11.03.1892 р. До А. Ю. Кримського

Шановний земляче!

Посилаю Вам окладку з підписом і марки. Вашого обширного листа, про котрий Ви згадуєте, я рішуче не дістав – дуже жаль. Ваш суд про мій переклад Гейне дуже для мене прихильний. Що «Німеччина» трохи нерівна по мові, сьому не подивуєтесь, коли Вам скажу, що зачав я її перекладати ще в 1876 році, докінчив переклад 1880, відтак перероблював разів зо два частки, а тепер перед друком усю роботу зробив майже наново. Іменно перші голови найбільше заховали давньої роботи.

Байки ж усі нової роботи, навіть ті, що були вже давніше друковані («Вандруючі щури», 1876, в «Друзі», «Цар Довгоух»), тепер перероблені зовсім наново. У мене лишилося ще декілька тих «байок», в тім числі «Spanische Atriden», де розказано дальшу часть історії дон Педра Жорстокого. Дуже рад був умістити їх в сю ж книжку, та боявся, щоб вона не вийшла надто товста і надто коштовна.

Спасибі Вам за рахунок. Три карб., надіслані Вами з Звенигородки, я повернув на рахунок нашого фонду партійного, так що на друк Вашого оповідання є у мене Ваших 17 руб. 55 коп. Сього, я думаю, вповні досить на Ваш пай. По видрукуванні я пришлю Вам рахунок. Друк почнеться на днях, і скоро буде готовий перший аркуш, я зашлю Вам його в листі.

Сьогодні посилаю Вам 8 руб. і прошу доложити їх до тих 4, що у Вас є, і купити «Летописи» Тихонравова. Гроші, які видасте на пересилку, я Вам при нагоді зверну.

Про Чайченка я з Вами не спорю – ніяково якось. Ми ж з ним колись-то кореспондували, я навіть через його писання, за котрими встоював, коли був редактором «Зорі», потерпів одно з моїх кораблекрушеній серед народовців, а його вірші, друковані в «Світі» під псевдонімом Перекотиполя, мені дуже були сподобались. Та оце-то мені й досадно, що замість поступати далі, поглиблюватись і міцніти, він почав продукувати, як у нас кажуть, «хоть рідкого, але много».

В «Сонячному промені», як і в других його оповіданнях, які я читав, я не чіпляюсь до думок, а в першому ряді мене вдаряє брак живих фактів і живих людей, обсервованих самим автором; читавши досить російської белетристики столичних журналів, я зараз бачу у Чайченка перемелювання того ж самого – ліберальні ідеї і шаблоново мальована, хоч нібито й реальна, дійсність. І одно, й друге роззброює критика: що ж, мовляв, против ідей нічого не скажеш, а дійсність, хто його зна, може, вона й така. Але ні одно, ні друге не вдоволяє душі і чуття – читаєш і чуєш, що тут не все сказано, що все це не жива правда, що переболіла у автора в душі, а так собі, непоганий шкільний вироб.

А вже такі речі, як «Одна, зовсім одна» – навіть доволі дрантивий шкільний вироб, котрого б автор не повинен був пустити зі своєї теки. Що Чайч[енко] не образивсь на Вас за Вашу статтю, се мене не дивує, бо й за що ж було ображуватися? А кореспонденції його з Вами я дуже рад. Не знаю, з ким він кореспондує на Україні, але міркую тільки, що його кореспонденція з нашими галичанами не може нічогісінько причинитися до зросту і розвитку його таланту і його критичної думки. А Ви, може, трохи загрієте його своїм огнем.

Щодо лубочників, то я даю Вам повну волю розпоряджатись моїми творами, як схочете. Я думаю, що цензура не повинна мати нічого против тих новел, що у «В поті чола», бо ж майже всі вони були друковані в Росії по-польськи, перейшли цензуру коли не петербурзьку, то варшавську. А торгуватися з лубочниками, звісно, Ваше діло, – я на все пристану.

Дуже мене тішить, що Ви хочете взятися перекладувати дещо з орієнтальної поезії на нашу мову. «Шах-наме» я не читав цілого, а читав тільки деякі епізоди (Рустем і Сограб, Бішен і Меніше і др.). Я не маю виображення о розмірі оригіналу і для того не можу сказати, чи підходить він до гекзаметра. Та все-таки мені здається, що перекладати з розміру перського на грецький – українською мовою – якось ніяково. Коли вже не можна передати розмір первотвору, то чи не ліпше б ужити космополітичний розмір нового часу – п’ятистопний ямб, рифмований або й не рифмований? Гекзаметр для нас надто чужий і непривичний. Оце і все, про що хотілося з Вами побалакати. А тепер прощавайте!

Ваш Ів. Франко.

Р. S. Писатель, звісний Вам з «Зорі» по підпису «Панько», а з «Народу» по підпису «Харько Воля», прислав мені кілька зшитків віршів своїх і перекладених, в тім числі переклад віршів Рамшева і першу главу Пушкінового «Євгенія Онєгіна». Переклади ті мені досить сподобались, та що з ними робити? Де їх друкувати? Відколи «Зоря» заперла свої листки для перекладів – у нас нема для них місця, а друкувати своїм коштом осібною книжкою – не швидко спроможешся.

І. фр.

P.P.S. Марок за 8 і 17 кр[ейцерів] у нас нема і дістати не можна.

Примітки

Вперше надруковано: Франко І. Твори в 20-ти т., К., 1956, т. 20, с. 445 – 447. Датується за поштовим штемпелем на конверті. Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 54).

Посилаю Вам окладку з підписом і марки. – Обкладинка перекладеної І. Франком збірки «Вибір поезій Генріха Гейне» (Львів, 1892) з автографом перекладача: «На знак приязні». За свідченням А. Кримського, він збирав і продавав поштові марки філателістам, обертаючи виручені кошти на придбання книжок для спільної нелегальної бібліотеки та на видавничі потреби (ІЛ, ф. 3, № 1287, с. 226 – 227).

Вашого обширного листа, про котрий Ви згадуєте… – Цей лист А. Кримського невідомий.

Ваш суд про мій переклад Гейне… – Схвальна оцінка (за винятком перших розділів перекладу «Німеччини»), висловлена А. Кримським в листі до І. Франка від 2 березня 1892 р. (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 315).

…ті, що були вже давніше друковані… – Йдеться про байки Гейне в перекладі І. Франка «Вандруючі щури» («Друг», 1877, № 5), «Цар Довгоух» (Думи і пісні найзнатніших європейських поетів. Вибрав і видав Іван Франко. Львів, 1879).

…в тім числі «Spanische Atriden» – вірш Г. Гейне з другої книжки циклу «Романсеро». У вірші розповідається про вбивство короля Кастілії дона Педро Жорстокого (1334 – 1369) його двоюрідним братом та про інші криваві злочини, вчинені членами цієї сім’ї.

…повернув на рахунок нашого фонду партійного… – Мова йде про грошовий фонд русько-української радикальної партії.

Ми ж з ним колись-то кореспондували… – Листування І. Франка з Б. Грінченком розпочалося 1885 р., перервалося 1887 р., відновилося 1898 р.

…через його писання… потерпів одно з моїх кораблекрушеній серед народовців… – Йдеться про усунення І. Франка від редагування «Зорі» 1886 р. за надрукування рецензії Б. Грінченка «Нові книжки українські» («Зоря», 1886, № 17, 22, 24; за підписом Б. Вільхівський) та «Співомовок» С. Руданського.

…його вірші, друковані в «Світі» під псевдонімом Перекотиполя… – Вірші Б. Грінченка «У минулі часи», «За вікном вітер віє», опубліковані в журналі «Світ» (1881, № 10), «Неначе і світ такий гарний» (1882, № 1, 2), «Не знаю» (1882, № 8 – 9).

…такі речі, як «Одна, зовсім одна»… – Оповідання Б. Грінченка опубліковане в літературному альманасі «Складка» (Харків, 1887).

Щодо лубочників… – А. Кримський мав намір надрукувати деякі твори І. Франка за допомогою московських видавців лубочної літератури, зокрема Губанова; проте російська цензура не дала на не дозволу.

Писатель, звісний Вам з «Зорі» по підпису «Панько»… – Йдеться про П. Грабовського. Його переклад віршів російського поета П. П. Якубовича (Рамшева) І. Франко надрукував у журналі «Житє і слово» (1894, кн. 6; 1895, кн. 2). Переклад «Евгения Онегина» свого часу не був надрукований. Автограф його (перша глава) зберігається в ІЛ, ф. 3, № 224, арк. 191 – 242. Опублікований І. Я. Заславським у журналі «Радянське літературознавство», 1974, № 6.

Відколи «Зоря» заперла свої листки для перекладів… – 3 початку 1891 р. редактор «Зорі» Василь Лукич вирішив публікувати в журналі тільки оригінальні твори (див. його лист до І. Франка від 21 січня 1891 р. – ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 7).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 321 – 323.