про Федьковича… – Можливо, маються на увазі згадки про О. Федьковича в «Австро-руських споминах» М. Драгоманова.

«Руська школа» – науково-педагогічний журнал, виходив у Чернівцях у 1890 – 1891 рр.

Молоді львівські товариші… згодилися дати… свої семінарійні роботи… – Згадані в листі праці в «Руській школі» не друкувалися.

…переклад віденської лекції Еріха Шмідта… – «Задачі і метода історії літератури» («Руська школа», 1891, вип. 2) – таку назву має перекладена І. Франком друга частина прочитаної 1871 р. у Віденському університеті лекції німецького літературознавця, професора Берлінського університету Еріха Шмідта (1853 – 1913). Німецькою мовою надруковано в кн.: Schmiedt Erich. Charakteristiken. Berlin, 1886. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 361. Первісний варіант цього перекладу І. Франка опубліковано М. Возняком («Життя й революція», 1926, № 9).

…початок Вашої роботи про Константина… – Йдеться про статтю М. Драгоманова «Славянските сказания за рождението на Константина Великий» (Сборник за народни умотворения, наука и книжнина, т. II – IV. Софія, 1890 – 1893).

…Шишманова рецензію на Головацького. – Мається на увазі рецензія болгарського літературознавця і фольклориста Івана Шишманова (1862 – 1928) на працю Я. Головацького «Географический словарь западнославянских и югославянских земель и прилежащих стран». Вильна, 1884 (Сборник за народни умотворения, наука и книжнина, т. II. Софія, 1890).

…Ви обіцяли визичити мені Засадкевича про Палінодію… – Очевидно, йдеться про працю В. Завитневича «Палинодия Захарии Копыстенского»; книга Н. Засадкевича «Мелетий Смотрицкий как филолог» (Одеса, 1883). Зберігається в бібліотеці Т. Франка, № 1015.

Яросевич Роман (1862 – 1938) – український громадський діяч, член радикальної партії. 1890 р. відвідав М. Драгоманова в Софії.

…Келлера «Altfranzösische Sagen»… – Збірка старофранцузьких переказів «Altfranzösische Sagen. Gesammelt von Adelbert von Keller». Heilbronn, 1876. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1198.

Зубрицький Михайло (1856 – 1919) – український історик та етнограф.

З листа П[авли]ка Ви, певно, знаєте вже. – Йдеться про лист М. Павлика до М. Драгоманова від 6 грудня 1892 р. (Переписка, т. 4, с. 88 – 90).

Поїздка Яросевича… – В жовтні 1890 р. Р. Яросевич їздив на Наддніпрянську Україну.

…розшукати там бувшого видавця «Вольного слова»… – Йдеться про Аркадія Павловича Мальшинського, видавця газети «Вольное слово» в 1881 – 1882 рр. Як згодом виявилося, А. Мальшинський був провокатором і заснував «Вольное слово» на кошти монархічної російської організації «Священная дружина».

…готова поїхати моя жінка… – В листі до М. Павлика від 18 грудня 1890 р. М. Драгоманов радив їхати на Україну не М. Павликові, а Ользі Франко (Переписка, т. 4, с. 91 – 92).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 263 – 267.