Порівняння епізодів 40 – 49
| Грецький текст | Арабські тексти | |||||
| Бомбейське видання | Галльський рукопис | Ібн-Бабавайг | Ібн-Хісдай | Грузинський текст | Вірменський текст | |
| 40. Зардан стурбований, удає хорого, покидає двір царевича; цар шле йому лікаря і заповідає свій прихід; Зардан признається цареві до того, що сталося. | 40. Зардан стурбований, удає хорого, покидає двір царевича; цар шле йому лікаря і заповідає свій прихід; Зардан признається цареві до того, що сталося. | 40. Вчитель Юдасафів бачить дивний сон і оповідає його цареві. Ракіс, міністр і ворожбит, вияснює цей сон, що з царевичем власне сталося або має статися те, що було віщовано; покликаний ще раз учитель признається до всього. | 40. Оповідання) згідне а грецьким. | 40, Зард з турботи розхорувався і признався цареві, що його син уже навернений на християнство. | ||
| 41. Міністр Арахес радить бігти в погоню за Варлаамом, а коли його не догонять, покликати поганського пустинника Нахора, подібного до Варлаама, урядити диспуту і побороти християнство, а тоді Йоасаф покине цю віру. | 41. Міністр Арахес радить бігти в погоню за Варлаамом, а коли його не догонять, покликати поганського пустинника Нахора, подібного до Варлаама, урядити диспуту і побороти християнство, а тоді Йоасаф покине цю віру. | 41. Ракіс обіцяє, що коли не зловлять Балавгара, він сам переміниться в постать Балавгарову і дасть перемогти себе в диспуті, аби привстидати християн. | 41. Оповідання) згідне з грецьким. Міністер зоветься раз Аракі, а потім Ракіс або Ракі. | 41. Астролог Арашіс береться бігти в погоню за Бараламом, щоби його тортурами змусити до відкликання його науки. | ||
| 42. В погоні за Варлаамом вояки ловлять громаду аскетів, з котрих найстарший несе в мішку кості святих; по розмові з ним про шанування реліквій цар велить їх замучити. | 42. В погоні за Варлаамом вояки ловлять громаду аскетів, з котрих найстарший несе в мішку кості святих; по розмові з ним про шанування реліквій цар велить їх замучити. | 42. Оповідання згідне з грецьким). Найстарший аскет має кості, нав’язані на шнурі. | 42. Згідне з грецьким. | 42. Цар велить позамикати всі границі. Арашес не може знайти Баралама, ловить 18 монахів і вбиває їх мечем. | ||
| 43. Арахес приводить Нахора і видає його за Варлаама, та бог виявляє Йоасафові в сні всю правду. | 43. Арахес приводить Нахора і видає його за Варлаама, та бог виявляє Йоасафові в сні всю правду. | 43. Ракіс чарами перемінюється в Балавгара, та один із царських радників виявляє Юдасафові всю правду. | 43. Згідне з грецьким, пустинник зветься Накорі. | 43. Арашіс велить магові Наховрові перебратися за пустинника, шле його на пустиню, і там його знаходять вояки. Наховр видає себе за Баралама. Далі згідно з грецьким). | ||
| 44. Перед диспутом цар два рази має розмову з сином; раз грозить йому, а потім за радою Арахеса промовляє лагідно – і все надарма. | 44. Перед диспутом цар два рази має розмову з сином; раз грозить йому, а потім за радою Арахеса промовляє лагідно – і все надарма. | 44. Розмова царя з сином. Царевич іде до аскетів, запертих у тюрмі, найстарший аскет оповідає йому про свого батька. Царевич закопує дарунки, які хотів дати аскетам; друга розмова царя з сином, в котрій оба хвалять науку Будди. | 44. Згідне з грецьким, тільки значно вкорочене. | 44. Подвійна розмова царя з сином. | ||
| 45. Диспута. Йоасаф грозить Нахорові, сей виголошує Арістідову «Апологію» і перемагає індійських мудреців. Йоасаф навертає його на християнство, і він іде в пустиню. | 45. Диспута. Йоасаф грозить Нахорові, сей виголошує Арістідову «Апологію» і перемагає індійських мудреців. Йоасаф навертає його на християнство, і він іде в пустиню. | 45. Згідне з грецьким, та «Апології» нема. Юдасаф навертає Ракіса, сей оповідає йому про астрологів Фатіра і Татіра, що віщували при вродженні Юдасафовім, а сам іде навчати людей. | 45. Згідне з грецьким, та також без «Апології». | 45. Згідне s грецьким, «Апологія» подана в скороченні та з уступами, яких нема в грецькім тексті. Тут уривається Конібірів переклад. | ||
| 46. Чарівник Февда радить цареві спокусити царевича дівчатами та оповідає йому притчу про несвідущого царевича і дівчат-демонів. | 46. Чарівник Февда радить цареві спокусити царевича дівчатами та оповідає йому притчу про несвідущого царевича і дівчат-демонів. | 46. Чарівник Аль-Тагдам приходить до царя, сей оповідає йому притчу про мужа і захланну жінку і просить поради, – далі згідно з грецьким. | 46. Чарівник зветься Тедам, Тедма або Тедаміс, оповідання згідне з бомбейським. | |||
| 47. Цар окружає свого сина дівчатами, а Февда насилає ще демонів, щоби спокутували царевича, та сей перемагає все молитвою, а в сні бачить небо і пекло, і будиться покріплений. | 47. Цар окружає свого сина дівчатами, а Февда насилає ще демонів, щоби спокутували царевича, та сей перемагає все молитвою, а в сні бачить небо і пекло, і будиться покріплений. | 47. Цар посилав синові 4000 дівчат, в тім числі одну царівну. Юдасаф закохується в неї і, спокушений сатаною, злучується з нею. В сні являються йому Балавгар і аскет з кістьми і ведуть його до раю, а всі дівчата видаються йому гидкі, як пси і свині. | 47. Згідне грецьким. | |||
| 48. Февда йде сам до царевича, та сей говорить йому довгу проповідь, після неї і сей навертається на християнство. | 48. Февда йде сам до царевича, та сей говорить йому довгу проповідь, після неї і сей навертається на християнство. | 48. Юдасаф навертає чарівника на віру Будди, оповідаючи йому притчу про паву і крука. Чарівник по тій притчі пізнає, що віра Будди правдива, бо Будда перед 300 роками віщував, що за 300 літ появиться правдива пава. | 48. Навернення Тедми, проповідь пропущена. | |||
| 49. Vacat | 49. Vacat. | 49. Юдасаф навертає свого батька на праву віру, і сей віддалює від сина всіх дівчат, крім тої одної, що від нього зайшла в тяж. Сей епізод стоїть перед епізодом 48. | 49. Vacat. | |||
Щодо середньої часті оповідання, то всі 6 епізодів, щодо котрих ми можемо зробити детальне порівняння текстів грецького, бомбейського, грузинського і вірменського, згідні з собою в головній основі і в многих подробицях. В дальших трьох епізодах бомбейський текст відскакує значно від християнських версій через те, що його автор черпав тут з іншого, явно буддійського джерела. Значить, на епізоді 46 нашої таблиці кінчиться згідність орієнтальних редакцій; кінець середньої часті і закінчення повісті виявляють повне роздвоєння між оригіналом християнських і оригіналом арабських редакцій.
Як бачимо з сього зіставлення, відтворення здогадного спільного оригіналу першої і другої часті орієнтальних версій зовсім нелегке, та в загальних нарисах не є вже тепер неможливе. Певна річ, ті епізоди, що спільні всім редакціям, ми мусимо в першім ряді признати як випливи того спільного джерела, а їх, як ми бачили, є разом 24 на 45.
В другім ряді нам прийдеться віднести до спільного джерела й такі епізоди та поменші оповідання, що спільні всім арабським версіям, а не звісні християнським (таких є всього 2) або навіть такі, що маються в одній лише якійсь версії, та заховали в собі сліди близького свояцтва з первісною буддійською традицією (в першій часті є такий уступ в бомбейськім тексті, а власне оповідання про сон цариці про білого слона в епізоді 1.
Зводячи в одну цілість оті епізоди і, відкидаючи все, що може вважатися пізнішою вставкою чи то християнських, чи жидівських переробників, ми можемо витворити собі досить виразний погляд на той здогадний твір, з якого черпали всі оті редакції. Порівнюючи його з іншими творами, що первісно пішли з Індії і в V – VIII віках нашої ери були перекладені на пехлевійську мову, а відси через посередництво арабських, сірійських, гебрейських, а далі грецьких та латинських переробок перемандрували до середньовікової Європи, такими, як «Панчатантра» («Каліла ва Дімна», «Бідпаєві байки») і «Книга сімох мудреців», ми переконаємося, що коли отсі книги мали переважно літературний, моральний характер, наша повість уже в тім спільнім джерелі мала в собі багато науки, пропаганди, як ось проповідь «божого чоловіка» (епізод 1) і проповідь Варлаама-Балавгара (епізод 8, 15, 16, 17, 18, 20, 23, 24, 25, 33, 34), поминаючи вже те, що вставлені в неї притчі, всі без виїмку, мають пропагандову тенденцію, і у всіх текстах до них додано ще відповідні толкування. Який же характер, яку тенденцію має те навчання?
Перечитуючи отсі пропагандові уступи навіть в тім християнськім закрашенні, яке вони мають у грецькім тексті, ми бачимо, що всі вони мають одну тенденцію: збудити обридження до світу і його марних розкошів та дрібних змагань, а захвалити аскетичне життя. Тут іще не було би нічого особливого, бо звісно, що аскетизм захвалює і християнство, і буддизм, і брахманізм; щонайбільше можна би сказати, що автором пехлевійського джерела, всіх орієнтальних версій не був прихильник перського маздеїзму, бо ся релігія була, як справедливо завважив Кун («Barlaam und Joasaph», 38), в своїй основі противна відреченню від світу і добровільній безженності.
Та не треба забувати, що індійський аскетизм принципіально різниться від християнського. Бо коли християнин ішов у пустиню, щоби здалека від зверхніх світових покус тим успішніше боротися з покусами власного тіла і ворожих демонів і не переставав боротися з ними до остатньої хвилі життя, вважав тутешнє життя тільки порою покути, труда, плачу, а кожду хвилю заспокоєння і внутрішнього вдоволення вважав коли не гріхом, то нагодою до гріха, – то індійський аскет, противно, шукав у аскетизмі, в умертвлюванні тіла тільки переваги духу над тілом, скріплення і просвітлення духу через ослаблення грубої матерії, що буцімто його придавлює, а найвищою метою своїх подвигів уважав внутрішній спокій, що постає з викорінення всяких пристрастей, усяких бажань і змагань, усяких симпатій і антипатій.
Аскет повинен уже тут, на землі, дійти до стану якнайближчого до загробової нірвани – отсе був найвищий ідеал індійських, головно брахманських, аскетів. Буддизм був подекуди реакцією проти сього аскетизму, та й він проповідував відречення від розкошей і дібр сього світу, добровільне вбожество, але головне в тій цілі, щоб чоловік міг зовсім свобідно, вповні і безжурно посвятитися пізнаванню і сповнюванню святого закону.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 518 – 520, 524 – 526.