32. Похід Володимира на болгар (р. 985)

Іван Франко

Післав Владимир свого вуйка Добриню

В Новгород робити ту саму кириню.

Поставив Добриня власною рукою

Перунів кумир над Волхвою-рікою,

Довів новгородців і він понемногу,

Що жертви йому приносили, як богу.

Примучив він чудів, найшов на болгар,

Аби такий сам їм накинуть тягар.

Раз, другий зчиняв він між ними тривогу,

Нарешті Владимира зве на підмогу.

Поплив Володимир з Добринею в човнах,

А торків провадив берегом на конях.

Отак аж на Волгу вони добродили,

Раз, другий надволзьких болгар побідили.

Добриня полонених раз оглядав,

До Володимира те слово сказав:

«Оглянув я бранців, – всі вони в чоботях;

Не буде до нашої служби в них потяг.

До дані ніякий не змусить їх страх;

Шукаймо таких, що ходять в личаках».

Поміркував теє також Владимир:

«Значить, радше з ними заключимо мир».

Пристали болгари і мир уробили:

Довкола пенька на присягу ходили.

Потім говорили в веселі мінути:

«Тоді поміж нами спокій може бути,

Як камінь верхом по воді поплине,

А хміль утоне».

21. IV

Примітки

№ 403, арк. 131 (131а), переспів, автограф; № 404, с. 353 – 355, писарська копія.

Цей переспів опертий на такі літописні епізоди:

1. «Володимиръ же посади Добрыню оуя своєго в Новъгородѣ. И пришед Добрыня Новугороду, постави кумиръ надъ рѣкою Волховомъ, и жряхуть єму людє Новгородьстии акы Бу» (Полное собрание русских летописей, т. 2, с. 87);

2. «Иде Володимиръ на Болъгары съ Добрынею оуємъ своимъ в лодьях, а Торкы берегомъ приведе на конехъ: и тако побѣди Болгары: И рече Добрыня Володимиру: «Съглядахъ колодникъ, и суть вси в сапозѣхъ. Симъ дани намъ не платити, поидевѣ искать лапотникъ». И сътвори миръ Володимиръ с Болгары, и ротѣ заходиша межи собою, и рѣша Болгаре: «Толи не буди мира межи нами, оли же камень начнеть плавати, а хмель грязнути». И приде Владимиръ къ Києву» (там же, с. 71).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 139 – 140.