21.05.1892 р. До А. Ю. Кримського

Шановний земляче!

Представте собі скандал! Вашу повістку сконфісковано, і майже всі екземпляри забрала прокураторія. Сконфісковано її за монолог Захарка о тім, що пани його обкрадають і що йому слід й їх обкрадати, і ще за щось, не знаю, за що таке. Ось Вам і натішились! Я попросив в суду, щоби вказав мені ті місця, що стягли на себе заборону, і позволив би з забраних готових екземплярів повиривати ті картки та замінити їх новими, в котрих би ті місця були відповідно перероблені.

Прокуратор особисто заявив мені, що не буде сьому противний, а тільки казав змінити й титул – в інтересі самої брошури, щоб опісля, коли де найдуть книжечку з тим самим титулом, не чіпались її як забороненої. Не маю ще рішенця судового, то й не знаю, як буде. Але коли би суд на таке згодився, то як думаєте, чи послати Вам самим ті місця для переробки, чи зробити се мені самому? Я, звісно, волів би, щоб Ви се зробили, і на всякий випадок, скоро одержу судовий рішенець, вишлю Вам позачеркувані ті місця, що сподобилися честі бути нелегальними.

Щире спасибі Вам за те, що дали мої новели до прочитання такому чоловікові, як Веселовський, котрого праці про Рабле і Мольєра, а особливо прекрасну роботу про західний вплив у рос[ійській] літературі я читав давно і добре затямив. Суд його про мої новели видався мені трохи занадто підхлібний; може бути, що він прикладав до мене занадто поблажливу мірку. Я чую добре, аж надто добре, границі свого таланту, і ніяка похвала, навіть з уст таких компетентних знавців, як Веселовський або Дашкевич, не заставить мене забути про ті границі.

Колись у «Правді» котрийся український критик, не тямлю котрий, дуже вірно замітив в моїх писаннях певну сухість – я б назвав її вбожеством свіжих, пластичних вражень і образів, на котрі такий багатий, напр., Мирний або Короленко. Нема у мене дару (хоч є зусилля) викликати в читателю те, що називається Stimmung, вирисувати фігуру «во весь рост», з її окруженням, підхопити і передати наглядно процес п розвою, як се вміють такі великі майстри, як Золя та Діккенс (чи Ви замітили, що й Гоголь сього не вмів?). Я собі скромний мініатюрист і ледве чи зможу коли вибитися з тої тісної рамки. Широка повість, роман, мабуть, так і не дасться мені. У мене в теці є кілька романів, покінчених і непокінчених, з котрих я друкував деякі уступи, а цілість так і прийшлося кинути геть.

Безмірно врадувала мене передана Вами думка Весел[овського] написати про мене статтю для росіян. Звісно, се була би для мене не тільки велика честь, про яку мені, привикшому до галицьких лайок, підозрівань або промовчування, і в сні не снилося, але я певний, що була б і наука, бо вже ж такий чоловік, як Веселовський, пустомельної або голословної статті не напише, а розбере річ глибоко, не нагородить глупостів, як Огоновський, не буде ані глупо придиратися, як наш професор (хоч, звісно, дещо, в деталях, він замітив вірно і, хоч несвідомо, підійшов-таки до моєї фатальної границі, про котру я вище згадував), ані не буде без глузду хвалити так, як Цеглинський в рецензії на «Панські жарти».

Та, признаюсь Вам, мені якось не віриться, щоб ся річ могла сповнитися; не під такою, мабуть, звіздою я родився, щоб аж Веселовські мали знайомити Росію з моїми скромними писаннями; а ентузіасти такі, як Ви, по слов’янськім полю рідко посіяні.

Може, Вам інтересно буде знати, що моя жінка є тепер у Росії, а іменно в Харкові, де вона, певно, пробуде ще з тиждень. Вона повезла для Вас пару екземплярів Вашого оповідання, врятованих від конфіскати, і я сьогодні ж передам їй адрес, куди їх треба вислати. Мабуть, бачитися з нею Вам не доведеться.

Моє оповідання «Boa constrictor» у Росії не заборонене, але й не дозволене спеціально в оригінальнім тексті; по-польськи воно друкувалося в Варшаві в місячнім додатку до «Przeglądu tygodniowego», в котрім році – не знаю.

Я передав через нашого галичанина, актора Підвисоцького, що є при трупі Кропивницького, свою драму «Украдене щастя». Може б, під час вакацій Вам як-небудь трапилося довідатись, що з нею діється, а головно, чи пустила її цензура на сцену. У нас сього, мабуть, не швидко можна буде дождатися.

«Нар[од]» Вам вислано вже в Звенигородку. Марки минувшого разу забув вложити, то вкладаю тепер. Щиро стискаю Вашу руку і кланяюсь.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Франко І. Твори в 20-ти т., К., 1956, т. 20, с. 451 – 453.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 56).

Вашу повістку сконфісковано… – незважаючи на зміну назви (на «Сирота Захарко»), повість у «Літературно-науковій бібліотеці» більше не друкувалася. Увійшла до збірки А. Кримського «Повістки та ескізи з українського життя» (Коломия – Львів, 1895).

…Веселовський, котрого праці про Рабле і Мольера… – Олексій Миколайович Веселовський (1843 – 1918) – російський літературознавець, історик західноєвропейської літератури, професор Московського університету і Лазаревського інституту східних мов, автор праці «Этюды о Мольере» (ч. 1. М., 1879; ч. 2. М., 1881). Праця «Рабле и его роман. Опыт генетического объяснения» («Вестник Европы», 1878, кн. 3) належить його братові Олександру Веселовському.

…прекрасну роботу про західний вплив у російській літературі… – Праця Олексія Веселовського «Западное влияние в русской литературе» друкувалася протягом 1881 – 1882 рр. в «Вестнике Европы» 1 вийшла окремим виданням (М., 1882). Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 362.

Суд його про мої новели… – У листі до І. Франка від 15 травня 1892 р. А. Кримський сповіщав про схвальну оцінку збірки «В поті чола» Олексієм Веселовським та про його намір присвятити розглядові Франкової творчості окрему статтю (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 367 – 369).

…не нагородить глупостів, як Огоновський… – Мається на увазі розділ про І. Франка в «Історії літератури руської» Ом. Огоновського (друкувався в «Зорі» протягом 1891 – 1892 рр.).

Моє оповідання «Boa constrictor»… – Повість І. Франка, українською мовою друкувалася в журналі «Громадський друг», 1878, № 2, та в збірниках «Дзвін» і «Молот» (Львів, 1878); окремим виданням – додатком до «Зорі» (Львів, 1884); у польському перекладі в журналі «Przegląd tygodniowy», 1884, t. 2 (Dodatek miesięczny, półrocze 2).

Підвисоцький Кость (1853 – 1904) – український актор і драматург.

…свою драму «Украдене щастя». – У 1893 р. драма відзначена третьою премією на конкурсі галицького виділу крайового, надрукована в «Зорі», 1894, № 9 – 12. Як сповістив К. Підвисоцький у листі до І. Франка (ІЛ, ф. 3, № 1609, с. 173), рукопис п’єси, яка мала назву «Жандарм», разом з іншими речами трупи був проданий адміністратором її при переїзді з Сімферополя до Одеси й подальша доля його невідома.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 334 – 336.