Ріс Девідсова гіпотеза

Іван Франко

Роздивляючися в притчах і їх угрупуванні в різних редакціях нашої повісті, ми доходимо ще до одної думки.

В Ібн-Бабавайговім тексті оповідання про Юдасафа і Балавгара вставлено при кінці притчу про царевича, що втік із батьківського дому і зробився проповідником. В уста сього царевича вставлено знов чотири притчі, як докази на певні тези царевичевого навчання. Так само в бомбейськім виданні вставлено при кінці деякі притчі, яких нема в інших редакціях, а в тім числі одну (про паву і крука), в котрій Кун відразу пізнав одну з буддійських джатак, т. є. історій із давнішого існування Будди.

Сю джатаку уперше опублікував російський учений Мінаєв («Bulletin de l’Academie Imperiale des sciences de St. Petersbourg», 1872, t. XVII, с. 77 і д., а також «Melanges asiatiques», t. VI, 591 і д., 596 і д.). Текст її подано також в повній збірці джатак, виданій Фаусбелем (Fausböll, Jataka, t. III, 126 і д.). Ще 1880 р. англійський учений Ріс Девідс звертав увагу на близьке споріднення повісті про Варлаама і Йоасафа з буддійською книгою джатак (Rhys Davids, Buddhist Birth-Stories, XXXVII).

«Адже ж життя Будди становить введення до нашої книги джатак, – писав він, – а повість про Варлаама і Йоасафа має в собі декілька оповідань і притч, узятих із того самого джерела».

Сей учений обіцював у однім із дальших томів свого перекладу джатак подати докладний розбір нашої повісті, підносячи особливо місця, схожі з буддійськими життєписами-готами, і подаючи паралельні уступи, котрі б показали, що грецький автор присвоював собі не тільки ідеї, але й цілі вираження буддійські.

На жаль, дальша публікація Ріс Девідсового перекладу джатак перервалася, та тим часом повіднаходжено арабські редакції нашої повісті, котрі сильно потверджують його догадку. І коли ми разом з Куном признаємо, що пехлевійська книга про Юдасафа і Балавгара була зладжена на підставі північнобуддійських матеріалів, то рівночасно нам видається вельми правдоподібною та думка, що пехлевійська ж книга про «самого Юдасафа», та книга, котрої значні уривки заховало нам закінчення бомбейського тексту і Ібн-Бабавайгового резюме, пішла з південнобуддійських джерел, а власне з книги джатак, що заховалася тільки в південнобуддійськім каноні.

На південне походження вказує арабська традиція, що виводить Балавгара із Сарандіба, т. є. Цейлону, головного осідку південного буддизму; дальше арабська назва Юдасафового міста Шавілабатт схожа з палійським «Капілаватту» замість санскритського «Капілавасту».

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 537 – 538.