9.12.1890 р. До А. Ю. Кримського

Вельмишановний добродію!

Тільки що одержав Ваш лист і спішу одповідати Вам. Я дуже рад, що Ви такі охочі до роботи над перекладами орієнтальних поетів, про котрих я ще в гімназії не раз з тугою думав, читаючи вривки з них в німецьких переводах. Чи статтю про Гафіза надрукує «Народ», я не знаю, але сумніваюся, бо він тепер в дуже тяжких матеріальних условинах, а надто завалений політикою. Та проте Ви робіть і присилайте, я надрукую Вашу роботу хоч би своїм коштом у «Літературно-науковій бібліотеці».

Щодо Хайяма, то Ви несправедливо закидаєте (в своїй статті, котру я передав «Правді»), що «Народ» викинув якісь речі нерелігійні. Задля браку місця пропущено власне такі вірші (не тямлю, чи два, чи три), котрі були зовсім невинні і не тикали питання релігійного, значить, і не характеризували Хайяма як вільнодумця. Щодо книжок, конечно, я буду чекати, тим більше, що у мене тепер грошей дасть біг. Коли розживусь, то пришлю на Ваші руки і проситиму, щоб Ви купили мені. Поки що я рад би знати ціни. Ну, та про се побалакаємо, коли у Вас буде по екзаменах, а поки що щире спасибі за добру волю.

Хотілось би мені поспорити з Вами про Ваш лист до «Правди», та дуже жаль, що часу у мене так мало, а при тім і жалко Вас. Ви, очевидно, як я міг переконатися, чоловік щирий, гарячий, віруючий в те, що пише. Тим сумніше, що Ви своєю щирістю задумали піддержувати людей, котрі – скажу Вам по совісті – її не варті. Добре-то говорити in abstracto про «народні святощі», про націоналізм і т. ін., але завсігди треба дивитися, хто, як і в якій цілі орудує тими святощами.

От напр., по-Вашому, «Правда» – носительниця «святої народної корогви», а по-моєму, вона, вийнявши те, що пишуть недогадливі кореспонденти, – збірка брехень, крутійства та пустої фразеології, і мені хіба те дивно, як такий чоловік розумний, як Ви, сього відразу не розкусить. Треба Вам знати, що та «носительниця» видається на польські магнатські гроші, видається зовсім не в інтересі мужика українського (котрий в ній систематично замінюється «мовою, землею, ідеєю»), а в інтересах – ну, та я думаю, що поки дійде до Ваших рук отсей мій лист, Ви будете мати в руках «Народ» і дізнаєтесь про угоду, заключену Вашими «носителями народних святощів» з австрійським урядом і ультрамонтанством єзуїтсько-уніатським, угоду, «постыдную во всех отношениях».

А знайте, що перші товчки до тої угоди вийшли з Києва, від основателя «Правди», і що немаловажну роль в її уклепанні грав Ол. Барвінський. Я думаю, що угода та повинна на Вкраїні отворити людям очі більше і швидше, ніж дотеперішні статті «Народу», котрі постороннім людям могли справді не раз видаватися загострими або й зовсім несправедливими.

Конечно, я далекий від того, щоб уважати «Народ» за часопись, редаговану зовсім добре, багато де в чому не годжуся з деякими редакційними статтями щодо тону і тактики (хоч годжуся в принципах), але одно тільки кажу: можемо помилятися, та з розмислом ніколи не брешемо і коли щось кажемо так, то будьте пересвідчені, що маємо на се докази, хоч не все їх і виставляємо напоказ. Се відноситься, напр., до Вашої уваги про згідність молодежі української з нашою програмою, згідність таку заявило нам кілька гуртів молодежі в Києві й Одесі (по 50 або й більше людей), і заявили устами нашого делегата, що був у них особисто.

Правда, практичної ваги сі заяви для нас поки що (крім невеличкого співробітництва) не мають, але се ще один резон, для чого ані ми, ані наші кореспонденти не потребували компонувати сеї відомості. Не знаю, може, мова моя видається Вам гіркою і прикрою, але по совісті кажу Вам, що пишу сі слова зовсім спокійно, а тільки задля поспіху лишаю їх в такій необтесаній формі.

Не знаю, чи не покажесь Вам невмісним і те, що я скажу далі, але я скажу се тільки для того, що щиро поважаю Ваш письменський талант. І для того кличу до Вас: залишіть на якийсь час політику, поки докладніше не пізнаєте людей і обставин, поки не розчовпаєте того, що твориться поза кулісами, на котрих намальовані всякі «народні святощі».

Пишу Вам се як чоловік, котрий на своїм віку багато наробив дурниць і помилок власне через те, що, не спитавши броду, кидався в воду і тільки пізніше переконувався, що се не вода, а проста калюжа.

Для того смію радити Вам: пишіть вірші, новели, перекладуйте Гафіза, Сааді і кого хочете, сим Ви здобудете собі ім’я і пошану в літературі. Але такі статті, як та, котру Ви (в щирім намірі) вислали «Правді», нічогісінько Вам не здобуде, і коли «Правда» видрукує її (об чім я сумніваюся), то боюсь, що Ви швидко так само будете каятися її, як і автор давнішої московської кореспонденції.

Надіюсь, шановний добродію, що сі мої слова не зроблять ущербу в наших дружніх відносинах; з мого боку вони йдуть із щирого серця і бажання розвою нашого рідного письменства, в котрому, як мені здається, Ви можете зайняти видне місце.

Стискаю Вашу руку.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Кримський А. Розвідки, статті та замітки. К., 1928, с. 339 – 340.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 50).

Тільки що одержав Ваш лист… – лист А. Кримського до І. Франка від 5 грудня 1890 р. (ІЛ, ф. 3, № 1605, арк. 639 – 640).

Чи статтю про Гафіза надрукує «Народ», я не знаю… – У своєму листі А. Кримський повідомляв, шо хоче надіслати велику працю про Гафіза. Намір І. Франка опублікувати її в «Літературно-науковій бібліотеці» не був здійснений. Праця А. Кримського «Гафіз та його пісні (бл. 1300 – 1389) в його рідній Персії XIV в. та в новій Європі» була опублікована в 1923 – 1924 рр.

Щодо Хайяма, то Ви несправедливо закидаєте… – У пересланому через І. Франка листі до редакції «Правди» від 5 грудня 1890 р. А. Кримський скаржився, буцімто в опублікованій у «Народі» (1890, № 22) статті про О. Хайяма «викинено такі «безвірні» вірші перського поета, які й наша цензура була б дозволила» (Кримський А. Розвідки, статті та замітки, с. 337).

Хотілось би мені поспорити з Вами про Ваш лист до «Правди»… – Історію листування з «Правдою» та свою пізнішу оцінку його, в якій враховано й думку І. Франка, А. Кримський виклав у статті «М. П. Драгоманов» (Кримський А. Розвідки, статті та замітки, с. 319 – 367).

…будете мати в руках «Народ» – дізнаєтесь про угоду… – В статтях «В справі угоди», «Ще про угоду та її плоди» («Народ», 1890, № 24) йдеться про так звану «нову еру» – політичну угоду, укладену в грудні 1890 р. групою галицьких «народовців» на чолі з Ю. Романчуком та О. Барвінським, з намісником Галичини графом Бадені. Означала союз з австрійською монархією, польськими шляхетсько-шовіністичними колами та клерикальною реакцією й була спрямована проти демократичного суспільно-визвольного руху в Галичині.

…з Києва, від основателя «Правди»… – Мова йде про О. Кониського.

…з гідність молодежі української з нашою програмою… – Мається на увазі «Програма русько-української радикальної партії» («Народ», 1890, № 20, с. 301 – 303).

…заявили устами нашого делегата… – Р. Яросевича.

Сааді Абу-Абдаллах Мушріфі ібн Мусліх (1208(1210?) – 1292) – перський поет.

…коли «Правда» видрукує її (об чім я сумніваюся)… – Лист А. Кримського до редакції «Правди» від 5 грудня 1890 р. надруковано в «Правді» (1890, вип. 10).

…як і автор давнішої московської кореспонденції. – Йдеться про опублікований без підпису в «Правді» (1890, вип. 8) лист А. Кримського з полемічними випадами проти М. Драгоманова.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 267 – 269.