35. Хрещення Володимира

Іван Франко

Іще Володимир не збувся гріха,

Як його постигла пригода лиха.

Безсонно проводив він довгі дні й ночі,

В кінці заболів небезпечно на очі.

У своїй палаті лежав він сліпий,

І біль його мучив і острах тупий.

Почула про теє грекиня цариця

І стала з сльозами до бога молиться:

«Яви мені, боже, святу свою волю!

Спаси жениха мого з лютого болю!»

Була їй у сні благодатна об’ява,

І стала вона для князя вже ласкава,

І зараз до нього післала письмо:

«Хрестишся, зійде з очей твоїх більмо.

А як з хрестом ще отягатися будеш,

Сліпоти своєї довіку не збудеш».

Коли Володимир слова ті почув,

Останнє вагання своє відіпхнув.

І мовив: «Коли се справдиться на мні,

Воздам славу богу в своїй стороні».

Познавши в душі оту думку святу,

Велів попровадить себе до хресту.

Корсунські попи його трохи повчили,

Царицині теж його благословили;

Корсунський епископ сам його хрестив,

А як лиш на нього руку положив,

Відняв бог від нього глибокую тьму,

Провиділи очі сліпії йому.

Се нагле прозріння Владимир почув,

І з серця його уступила тривога, –

З великою радістю він воскликнув:

«Тепер я побачив правдивого бога».

Се бачачи, многі з дружини його

Хрестилися тут по приміру його.

Єпископ же як лиш хрестити скінчив,

Грецьку царицю з князем обручив.

Писано д[ня] 24 цвітня 1914.

Примітки

№ 405/4, 1 арк., автограф («Іще Володимир не збувся гріха»); вперше надруковано: «Життя і знання», 1936, № 5, с. 140. Написано 24 квітня 1914 р.

Реконструкції віршованого староруського тексту цього оповідання у Франковому архіві не виявлено. Відповідний літописний епізод у Іпатіївському списку має такий вигляд (Полное собрание русских летописей, т. 2, с. 96 – 97):

По Бжью же строєнью вь се время разболѣлся Володимиръ очима, и не видяше ничтоже, и тоужаше велми, и не домышляше, что створити. И посла ко нему цсрця, рекуще: «Аще хощеши болезни сея избыти, то вьскорѣ крстися, аще ли ни, то не имаєши избыти сего».

И си слышавъ Володимеръ, [рече]: «Аще се истина будет, по истѣнѣ великъ Бъ крстьянескь». И повелѣ крстити ся. И єпспъ же Корсуньскыи с попы црсчины, огласивъ и крсти Володимѣра. И яко возложи руку на нь, а абьє прозрѣ.

Видив же се Володимеръ напрасноє исцѣлениє, и прослави Ба, рекъ: «То первоє оувидѣхъ Ба истиньнаго». Си же оувидивше дружа єго, мнози крстишася. Крсти же ся въ цркви стоє Софьи, и єсть цркви та стояще в Корсуни град[ѣ] на мѣстѣ посредѣ града, идеже торгъ дѣють Корсоунянѣ; полата Володимѣря воскраи цркви стоить и до сего дни, а цсрчина полата за олътаремъ.

По крсщнии же приведе цсрцю на обручениє. Се же не свѣдуще право глють, яко крстился єсть в Кыєвѣ, инии же рѣша в Василевѣ, друзии же рѣша инако сказающе.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 151 – 152.