Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

34. Похід Володимира на Корсунь (р. 988)

Іван Франко

Минуло літо, і зима минула,

А як весна настала, вирушив

Володимир із військом кораблями

На Корсунь, місто главне та багате,

Що в власті Греції тоді було.

Заперлися в твердині корсуняни,

Зупинив Володимир за містом

У пристані всі кораблі свої

На віддалі одного стрілища,

А сам від суші місто обложив.

Та опиралися міщани сильно,

І їм велів сказати руський князь:

«Коли не піддастеся добровільно,

То я не вступлюся від міста сього,

Хоч би й три роки мав стояти тут».

На се не подалися корсуняни,

То вирядив Володимир часть війська

До рискалів, лопат та дзюбаків,

І насип сипати велів високий,

Аби по нім дістатися на мур.

Побачивши захід той, корсуняни

Мур підкопали, та тим підкопом

Насипаную землю виносили

І в себе серед міста насипали.

І кілько військо Володимира

Землі носило, все було надармо,

Бо насип раз по разу осідався.

Не було кінця тої облоги;

Стояв руський князь не без тривоги.

Та ось один корсунянин хрещений,

На ім’я Анастас, а з роду русин,

Пустив стрілу до княжого намету,

А до стріли прив’язану цидулку,

А на цидулі напис ось який:

«Позаду вас на сході джерела,

А з них до міста йдуть підземні труби,

А ними в місто йде вода студена.

Перекопайте труби й перейміть

Ту воду, й місто скоро буде ваше».

Одержавши стрілу ту з написом

І прочитавши напис, Володимир

Зирнув на небо і зітхнув до бога:

«Коли се збудеться і місто я візьму,

Тоді напевно хрест у нім прийму».

І поперечний рів велів копати.

Чи довго, чи не довго там копали,

А докопалися до труб підземних;

А як міщанам воду зупинили,

Ті скоро задля спраги знемогли

І город Володимирові піддали.

А як ввійшов у город Володимир

З дружиною, як стій до Царгорода

Шле до царів Василя й Константина;

Не згадує про мир нарушений,

А тільки ось яку їм шле погрозу:

«Отсе здобув я славний город ваш.

Почув я, що сестра у вас ще панна.

Коли її не віддасте за мене,

То я прийду і місту вашому

Зроблю те саме, що зробив отсьому».

Почувши се, царі оба засумували,

Йому у відповідь слова такі прислали:

«Хоч випада язичникові сватать

Христянку, то не випада христянам

Христянку за язичника давати.

Хрестися, то дамо тобі її,

І царства ще небесного доступиш».

Почув се Володимир і був рад

І царським послам ось що заявляє:

«Перекажіть своїм царям від мене:

«Хреститься рішився, бо вже перше

Розвідав ваш закон і службу вашу».


Примітки

№ 405/3, арк. 1 – 2, автограф.

Реконструкції віршованого староруського тексту цього оповідання у Франковому архіві не виявлено. Відповідний літописний епізод у Іпатіївському списку має такий вигляд (Полное собрание русских летописей, т. 2, с. 94 – 96):

И минувшоу лѣту, в лѣт[о] 6496 [тобто 988] йде Володимеръ с вои на Корсунь, град грѣчкыи, и затворишася Корсоуняни въ град[ѣ]. И ста Володимѣръ об онъ полъ град[а] в лимени, вьдале град[а] стрѣлище єдиного, и боряхоуся крѣпко горожанѣ с ними.

Володимеръ обьстоя град. И изнемогаху людиє, и реч[е] Володимеръ гражаномъ: «Аще ся не вдасте, имамъ стояти за три лѣт[а]». Они же не послушаша того. Володимеръ же изряди воя своя, и повелѣ приспу сыпати къ град[у]. Сим же спущимъ, Корсоуняне, подкопавше стѣну градьскую, крадяху сыпленую перьсть, а ношахоу к собѣ в град, сыплюще посредѣ града. Вои же присыпаху боле, и Володимеръ стояше.

И се мужь, именемь Анастасъ, Корсунянинъ, стрѣли, написавъ на стрѣлѣ: «Кладязи, яжи суть за тобою от вьстока, ис того вода идеть по трубѣ, копавше, переимете воду». Володимеру же, се слыша, възрѣвъ на нбо, и речѣе]: «Аще ся сбудеть, се имамъ крститися». И ту абьє повелѣ копати прекы трубамъ, и переяша воду. И людьє изнемогахоу жажею водною и предашася.

И вниде Володимеръ въ гради дружина єго, и посла Володимиръ къ цсрви Василию и Костянтину, гля сице: «Се град ваю славныи взях; слышю же се, яко сестроу имаєте двою, да аще єя не вдасте за мя, то створю град[у] вашему, яко и сему створихъ».

И се слышавша цсря, быста печална, посласта вѣсть, сице глще: «Не дость крстимъ за поганыя посягати и даяти. Аще ли ся крстиши, то приимеши се, и получиши црство нбсное, и с нами єдиновѣрникъ будеши. Аще ли сего не хощеши створити, не можевѣ дати сестры своєи за тя».

И се слышавъ Володимѣръ, и реч[е] посланымъ от цсрю: «Глте цсрма тако: Яко азъ крещю ся, яко испытахъ преже сихъ днии законъ вашь, и есть ми любъ и вѣра ваша и служениє, ижє ми исповѣдаша послании нами мужи».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 149 – 151.