3. Початки скіфів (кн. IV, розд. 5 – 10)

Іван Франко

5. Скіфи оповідають, що їх народ наймолодший зі всіх і повстає ось як. Коли земля була ще зовсім пуста и порожня, з’явився перший чоловік на ім’я Таргітай. Його родителями були – не вірю сьому, але вони говорять – Зевес і дочка ріки Борисфена. У того Таргітая були три сини: Ліпоксаїс, Арпоксаїс і наймолодший Калаксаїс [Приставка «ксаїс» у сих іменах – не що інше як іранське khshaia, індійське кшатрія – пан. Пор. М. Грушевський. Історія України-Русі, І, 85. Сі імена належать до доказів іранського походження скіфів. – I. Ф]. При них упали з неба золоті знаряди, плуг і ярмо, сокира та чаша, упали в Скіфії. Найстарший побачив їх перший, приступив і хотів узяти, але золото пекло його, коли наблизився. Він відійшов, а по нім прийшов другий, та йому було те саме. Сим обом спротивилося пекуче золото. Коли ж надійшов третій, наймолодший, золото не пекло його, і він заніс його до свого дому. Тому й уступили йому старші брати і віддали ціле панування наймолодшому.

6. Від Ліпоксаїса пішли скіфи, що називаються родом авхатів, від середущого Арпоксаїса пішли катіари та траспійці, а від наймолодшого пішли скіфи королівські, що називаються паралатами. Усім їм, одначе, спільне ім’я сколоти від Сколота, їх короля, а греки прозвали їх скіфами.

7. Так оповідають скіфи про свій початок. А від того початку, від їх першого короля Таргітая аж до нападу Дарія на їх край, минуло 1000 літ, не більше. А те святе золото бережуть їх королі дуже старанно і кождого року роблять йому честь великими жертвами. А хто би, маючи у себе те святе золото, заснув під час празника під голим небом, сей по віруванню скіфів не доживе року. Такому [Seil, що має у себе святе золото. – I. Ф] вони дають стільки землі, скільки може за один день об’їхати конем. А що край у них такий великий, то Калаксаїс зробив із нього три королівства для своїх синів, а з них найбільше те, в якім бережеться святе золото. Що ж поза ними лежить на північ, поза їх крайньою границею, сього ніхто не може ані побачити, ані пройти задля незліченного пір’я, що літає в повітрі; те пір’я заповняє землю й повітря і не дає видіти нічого [Очевидно, мова тут про густу снігову метелицю, яка не позволяв бачити нічого. – I. Ф].

8. Се оповідають скіфи про себе самих і про край поза ними; але греки, що живуть над Понтом, оповідають, що коли Геракл гнав Геріонові воли, прийшов також до того краю, де тепер живуть скіфи і де тоді була ще пустка. Його напала тут велика буря з морозом, і він заснув, обтуливши себе своєю львиною шкірою, а свої коні, випрягти, пустив на пашу, та з божого допусту вони щезли.

9. Прокинувшися, Геракл почав шукати їх і, пройшовши всю околицю, зайшов до краю Гілеї (лісового). Тут у одній яскині знайшов дивогляд, пів-дівчини а пів-змії; верхня половина вище сидження мала жіночу подобу, а долішня – гадючу. Побачивши її, Геракл зачудувався і запитав її, чи не бачила його коней. Вона відповіла, що вони в неї, але вона не віддасть їх йому, поки він не проспиться з нею. За сю ціну Геракл проспався з нею. Та вона не хотіла віддати коней, бажаючи мати його ще довше у себе, хоч він рад був увільнити їх якнайшвидше. Нарешті вона віддала йому їх і сказала: «Ті коні, що прийшли сюди, я врятувала, а ти відплатився мені за їх рятунок, бо маю від тебе трьох синів. Скажи ж, що маю зробити з ними, коли доростуть? Чи дати їм тут оселі, бо власть над сим краєм у моїх руках, чи вислати їх до тебе?» На се він мав відповісти: «Коли хлопці доростуть, зроби ось як, і не вхибиш. Хто з них натягне отсей лук і ось так опереже себе отсим поясом, сей нехай живе в сьому краю. А хто не зможе зробити сього, того вишли геть із краю. Коли зробиш се, доживеш і сама радості, і вчиниш мою волю».

10. При сьому він нап’яв лук, а мав їх досі при собі два, і показав їй пояс, а потім дав їй лук і пояс, на якім колодкою присилена була золота чаша, і пішов геть. Коли ж у неї родилися сини і доросли, вона насамперед подавала їм імена, назвавши одного Агатірсом, другого Гельоном, а наймолодшого Скіфом; потім, сповняючи наказ їх батька, вчинила те, що їй було велено. Ані Агатірс, ані Гельон не могли доконати приписаної штуки, і віддалилися з краю, прогнані матір’ю; тільки наймолодший виконав усе і лишився в краю. Від того Скіфа, сина Гераклового, здавен-давна походять скіфські королі, а з Гераклової чаші носять скіфи на своїх поясах чаші ще й до сього дня. Так оповідають греки, що живуть над Понтом.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 459 – 461.