Люки в крехівськім тексті (7 – 19)

Іван Франко

Розділи VII, VIII і IX містять виклад Варлаама про основні догми і правила віри християнської, і ми поки що лишаємо їх набоці і перейдемо до

Розділу X, де Варлаам упоминає Йоасафа, щоби хрестився, коли увірував в Христа і не відкладав би сього на пізніше. Сей розділ важний для нас тим, що в крехівському тут є доволі велика прогалина в тексті, що постала не через брак картки, але через умисний пропуск. А власне на ст. 54 читаємо там:

«аще ли по званію не хощеши, но мъдлиши, праведным божіим судом отвръжень будеши.

Аз бо благодатію божією о тебе увѣдавь послань бых научити тя, их же єсмь научилъся и съхранил и нач[а]ла от юности даж[е] и до сѣдины, аще (починається ст. 55) убо вѣруеши и крестишис[я], спасень будеши».

Читаючи се місце, зовсім не завважуємо прогалини; тільки порівнюючи наш текст з грецьким, бачимо, що між першим реченням і другим, між словами «будеши» і «аз» пропущено довгий уступ, більшу часть сього розділу (у Міня в грецькім тексті 124 рядки, стовп. 940 – 946).

Та найважніше те, що в тім пропущенім уступі находиться також одна з найкращих притч, які є дійсною прикрасою нашої повісті, а власне вельми популярна в старослов’янській літературі і не раз також окремо переписувана «притча о славію». Трудно припустити, щоби грецький текст, по котрому злагоджений був старослов’янський переклад, якого зразок подає нам крехівський список, не мав сього уступу; далеко подібніше до правди буде таке припущення, що пропуск сей постав на слов’янськім грунті.

Чи він є властивий тільки крехівському спискові (в шишатовацькому притча про солов’я є, гляди: Новакович, ст. 78 – 80), чи, може, цілій якій групі, і з якої причини був зроблений – про се не можемо тут нічого сказати. Одне тільки нам здається, що він для чогось зроблений був навмисно, бо писець, очевидно, так дібрав полишені тексти докупи, що без порівняння з оригіналом пропуску в тексті не видно. Щоби доповнити нашу вибірку притч, вплетених в отсю повість, подаємо й отсю в перекладі на нашу мову з грецької.

«Та отсе покажу тобі примір, що я затямив від одного мудрого чоловіка.

Той говорив, що прислужники ідолів рівняються тому чоловікові-пташникові, що зловив одну з найдрібніших пташок; соловієм її зовуть. А коли взяв ніж, щоби його зарізати і з’їсти, дався соловієві людський (властиво, артикульований) голос. І він мовить до пташника:

«Що тобі за користь, чоловіче, з’їсти мене? Адже ж мною не зможеш наповнити свого черева. Та коли увільниш мене з тенет, дам тобі три науки, що, тримаючися їх, користатимеш багато увесь свій вік».

Отже сей, здивований самим його балаканням, обіцяв зараз увільнити його з пут, коли почує від нього щось нового. Обернувшися до чоловіка, соловій мовить:

«Ніколи не берися сповнювати те, що не може сповнитися, і не жалкуй за тим, що минуло, і ніколи не вір тому слову, що не подібне до віри. Бережи отсі три науки, а добре тобі буде».

Дивуючись складності і мудрості тих речей, чоловік, розв’язавши його з сильця, випустив у повітря. Та соловій, бажаючи дізнатися, чи зрозумів чоловік силу переданих йому речень і чи виніс із них яку користь, мовить до нього, літаючи в повітрі:

«Горе твоїй непорадності, чоловіче! Який скарб утратив ти сьогодні! Адже в моєму нутрі є перла завбільшки понад струсине яйце!»

Коли ж почув се пташник, стрепенувся з жалю, сумуючи, що такий соловій утік йому з рук, а пробуючи зараз же зловити його, промовив:

«Ходи до мого дому, а я, погостивши тебе гарненько, пущу назад з почестю».

Та соловій відмовив йому:

«Тепер знаю, що ти дуже нерозумний, бо, прийнявши радо і приємно вислухавши те, що тобі було сказано, не виніс з сього ніякісінької користі. Я ж тобі сказав не жалувати того, що минуло, а ти, бач, аж стрепенувся з жалю, що я втік із твоїх рук, жалкуючи за тим, що минуло. Я навчав тебе не пробувати досягти те, що недосяжне, а ось ти пробуєш знов зловити мене, хоч не можеш пуститися моєю дорогою. А надто радив я тобі не вірити слову, не подібному до віри; а ти, бач, повірив, що в моєму нутрі є перла, більша понад мій розмір, і не похопився зміркувати, що цілий я завбільшки не буду такий, як струсине яйце, то як же ж би вмістилася в мені така перла?» (Migne, 942 – 944).

Розділ XI. Що робити по хрещенні? Приписи етичні, виклад про покуту, притча про блудного сина.

Розділ XII. Виклад про аскетизм, про відлучення від світу, про мучеників і пустинників, притча про однорога.

Розділ XIII. Притча про трьох друзів. Сі три розділи лишаємо без близьких уваг, пригадуючи тільки прогалину в притчі про однорога, яку ми зазначили на ст. 336.

Розділ XIV. Притча про однорічних царів і порівняння про голуба. В сьому порівнянні, що наведено у нас на ст. 340, зазначено прогалину в тексті; порівняння її з грецьким текстом показує дещо більше. Ось дослівний переклад грецького тексту, причім курсивом зазначуємо слова, яких не передано в крехівськім рукописі.

«Як коли голуб, тікаючи від орла або яструба, з місця на місце перелітає, раз на отсе дерево, то знов на он той корч, а потім у кам’яних печерах, і натикаючися на всякі шпички і ніде не находячи безпечного сховку, мучиться в ненастанній тривозі та в смутку» і т. д. (Migne, 985).

Як бачимо, крех[івський] подав сей текст значно скорочений, а надто речення «и въся кокътиное впадает» прямо незрозуміле. Я догадувався (ст. 340), що тут треба доповнити в той спосіб: «И все въ кокти орлиныя вьпадаєт»; грецький текст вимагає іншої кон’єктури, а власне: «и (на) вся кокти вьпадаєт».

Трудність становило би хіба слівце «ноє», що в крех[івськім] без зазначення прогалини прилучене до «кокти». В грецькім тексті маємо тут слова: «καί παντοίαις άκάνθαις εαυτήν προσαράσσουσα»; та латинський переклад подає варіант: «ас variis spinis pedem affigens». Чи не мав і старослов’янський] перекладач перед собою тексту, де в сьому місці була мова про ногу, так що отсе слівце «ное» в крех[івськім] є попсованим останком із слова «ногою»?

Ще більше вкорочене дальше речення, що ми привели в своєму резюме (ст. 340), де Варлаам виявляє свій ідеал щасливого життя. В грецькім тексті читаємо:

«Бо се (себто страх божий) я пізнав як основу всякого добра; се й називається початком мудрості і найвищою («τετελειωμένη») мудрістю, бо життя (тоді) без смутку й без напасті для тих, що його мають, а для тих, що намагаються дійти до нього, безпечно, як у господа. Отож направивши свою думку на непохибну дорогу заповідей господніх і пізнавши напевно, що нема в ній нічого кривого ані закрученого, ані повного ярів та скал, терня та колючок, але «що вся вона рівна та однакова» і т. д. (Migne, 985 – 988).

Зазначивши курсивом те, що пропущене в крех[івськім], ми бачимо відразу, відки се пішло, що в крех[івськім] оте речення має зовсім інший вигляд і навіть інший характер, якого не має грецький текст. Та проте годі нам сказати напевно, яка була причина тих пропусків і змін в тексті старослов’янськім. Слово «кьтиниє», ужите в крех[івськім], рівнозначно з грецьким «άκάνθων», є, мабуть, помилкою переписувача замість «трьниє».

Розділ XV. Промова про вбожество і про вольну волю, притча про сонце.

Розділ XVI. Притча про царя і про двоє жебраків у яскині; притча про дідову дочку і парубка. Між сими двома притчами на ст. 85 крех[івського] рукопису внизу полишено порожнє місце; можна б думати, що тут мав бути рисунок, та порівняння з грецьким текстом вказує тут доволі значну прогалину; пропущено тут 30 рядків грецького тексту (Migne, 1004); в них кінчиться Варлаамів виклад притчі про царя і жебраків, і Варлаам укріплює Йоасафа в думці, щоби навів свого батька на добру дорогу.

Йоасаф, відхиляючися від довшої розмови про се діло, запитує Варлаама, чи той ідеал аскетичного життя, який він йому вказав, справді можливо осягнути чоловікові? Варлаам впевняє його, що се можливо, і для заохоти оповідає йому притчу про багацького сина і дідову дочку. Ми привели (ст. 342) сю притчу в скороченні, та без початку, бо його нема в крехівськім рукописі. В грецькім тексті Варлаам мовить:

«Коли се вчиниш, будеш подібний до того розумного парубка, про якого я чув, що він походив від багатих і знатних родичів. Батько висватав для нього дочку одного знатного вельможі та багача, пишну красавицю, та й поговорив з сином про подружжя й сповістив його, що собі задумав; але сей, прочувши те і прийнявши сю справу за щось негоже та невідповідне, вдався навтеку, покинувши батька. Вандруючи, зайшов у гості до хати одного вбогого діда, щоби там відпочити від денної спеки» (Migne, 1004).

Далі йде те, що є в крехівськім рукописі.

[В притчі про царя і двоє бідарів зазначимо при нагоді одне темне місце в крехівському. На питання «первосовітника», як йому видається життя отих бідарів, цар відповідає: «въсѣх къгда видих и слѣпы и тяжкы, насмисанъ же и безнавънь».

В грецькім тексті читаємо: «з усіх, які я коли бачив, найнеприємніше й найнещасніше, огидливе і нужденне» (Migne, 1000).

В шишатовацькім рукописі читаємо се місце ось як: «всѣх ихъ же некогда видѣхь, притранѣє и печальнѣє, зреште же и ненавистно» (Новакович, 91).

Як бачимо, оба старослов’янські переклади з собою зовсім незгідні і супроти грецького тексту більше або менше невірні.

Цікаво, що «зреште» в шишатовацькім постало, очевидно, з непорозуміння грецького слова «βδελυκτή»; перекладач, може, прийняв його за «βλεπτή» або щось подібне, що має зв'язок із «βλέπω». Словам крехівського рукопису «насмисан» і «безнавънь» відповідають грецькі «βδελυκτή καί άποτρόπαιος».]

Розділ XVII. Виклад про бога.

Розділ XVIII. Виклад про життя і смерть; вік Варлаама; притча про ланю.

Розділ XIX. Символ віри, упімнення Варлаама.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 369 – 373.