Біля 25.03.1892 р. До товариства «Просвіта» у Львові
| Львів |
Відкритий лист до світлого збору народовців руських,
членів тов[ариства] «Просвіта» у Львові
Світлий зборе!
Обертаюся до вас при нагоді сьогорічного Загального збору тов[ариства] «Просвіта» в тій надії, що обертаюся до самого чола, самого цвіту інтелігенції галицько-руської, до мужів правих, до щирих патріотів. Підношу голос в справі, може, на перший погляд, особистій, але, по моїй думці, не позбавленій ширшого, принципіального значення.
Справа ся, се потрійне викинення моєї особи з товариства «Просвіта» і неприйняття мене до Товариства імені Шевченка, очевидно, в цілі виелімінування мене від усякої праці просвітньої і наукової серед русинів галицьких.
До товариства «Просвіта» належав я ще від хлоп’ячих літ, від 1873 чи 1874 року. Убогий ученик Дрогобицької гімназії, почувши про існування сього товариства, я цілим серцем пристав до нього; віднімаючи собі від уст, щадив гроші, щоби заплатити вступне і вкладку, і радувався тим, що належу до сього товариства, мов найбільшим скарбом. Я рад був служити «Просвіті», чим міг, переслав їй свій збірник пісень народних, котрий, щоправда, пізніше віднайшов в третіх руках яко макулатуру. Вступивши на університет, я з щирим інтересом слідив за розвоєм сього товариства і, добиваючися ширшої освіти і науки, я ніколи не забував про те, що остаточно вся вартість моїх здобутків повинна лежати в тім, щоби передавати їх моїм темним, убогим, на кожнім кроці кривдженим і понижуваним братам.
Та ось в р. 1878 постигло мене і кількох моїх товаришів нещастя: нас арештовано, довгі місяці промучено в тюрмі, нас засуджено. Чи винно, чи не винно? – не буду в те входити. Але за що? Чи за яку ганьблячу провину? Ні, за нібито тайне товаришування в цілі пропаганди певних думок, і то думок в основі таких самих, як широко поняті провідні думки вашого славного товариства, думок, за котрих пропаганду нині вже нікого не засудять, з котрих багато нині голоситься в парламентах, на публічних зборах і навіть в ліпших виданнях товариства «Просвіта».
Тоді ті думки були ще у нас нові, непривичні; щоби здобути для них місце в головах суспільності, треба було жертв. Доля хотіла, щоб я і мої товариші мусили бути першими такими жертвами. Процес зруйнував нас, підрізав усю нашу будущину, зробив нас інтелігентними пролетаріями без ніякої надії на поправу нашої долі.
Руська суспільність поспішилась і собі кинути на нас каменем, а товариство «Просвіта» було перше, котре офіціально санкціонувало сю проскрипцію, викинувши мене і моїх товаришів: д-ра Щ. Сельського і д-ра Ів. Мандичевського з числа своїх членів. Мене, прибитого горем, тоді се не дивувало, і я не застановлявся навіть, на якій підставі правний виділ «Просвіти» се зробив, коли, напр., університетські власті не відмовили мені права кінчити університетські студії. І нині я не буду входити в мотиви тодішнього виділу, а полишаю вам, шановні мужі, оцінку тої постанови.
Скінчивши студії університетські і не маючи ніякого заробітку, ніякого способу удержання, я виїхав на село, не покидаючи вчитися і працювати по змозі своїх сил над двигненням нашої літератури. Не буду тут говорити нічого про свої праці, скажу тільки те, що коли тодішній і теперішній впорядчик календаря «Просвіти», д. Василь Лукич, зажадав від мене праць для сього календаря, я ані не згадав про кривду, яку мені зробив виділ товариства, і послав йому в р. 1881 одну, а в 1882 три повістки, за котрі не жадав і не дістав ані цента заплати, а й пізніше давав до сього календаря так само безплатно свої праці, навіть тоді, коли своєю працею виробив собі між чужими людьми те, що міг би був за них одержати добрий гонорар.
В роках 1883 і 1884 і 1885, проживаючи у Львові і беручи живу участь в усіх працях народовської партії, я оп’ять зблизився з «Просвітою», бував на загальних зборах, забирав голос у дискусіях, платив вкладки, а деякі впливові члени товариства прямо давали мені до пізнання, що все давнє забуто і що я знов уважаюся членом товариства.
Та вийшло не так. Коли в 1886 році деякі молодші члени «Просвіти» без мого відома і моєї волі подали на мене голоси, щоби мене вибрати до виділу, ті самі впливові члени, що перед тим заохочували мене брати участь у зборах, страшенно тим обурилися, уневажнили ті голоси і звернули мені зложену вкладку за той рік, заявляючи, що мене не вважають членом товариства. Оцінку сього другого викинення мене з вашого товариства лишаю також вашій справедливості.
Та сього не досить. Вже після сеї формальної елімінації виділ «Просвіти» на однім своїм засіданні ухвалив обернутися між іншими писателями також до мене з просьбою запомагати видавництва товариства своїми працями. І сим разом, дивлячись на саму річ, а не на особисті урази, я згодився і дав товариству деякі свої праці – одну за гонорар (книжечка «Гава»), а кілька до календарів задарма. А сього року, бажаючи посвятити більше сили праці для «Просвіти» і вважаючи, що при зміненім і розширенім статуті товариства і моя скромна поміч може де на що придатися, я зголосився знов з вкладкою до прийняття в члени товариства, але виділ «Просвіти» на однім з січневих засідань ухвалив не прийняти мене – з якої причини, сього напевно не знаю.
Для повноти фактів наведу ще одно. Знаючи, що в своїм статуті має «Просвіта» також параграф о попиранні літератури і видавництв літературних, я в р. 1890, задумавши видати своїм коштом збірку своїх оповідань окремою книжкою, обернувся до виділу «Просвіти» з просьбою – не о запомогу, не о позичку, але о те, щоби за знижену відповідно ціну запренумерував певне число примірників мого видання, щоб улегшити мені сплату коштів друку, а з розпродажі книжок придбати для каси товариства певний, хоч і скромний зиск.
До такої просьби я зважився головно йдучи за приміром В. Масляка, котрого видання віршів «Просвіта» запомогла досить значною квотою. Світлий виділ «Просвіти» відповів на мою просьбу, що каса товариства не має грошей. Запевно, для ще більшого ствердження тої резолюції ухвалив той сам виділ зараз на слідуючім засіданні дати ремісничому товариству «Зоря» на устроєння прогулки 80 з[олотих] р[инських].
Примітки
Вперше надруковано: «Літературно-науковий додаток до «Нового часу», 1938, 18 квітня (публікація М. С. Возняка).
Кінець листа в автографі не зберігся.
Датується за змістом на підставі згадки про загальні збори «Просвіти», які відбулися 25 березня 1892 р.
Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 565 – 575).
…при нагоді сьогорічного Загального збору тов[ариства]… – Загальні річні збори товариства «Просвіта» відбулися 25 березня 1892 р. На інтерпеляцію П. Лагодинського від імені І. Франка та М. Павлика, чому їх не прийнято до «Просвіти», член виділу К. Левицький під схвальні вигуки присутніх заявив, що «виділ хоче, щоб між членами товариства була гармонія, один дух… щоби всі забирались разом до праці, а не ділали вороже» («Діло», 1892, 26 березня).
Радикальна частина зборів запропонувала свій склад керівного виділу «Просвіти» (до якого входила й кандидатура Ольги Франко), але цей список зібрав лише 18 голосів. Наприкінці зборів справу прийняття І. Франка до «Просвіти» порушив також Й. Заячківський, заявивши, що хоча І. Франко і «служить чужим богам», все ж таки варто спробувати «притягти його до спільної хосенної праці» («Діло», 1892, 28 березня).
…збірку своїх оповідань… – «В поті чола» (Львів, 1890).
…В. Масляка, котрого видання віршів… – Йдеться про збірку: Масляк В. Поезії, т. 1. Краків, 1886. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 396.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 324 – 326.