40. Церков св. Спаса в Василеві (р. 996)

Іван Франко

Від тієї пригоди три роки пройшли,

Та щороку на Русь печеніги тягли;

Тут і там нападали, мов сарана, –

Була з ними в князя ненастанна війна.

Не все з тої війни нам до вісті дійшло…

Вблизу Києва раз таке лихо було:

Печеніги найшли на Василів-село.

Володимира власне село те було.

Нечисленну дружину тут мав він з собою, –

Та дарма, яку мав, таку вивів до бою.

Поки можна було, вони твердо стояли,

Від киян на підмогу значнішую ждали.

Далі князь зміркував: ніщо довше стояти, –

І дружині дав знак просто в Київ чвалати.

І пустилися вчвал, серед того відбою

Під князем кінь упав, поражений стрілою.

Була хвиля страшна. Вся дружина в бігу.

Крик і стук… Хоч кричи, то ніхто ні гу-гу.

На землі лежачи, князь умить зміркував,

Що як встане й тікати почне, то пропав.

А що був залітний і високий на зріст,

То, схилившись, підбіг і сховався під міст.

Що пройшло кілька хвиль, крики щораз міцніли,

А по мості над ним печеніги дудніли.

Князь спокійно під мостом їх гін переждав,

І уйти небезпеки господь йому дав.

А спасения ждучи в тій великій напасти,

Обіцявся в Василеві церков покласти.

А що день той, день Преображення святого,

Був днем злої пригоди й спасения для нього,

То й та церков, Василева всього окраса,

Була названа церквою святого Спаса.

Писано д[ня] 26 цвітня 1914.

Літописний текст сього оповідання виглядає ось як (ст. 90 – 91).

По сихъ же придоша Печенѣзѣ к Василєву,

И Володимѣръ с малою дружиною

Изыиде противу имъ.

И отступившим ся имъ не могъ Володимѣръ

Стѣрьпъти противу.

Побѣгоста по мостомъ,

И одва оукры ся от противных.

И тогда обѣща ся Володимѣръ

Поставити црквь вь Василевѣ) стоє Преображение,

Бѣ бо празникъ Преображению Гсню

Въ днь, єгда бысть сѣча [та].

Избывъ же Володимѣръ сего постави црквь

И творяше празникъ варя 300 переваръ меду.

И зваше бояры своя и посадникы

И старѣишины по всемъ градомъ,

И люди многы, и раздаваше 300 гривень оубогымъ.

И празнова князь Володимеръ ту днии 8.

И възвращащеть ся Кыєву на Оуспение стыя Бца,

И ту пакы празникъ свѣтель творяше.

Съзываше бещисленое множьство народа.

Вдяше же люди крстьяны суща,

Радоваше ся дшею и тѣломъ,

И тако по вся лѣта творяше.

В своїй поетичній переробці я передав тільки першу половину сього оповідання, доповняючи уявою те, що в літописнім тексті коротке та немов припадкове. Друга половина оповідання про багаті празники та угощення Володимирові псувала би цілість першої половини в моїм обробленні, тому наводжу тут літописний текст, нехай він говорить сам за себе.

Писано д[ня] 10 мая 1914.

Примітки

№ 405/9, арк. 1 – 2, автограф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 170 – 172.