30.05.1890 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Тільки що одержав Ваш лист з 12/24 мая і спішу відповісти Вам на нього.

Спасибі за інформацію щодо празького «Кобзаря» – я перекажу її зміст комітетові. Я вже, мабуть, писав Вам, що комітет відразу відкинув думку Огоновського додавати критично-естетичну оцінку до творів Ш[евчен]ка, а тільки згодивсь на те, щоб була біографія, бібліографія, і, мабуть, згодиться також на те, щоб при важніших віршах або там, де є питання спорні щодо хронології, автентичності і т. ін., подати коротку речову дискусію спорного питання, а також об’яснення т[ак] зв[аних] realia – географічних назв, імен, посвяти і т. ін., загалом, щоб праця комітету, крім критичного встановлення тексту, давала по можності все потрібне до зрозуміння його генезису і його самого, не вдаючися в ніякий осуд. Чи і на кільки се нам удасться, я не знаю, та небагато маю надії вже хоч би для того, що у нас нема перших видань, по котрим би можна розпочати роботу, не кажучи вже про рукописі.

Щодо документних доказів неавтентичності «», то мені здається, що найліпший доказ буде сей, що вірш той був у «Молодику» Бецького друкований під іменем Чужбинського і що він є посланієм до Шевченка, про котре згадує Чужб[инський] у своїх споминах про Шевч[енка] (стор. 7).

Щодо «Полуботка», то такого доказу не можу Вам дати. Вірш сей не є Руданського; у мене є рукопись Руданського поем історичних, і з неї надрукований був «» у «Ватрі» Лукича. Хто написав того «Полуботка», що в празькому «Кобзарі», я не догадуюсь, та се, мабуть, і не велика річ, – такого «Полуботка» міг написати й тургеневський Пігасов, але не Шевченко.

З моєю автобіографією робіть, що знаєте. Коли думаєте, що її можна пустити в Ваше переднє слово до «В поті чола», то нехай іде, а коли б потрібно яку часть обробити ширше, то й се можна. Та все-таки переднє слово Ви злагодьте; коли буде можність обернутися до цензури російської задля пропуску книжки в Росію, то я можу яких 100 екземплярів пустити без переднього слова. Се мені не зробить ніякої трудності.

«Дзвінок» висилає Вам Шухевич по моїй просьбі. Щедрість се невелика, а він обов’язаний мені потроху тим, що через мого «Лиса Микиту» письмо його йде; особливо по читальнях люди дуже втішаються Микитою. Хвалив його і весь «Дзвінок» також «Одесский вестник».

Я вислав Вам 10 екз[емплярів] «Споминів». Вони тут наробили великої бучі. Народовці бий-забий на Вас за те, що Ви виступили з смертельними закидами проти Качали й Сушкевича аж по їх смерті. Я дещо передаю зі споминів у «Kurj[eri] Lw[owskim]», а главку о етнографічній границі Польщі передрукувала й «Gazeta narodowa». Вирізки шле Вам П[авли]к.

Щодо друкування Ваших «печених дітей» я говорив з Б[елеє]м, але він відповів мені ні се ні те. Та тепер, мабуть, трудно буде, щоб напечатали. В усякім разі пришліть рукопись. Я не знаю, чому б не пустити сеї статті хоч і в «Літерат[урно]-наук[овій] бібліотеці»?

З великою радістю приймаю Вашу думку, щоб з’їхатись нам у Будапешті. Шкода, що Ви не можете вибратись трохи скорше, бо мені і так прийдеться побувати в Відні. Мені нараджено сідати до докторського екзамену не у Львові, а в Відні, під Ягичем, котрий з усякого погляду все-таки не Огоновський і не вважає мене своїм ворогом. От я й почав лагодити свою дисертацію – по-німецькому і думаю скінчити її до кінця червня, а найдалі до половини липня по лат[инському] ст[илю], то й завіз би її Ягичу і порозумівся б з ним щодо усного екзамену. Ну, та се все одно, чи з’їдусь з Вами, їдучи до Відня, чи з Відня; сяк чи так мені прийдеться брати відпуск з редакції хоч на два тижні.

«Правда» перестала вже виходити, значить, і пренумерувати її ні за чим, а вийшовші н-ри і «Одіссею» (тільки половина й є!) я куплю і вишлю Вам, та тільки лихо, що посилки дуже дорого коштують, трохи чи не більше, як самі книги.

Жінка моя з дітьми на селі. З Києва нічого нового, окрім хіба приватних новин вроді того, що Трег[убов] обнімає директорство колегії Галагана після Ничипоренка. Циклоп зовсім затих і виїхав десь на село. В Станіславові ладять переклад статей Пипіна про малор[уську] етнографію, здається, що Пипін якісь додатки ще подописував. Комаров має незабаром бути в Галичині.

Кланяюсь Вам і всім Вашим.

Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 332 – 333.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1407).

Тільки що одержав Ваш лист… – Лист М. Драгоманова до І. Франка від 12 – 24 травня 1890 р. (Матеріали, с. 329 – 331).

…вірш той був у «Молодику» Бецького друкований під іменем Чужбинського… – Йдеться про вірш О. Афанасьєва-Чужбинського «Шевченкові» («Гарно твоя кобза грає»), вперше опублікований у виданому І. Бецьким альманаху «Молодик на 1843 год» (ч. 2. Харків, 1843) і помилково приписаний Шевченкові у празькому виданні «Кобзаря» 1876 р.

…«Полуботка», що в празькому «Кобзарі»… – Вірш «Полуботко» («Віє вітер, віє буйний») помилково приписаний Шевченкові у празькому виданні «Кобзаря» 1876 р.

…тургеневський Пігасов… – Персонаж роману І. Тургенева «Рудін», за авторською характеристикою, «озлоблений проти всього і всіх», відомий українофобськими висловлюваннями.

Народовці бий-забий на Вас за те, що Ви виступили з смертельними закидами проти Качали й Сушкевича… – Йдеться про рецензію на «Австро-руські спомини» М. Драгоманова («Діло», 1890, 26 – 31 травня). Качала Степан (1815 – 1888), Сушкевич Корнило (1840 – 1885) – діячі «народовської» партії.

Я дещо передаю зі споминів y«Kurj[eri] Lw[оwsкіm]»… – І. Франко переклав уривки спогадів М. Драгоманова та його полемічну замітку з приводу виступів «Діла» («Kurjer Lwowski», 1890, 24, 25, 30 травня).

Щодо друкування Ваших «печених дітей» я говорив з Б[eлеєм]… – Йдеться про переговори з редактором «Діла» І. Белеєм щодо вміщення в газеті статті М. Драгоманова «Слов’янські оповідання про пожертвування власної дитини». У перекладі І. Франка опублікована 1891 р. у журналі «Руська школа».

…приймаю Вашу думку, щоб з’їхатись нам у Будапешті. – Зустріч І. Франка з М. Драгомановим відбулася у Відні у вересні 1890 р.

«Правда» перестала вже виходити… – Влітку 1890 р. «Правда» виходила з перервою (вип. 7 – квітень, вип. 8 – жовтень).

Колегія Павла Галагана – приватний учбовий заклад у Києві (1871 – 1920).

Циклоп зовсім затих… – Йдеться про О. Кониського.

В Станіславові ладять переклад статей Пипіна про малор[уську] етнографію… – Це видання не було здійснене.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 253 – 255.